Постанова № 53253627, 04.11.2015, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

243//7029/15-а

Справа № 2-а/243/54/2015

ПОСТАНОВА

ІМ'ЯМ УКРАЇНИ

4 листопада 2015 року Слов'янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючого - Кривошеєва Д.А.

При секретарі - Головкіної Н.А.

Розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Слов'янська справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської Ради Донецької області, про визнання відмови неправомірною, визнання права на статус інваліда війни та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

У Слов'янський міськрайонний суд звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позивом до Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської Ради Донецької області, і просить:

- визнати протиправною відмову відповідача щодо поновлення йому статусу інваліда війни на підставі п. 2 ч.2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;

- визнати за ним право на статус інваліда війни на підставі п. 2 ч.2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», як особи рядового складу військового формування, що стала інвалідом внаслідок каліцтва, одержаного під час виконання службових обов'язків;

- зобов'язати відповідача видати йому безтермінове посвідчення інваліда війни 1 групи.

Позивач обґрунтовує заявлені вимоги тим, що: у період з 23 грудня 1992 року по 26 жовтня 1993 року він являвся військовослужбовцем рядового складу військового оформування Національної гвардії України і займав посаду гранатометника-стрільця. Крім військових обов'язків він виконував і службові обов'язки «кухаря військового харчування.» У червні 1993 року під час виконання ним службових обов'язків він отримав травму в наслідок якої йому була встановленоа інвалідність 2 групи, а в подальшому інвалідність 1 групи безстроково. 21 травня 2002 року на підставі протоколу №368 від 24 квітня 2002 року Центральної військово-лікарняної комісії Міністерства оброни України, та довідки № 056477 від 15 травня 2002 року Медико-соціальної експертизи, йому був встановлений статус «інваліда війни» 1-ї групи безстроково.

27 грудня 2011 року відповідач вилучив у нього документи для перевірки підстав встановлення йому статусу інваліда війни. В подальшому 28 березня 2012 року, відповідачем було прийнято рішення про скасування йому статусу інваліда війни, про що складено протокол № 02-20/01.

28 травня 2015 року він звертався до відповідача з заявою про поновлення йому статусу інваліда війни, на підставі вимог п. 2 ч.2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Однак відповідач своїм листом від 8 червня 2015 року відмовив йому у поновлені статусу інваліда війни.

Вважає, що вказані дії відповідача являються протиправними, такими, що не відповідають вимогам Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а тому

просить визнати дії відповідача протиправними, та задовольнити заявлені ним позовні вимоги у повному обсягу.

Представник відповідача заявлені позивні вимоги не визнав і просив у їх задоволенні відмовити. У ході судового засідання представник відповідача показав, що дія вимог Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не підлягає застосуванню до позивача, оскільки він отримав травму, що спричинила йому каліцтво, при виконання своїх службових обов'язків, під час проходження військової служби, у частині яка не входила до складу діючої армії. Відмовляючи позивачу у поновленні йому статусу інваліда війни, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства України, не порушуючи прав позивача. Питання державних гарантій правового і соціального захисту позивача передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що: адміністративний позив ОСОБА_1 до УПСЗН Слов'янської міської Ради Донецької області, про визнання відмови неправомірною, визнання права на статус інваліда війни та зобов'язання вчинити дії, підлягає частковому задоволенню.

Так у ході судового засідання достовірно було встановлено, що:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у період з 23 грудня 1992 по 26 жовтня 1993 роки знаходився на військовій службі військового формування Національної гвардії України, займав посаду гранатометника-стрільця, а також виконував службові обов'язки кухаря.

У червні 1993 року ОСОБА_1 при виконанні службових обов'язків військової служби, отримав травму.

Відповідно довідки МСЕК №056477 від 15 травня 2002 року ОСОБА_1 встановлена 1 група інвалідності безстроково. Причиною інвалідності є травма та її наслідки у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби.

УПСЗН Слов'янської міської Ради, починаючи з 15 травня 2002 року ОСОБА_1 був встановлений статус інваліда війни 1 групи, та 21 травня 2002 року видано відповідне посвідчення.

