Ухвала суду № 53244101, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/12665/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Л.І.,

Борисенко І.В.,

за участю секретаря Титенко М.П.

представників сторін:

позивача Чобітько С.М.

відповідача Руцька А.І.

третьої особи не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постановуХарківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 рокута ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 рокуу справі№820/16574/14за позовомПриватного акціонерного товариства «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія»до третя особаСпеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів Міжрегіональне головне управління Міндоходівпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне акціонерне товариство «Лисичанська нафтова інвестиційна компанія» (далі по тексту - позивач, ПРАТ «ЛИНІК») звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у місті Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів (далі по тексту - відповідач, СДПІ з обслуговування ВП у м. Луганську МГУ Міндоходів), третя особа Міжрегіональне головне управління Міндоходів (далі по тексту - третя особа, МГУ Міндоходів) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2015 року, позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року і постановити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач в письмових запереченнях на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку правомірності нарахування ПРАТ «ЛИНІК» від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за лютий 2014 року.

За результатами перевірки 07 травня 2014 року складно акт №48/28-05-41/32292929, в якому зафіксовано встановлені під час перевірки порушення:

- пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит на 22102186,00 грн.;

- пунктів 200.1 та 200.3 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за лютий 2014 року на суму 21659384,00 грн.;

- пунктів 200.1 та 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено суму позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за лютий 2014 року на суму 442802,00 грн., що призвело до заниження суми, яка підлягає перерахуванню до бюджету за лютий 2014 року у розмірі 442802,00 грн.;

- пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2014 року на суму 15590753,00 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем 27 травня 2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№ 0000224110, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 21659384,00 грн.;

№ 0000214110, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 15590753,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 7795376,00 грн.;

№0000234110, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 664203,00 грн., з яких за основним платежем - 442802,00 грн. та 221401,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача права на податковий кредит за окремими господарськими операціями, у зв'язку із тимчасовою зупинкою окремого виду діяльності (переробки нафтопродуктів), є хибними та незмістовними. Крім того, зазначено, що доводи податкового органу щодо відсутності у позивача права на бюджетне відшкодування, у зв'язку з нездійсненням платником податків у лютому 2014 року основного виду господарської діяльності, є безпідставними.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Визначальним питанням для вирішення справи є встановлення правомірності віднесення позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сплачених на підставі договорів, укладених з різними суб'єктами господарювання у період тимчасової зупинки основного виду діяльності.

Підпунктом 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 ПК України закріплено, що податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1. статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу пункту 198.2. названої статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11. статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що наявними у матеріалах справи документами, оформленими у зв'язку з виконанням договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, підтверджується реальне їх виконання.

Крім того, відповідач не заперечує реальне виконання таких договорів.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені у статті 200 ПК України.

Відповідно до пунктів 200.1, 200.3, підпункту «б» пункту 200.4 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо протиправності податкових повідомлень - рішень, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись частиною 3 статті 160, статтями 210, 214, 215, 220, 221, 223, 224, 230, 231, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Луганську Міжрегіонального головного управління Міндоходів залишити без задоволення.

2. Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 26 березня 2014 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року у справі №820/16574/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

І.В. Борисенко