Ухвала суду № 53244022, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/28217/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді - Загороднього А.Ф.,

суддів: Бутенка В.І., Заїки М.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року

у справі № 804/7726/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Новомосковської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0006081703, № 0006091703, № 0006101703, № 0006111703.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

ФОП ОСОБА_1 не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подало касаційну скаргу в якій посилаючись на допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши доводи касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій щодо застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі акту перевірки від 07 травня 2014 року № 163/173/НОМЕР_5, Новомосковською ОДПІ ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області прийнято податкові повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року:

- № 0006081703, яким збільшено грошове зобов'язання з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на суму 85693,26 грн., в тому числі 81612,63 грн. - за основним платежем, та 4080,63 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями);

- № 0006091703, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування на суму 213112,55 грн., в тому числі 170490,04 грн. - за основним платежем, та 42622,51 грн. - за штрафними (фінансовими санкціями);

- № 0006101703, яким застосовано фінансові санкції на суму 510 грн.;

- № 0006111703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді з/п на суму штрафної санкції у розмірі 510 грн.

Згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1.9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебував у господарських відносинах з наступними контрагентами-постачальниками: ТОВ «Крахмалепродукти України», ТОВ «НР Україна», ТОВ «ДЕС», ТОВ «Київмолторг», ТОВ «Самолусківський крохмальний завод», ТОВ «Товстенківський крохмальний завод», ФОП ОСОБА_2, ТОВ «Торговий Дім «Міст Експрес», ТОВ «Малка-Транс», ПП «Промкварт», ТОВ «Транс-Компані», ТОВ «Делівері», ТОВ «Сан Ойл», ТОВ «Товстеньківський крохмальний завод», ТОВ «Айсберг-Фіш», а також з контрагентами-покупцями: ТОВ «Бердянські Ковбаси», ТОВ «Тавр-Плюс», ТОВ «Магрок».

Разом з тим, судами попередніх інстанцій було досліджено, що за період з 18 листопада 2011 року по 31 грудня 2013 року валовий дохід ФОП ОСОБА_1 склав 1 019 075,56 грн., тоді як валові витрати підприємця склали за цей самий період 1 059 169,03 грн.

Докази документального підтвердження оприбуткування придбаного позивачем як посередником товару, який в подальшому був реалізований іншим покупцям, відсутні.

Також, судами попередніх інстанцій встановлено правомірність висновків відповідача щодо відсутності у позивача основних фондів, виробничих активів, складських приміщень та транспортних засобів, що свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності, оскільки позивач не володіє зареєстрованим на ФОП ОСОБА_1 рухомим та нерухомим майном для здійснення своєї господарської діяльності. За платником податків ФОП ОСОБА_1 зареєстровано лише легковий автомобіль ВАЗ, 2002 року випуску. Відсутній і будь-який технічний персонал, наявність якого необхідна для ведення заявленої позивачем господарської діяльності.

Підприємництво - це самостійна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (стаття 42 ГК).

Наведені норми права дають підстави вважати, що у зв'язку з веденням господарської діяльності платником податку здійснюються операції, кінцевим результатом яких є отримання прибутку, але здійснюються вони на його власний ризик.

Таким чином, при здійсненні платником податку господарської діяльності можливі збиткові операції. Віднесення таких операцій до господарських можливе у випадках обґрунтування платником податку економічних причин чи ділової мети (зважаючи на ризики підприємницької діяльності) укладення угод за ціною нижчою за виробничу собівартість.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 09 червня 2015 року № 817/2197/13а.

При цьому, окрім формальних вимог щодо наявності у платника належним чином оформлених податкових накладних, визначальною умовою реалізації права платника на податковий кредит (який в подальшому бере участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування), є реальність її здійснення в рамках провадження господарської діяльності платника.

Формальні недоліки первинних документах, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть формально належні документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Отже, наведене свідчить про недоведеність з боку ФОП ОСОБА_1 реального характеру здійснених ним господарських операцій з контрагентами постачальниками та покупцями, а також використання придбаних товарів в межах господарської діяльності або їх придбання з такою метою.

Також, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0006101703, яким застосовано фінансові санкції на суму 510 грн. за порушення пункту 176.2 «б» статті 176 Податкового кодексу України, а саме: невідображення виплачених та нарахованих доходів фізичних осіб-підприємців у поданих податкових розрахунках з формою 1 ДФ за 1-4 квартали 2013 року, а також податкового повідомлення-рішення від 22 травня 2014 року № 0006111703, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку у вигляді з/п, за порушення пункту 4 частини 1 статті 4, пункту 1 частини 2 статті 7 та пункту 11 статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».

Враховуючи викладене, суди першої та апеляційної інстанцій, оцінивши вказані обставини у сукупності та дослідивши наявні у справі документи, подані платником на підтвердження понесених витрат по взаємовідносинах з контрагентами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що первинні документи не підтверджують реальність господарських операцій, оскільки за вказаних обставин самі по собі податкові накладні не є достатнім свідченням дійсного вчинення господарських операцій, і відповідно, оспорювані податкові повідомлення - рішення від 22 травня 2014 року № 0006081703, № 0006091703, №0006101703 та № 0006111703, є правомірними.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло б призвести до невірного вирішення спору, а тому оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, і підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відхилити.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2015 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02 червня 2015 року - без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді В.І. Бутенко

М.М. Заїка