Протоколом робочої групи з перевірки правильності встановлення статусу УПСЗН №02-20/01 від 28 березня 2012 року, у зв'язку з відсутністю в досліджених документах підстав, викладених у ст. ст. 1, 4, 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з метою виправлення допущеної помилки ОСОБА_1 було скасовано статус «інваліда війни».

28 травня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до УПСЗН Слов'янської міської Ради з заявою про поновлення йому статусу інваліда війни, відповідно до вимог п. 2 ч.2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

8 червня 2015 року УПСЗН Слов'янської міської Ради листом за № Ч-0877-2.1-6.33 відмовлено ОСОБА_1 у поновленні статусу інваліда війни.

Відповідно до пункту 2 Типового положення про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України, від 30 травня 1996 року № 79 ( у редакції наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 6 серпня 2003 року № 218) статус учасників війни, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у разі відсутності необхідних документів, що підтверджують факт роботи в період війни, встановлюється республіканською, обласними, районними, Київською і Севастопольською міськими, міськими у, районними в містах, відомчими комісіями для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни. (далі - комісія).

Пунктом 3 Типового положення у своїй діяльності комісії керуються законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, цим Положенням, наказами Міністерства праці

та соціальної політики України та інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування,

Згідно із пунктом 6 Типового положення передбачено, що районні, міські, районні в містах, відомчі комісії зобов'язані уважно вивчати документи, заслуховувати пояснення громадян, які їх подали, свідків, представників державних органів і громадських організацій, рад ветеранів, дослідити інші докази, надати допомогу громадянам у розшуку документів, інших доказів, необхідних для встановлення статусу учасника війни, та в 10-денний термін з дня подання документів прийняти відповідне рішення, про що повідомити громадянина.

Відповідно до пункту 7 Типового положення, підставою для встановлення районними, міськими, районними в містах, відомчими комісіями статусу учасника війни можуть буду довідки, що підтверджують факт роботи в період війни, особливі рахунки та відомості на видачу заробітної плати, висновки медико-соціальних експертних комісій, посвідчення, атестати, характеристики,евакуаційні листи, документи держав, з якими підписані міжнародні угоди; довідки органів внутрішніх справ, суду, органів прокуратури, дізнання та слідства; довідки партизанських загонів, підпільних груп; акти, довідки заготівельних організацій, кооперативних об'єднань, управлінь сільського господарства, відповідних місцевих та інших органів державної влади та громадських організацій; дані господарських книг, довідки архівів та інших органів; посвідчення про урядові нагороди, нагородні листи, почесні грамоти та інші документи.

Як вже зазначалось, 28 травня 2015 року позивач звертався до Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської Ради Донецької області, за заявою про надання статусу інваліда війни, з доданим пакетом належних документів, що не заперечувалось представником відповідача.

Згідно пункту б) частини 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 року №458 «Про комісії для розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» комісії розглядають документи, вислуховують пояснення громадян, яки їх подали, свідків, представників державних органів, громадських організацій, рад ветеранів, досліджують інші докази та у 10-денний термін з дня подання документів приймають відповідне рішення, про що інформують громадян, які подали заяви, надають допомогу громадянам у розшуку документів та інших доказів, необхідних для встановлення статусу учасника війни.

Перелік осіб, які належать до інвалідів війни, наведений у статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон), а документом що підтверджує статус є відповідно до вимог статті 18 Закону, посвідчення, порядок виготовлення та видачі якого встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 2 статті 7 Закону до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органу Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.

Зі змісту вищенаведеної статті вбачається, що для встановлення статусу інваліда війни особа повинна подати документ, які підтверджують, що особа була залучена до числа осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, а також документи на підтвердження того, що особа є інвалідом, внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків. Жодних інших обмежень Законом не передбачено.

При вирішенні даного спору судом також враховується наступне:

Згідно із пунктом 12 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи» від 3 грудня 2009 року № 1317, причинний зв'язок інвалідності колишніх військовослужбовців з перебування на фронті або з виконанням ними інших обов'язків служби встановлюється на підставі документів, виданих військово-лікувальними закладами, а також інших документів, що підтверджують факт отримання поранення (захворювання).

Критерії встановлення інвалідності визначені пунктом 26 Постанови Кабінету Міністрів «Питання медико-соціальної експертизи». Особі, що визнана інвалідом, залежно від ступеню розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється 1, 2, чи 3 інвалідності. 1 група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б, залежно від ступеню втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомоги або нагляді.

