Ухвала суду № 53244322, 02.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Київ К/9991/42171/12

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Бившевої Л.І.

Ланченко Л.В.

за участю секретаря Ковтун О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012

у справі № 2а-1361/12/2070

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтаоптторг»

до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012, адміністративний позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Червонозаводському районі м.Харкова від 01.11.2011. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Нафтаоптторг» судовий збір в сумі 32,19 грн.

Основ'янська МДПІ м.Харкова Харківської області ДПС подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення позивачу за податковим повідомленням-рішенням відповідача від 01.11.2011 № 0000211820 грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 1516534,00 грн. за основним платежем та в сумі 1,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями слугували висновки документальної невиїзної перевірки з питань підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала відносини з ПП «Український центр екології» за травень, червень 2011 року, викладені в акті від 16.09.2011 № 3918/182/35352482, про порушення вимог п. 201.4, п. 201.5, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201, п. 198.4, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

За висновками перевірки порушення вказаних норм законів полягало у неправомірному формуванні податкового кредиту за травень в сумі 1410767,00 грн. та за червень 2011 року в сумі 105767,00 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ПП «Український центр екології» товару (дизельного палива) за операціями з поставки товару (дизельного пального) за договором від 26.04.2011 № 2/4/11, реальність яких не підтверджена.

При цьому висновки про нереальний характер господарських операцій податковий орган обґрунтовує відсутністю у ПП «Український центр екології» умов для ведення господарської діяльності та трудових ресурсів для вчинення операцій, відсутністю ПП «Український центр екології» за місцезнаходженням, а також відсутністю документів про транспортування товарів.

При перевірці правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, правової оцінки встановлених судами обставин суд касаційної інстанції виходить з такого.

Для надання правової оцінки щодо формування платником податку на додану вартість податкового кредиту слід застосовувати положення ст. 198 Податкового кодексу України.

За умови реального здійснення платником податків (покупцем) господарських операцій з придбання товару (послуг), які призвели до фактичного руху активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм закону при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення його права на зазначений кредит відсутні.

З положень п. 138.2, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України випливає, що у податковому обліку господарські операції та витрати за ними мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. Податковий кредит має бути підтверджений податковою накладною, виписаною платником податку на додану вартість.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначено у цій нормі.

Таким чином, всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають наведеним вище вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

Судами попередніх інстанцій досліджено питання щодо реального вчинення позивачем оспорюваних податковим органом господарських операцій, досліджено питання щодо придбання товарів з метою використання в господарській діяльності, в результаті чого встановлено, що придбані позивачем у контрагента нафтопродукти були прийняті у відповідності до вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за № 805/15496.

Поставка нафтопродуктів оформлена видатковими і податковими накладними, підтверджується сертифікатами відповідності та паспортами якості, що згідно із вказаною інструкцією додаються до перевізних документів. Позивач має господарські можливості для зберігання нафтопродуктів, оскільки мав в оренді майно (ємності) для цього, отримане за договором оренди від 14.03.2009 № 11, укладеним з орендодавцем - АТ «Рекорд-Иотор-Мервіс». У подальшому нафтопродукти позивачем були реалізовані на користь СФГ «РеВіК» і СФГ «Промінь», що підтверджується звітом про реалізацію паливно-мастильних матеріалів, товарно-транспортними накладними та довіреностями цих контрагентів на отримання товару.

В результаті оцінки доказів як належних судами встановлено, що господарські операції мали реальний характер.

Зважаючи на надану судами правову оцінку повно встановленим обставинам, діючи в межах, встановлених у ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 16.03.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 31.05.2012 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою безпосередньо до Верховного Суду України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.І. Бившева

Л.В.Ланченко