Причини встановлення інвалідності визначені п. 26 Постанови, а саме:

Загальне захворювання;

Інвалідність дитинства;

Нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи інше ушкодження здоров'я);

Професійне захворювання;

Поранення, контузії, каліцтва, захворювання:

- одержані під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків служби (службові обов'язки), чи пов'язані з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, що визнані такими згідно законодавства, в районі воєнних дій на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю у бойових діях у мирний час;

- одержані під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди;

- одержані в районах бойових дій у період Великої Вітчизняної війни та від вибухових речовин, боєприпасів і військового озброєння у повоєнний період, а також під час виконання робіт, пов'язаних з розмінуванням боєприпасів часів Великої Вітчизняної війни незалежно від часу їх виконання;

- одержаних у неповнолітньому віці внаслідок воєнних дій громадянських і Великої Вітчизняної воєн та в повоєнний період;

- пов'язаних з участю у бойових діях та перебування на території інших держав;

- пов'язаних з виконуванням службових обов'язків, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;

- одержані внаслідок політичних репресій;

- пов'язані з виконанням обов'язків військової служби або службових обов'язків з охорони громадського порядку, боротьби із злочинністю та ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій;

Захворювання:

- отримані під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формуваннях;

- пов'язані з впливом радіоактивного опромінювання внаслідок Чорнобильської катастрофи;

- одержані у період проходження військової служби і служби в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Держзв'язку.

Таким чином у довідці медико-соціальної експертної комісії № 056477 від 15 травня 2002 року причина інвалідності позивача «травма та її наслідки у зв'язку з виконанням обов'язків військової служби», встановлена відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Питання медико-соціальної експертизи « від 3 грудня 2009 року № 1317.

Відповідно п. 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби:

- на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком дня (розкладом занять);

- на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

- поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця, або його було направлено туди за наказом командира (начальника);

- під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обставини не були пов'язані з військовою службою;

- під час виконування обов'язків з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Згідно вимог ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України визначено, що: органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України.

За приписами ст. 11 КАС України розгляд і вирішення спорів в адміністративних судах здійснюються на підставі змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Норми ст. 69 цього ж Кодексу визначають, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осі, які беруть участь у справі, на інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

За нормами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставин, на яких ґрунтується її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суд може збирати докази з власної ініціативи.

У відповідності до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

У результаті вчинення заходів зі збору доказів за власною ініціативою, на виконання положень ст. ст. 11, 71 КАС України, судом не отримано беззаперечних доказів, що підтверджували обставини на які посилається відповідач.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в матеріалах справи наявні належні і достатні докази того, що позивач є інвалідом війни в розумінні пункту 2 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», тому суд приходить до висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги підлягають задоволенню

Разом з тим вимога позивача, щодо зобов'язання відповідача видати йому безтермінове посвідчення інваліда війни 1 групи, не ґрунтуються на законі. Виконуючи рішення суду про

зобов'язання прийняти рішення про наданню позивачу статусу «інваліда війни», відповідач повинен виконати всі необхідні дії відповідно до вказаного статусу позивача, в тому числі і вирішити питання про видачу посвідчення, тому потреби у покладення вказаного зобов'язання на відповідача не має. Крім того відповідно до вимог статті 18 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - посвідчення, є документом, що підтверджує статус інваліда війни, порядок його виготовлення та видачі встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст. ст. 11, 14, 86, 161-163 КАС України , суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської Ради Донецької області у поновленні ОСОБА_1 статусу інваліда війни на підставі п. 2 ч.2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської Ради Донецької області прийняти рішення про надання ОСОБА_1 статусу інваліда війни відповідно до п. 2 ч.2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В іншій частині позивні вимоги ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Звільнити Управління праці та соціального захисту населення Слов'янської міської Ради Донецької області від сплати судового збору.

Постанова може бути оскаржена до адміністративного апеляційного суду Донецької області, через Слов'янський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня її проголошення.

Постанова складена в одному екземплярі в нарадчий кімнаті.

Суддя Слов'янського міськрайонного суду

Кривошеєв Д.А.