Постанова № 53241671, 05.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 листопада 2015 року № 826/12449/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мазур А.С., розглянувши у порядку скороченого провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва (далі - ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на запит від 05.05.2015 р.

- зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва надати інформацію про отримані доходи по місяцям за період з квітня 2014 р. по квітень 2015 р. згідно заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 05.05.2015 р.

- стягнути з Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в сумі 5 000, 00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2015 року відкрито скорочене провадження у адміністративній справі, згідно з п.1 ч. 1 статті 183-2 Кодексу адміністративного судочинства України, яка встановлює, що скорочене провадження застосовується в адміністративних справах щодо оскарження бездіяльності суб'єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію.

В обґрунтування позову позивач зазначає, що ним було подано запит про отримання інформації до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва. Однак, відповідач, у встановлений законом строк та спосіб не надав запитувану інформацію.

З огляду на наведене, позивач вважає, що порушене його право на інформацію гарантоване Законом України «Про звернення громадян» та Законом України «Про доступ до публічної інформації», а відтак просить задовольнити позов.

Відповідач, надавши заперечення на позов, зазначив, що відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків надаються на бланку контролюючого органу особисто фізичній особі або уповноваженому представнику, також зазначив, що направлення запитуваних відомостей на поштову адресу не передбачене Положенням про реєстрацію фізичних осіб у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків.

Відповідач вважає, що відсутні будь-які порушення прав позивача з боку Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва, у зв'язку з чим відповідач зазначає про відсутність підстав для задоволення позову.

Дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, суд зазначає про наступне.

ОСОБА_1, у зв'язку із потребою звернення до відділу призначення субсидій по сплаті за житлово-комунальні послуги, було подано заяви про надання відомостей про отримані доходи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по місяцям за період з квітня 2014 р. по квітень 2015 р.

На момент звернення позивача до суду із даним позовом, відповіді у встановленому законом порядку та у встановлений законом строк відповідачем не було надано.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до статті 5 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. До суб'єктів інформаційних відносин, згідно з ч. 1 ст. 4 цього закону належать, зокрема, фізичні особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 зазначеного Закону будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону визначено, що доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 10 вищезазначеного Закону кожна особа має право доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається.

Виходячи з наведеного, а також з урахуванням положень статей 12 та 13 цього Закону щодо визначення суб'єктів відносин у сфері доступу до публічної інформації та розпорядників інформації, статті 14 щодо обов'язків щодо надання достовірної, точної та повної інформацію, статті 19 щодо порядку оформлення запиту, позивач вправі звернутися до податкового органу із запитом про отримання інформації, а податковий орган, який є розпорядником запитуваної позивачем інформації, зобов'язаний надати відповідь на такий запит.

В даному випадку, як зазначено вище, позивач звернувся до податкового органу із письмовим запитом, у якому просив надати інформацію про отримані доходи по місяцям за період з квітня 2014 р. по квітень 2015 р. згідно заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 05.05.2015 р.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про інформацію", одним з видів інформації є податкова інформація, під якою розуміється сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності і необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Відповідно до статті 6 Закону № 2939-VI до публічної інформації з обмеженим доступом належить конфіденційна інформація, таємна та службова інформація.

Частина перша статті 9 Закону № 2939 визначає, що відповідно до вимог частини 2 статті 6 цього Закону до службової може належати така інформація:

1) що міститься в документах суб'єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов'язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;

2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2939 документам, що містять інформацію, яка становить службову інформацію, присвоюється гриф "для службового користування". Доступ до таких документів надається відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону № 2939-VI конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частина 2 статті 7 Закону).

Відповідно до статті 16 Закону України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII податкова інформація - сукупність відомостей і даних, що створені чи отримані суб'єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності та необхідні для реалізації покладених на контролюючі органи завдань і функцій у порядку, установленому Податковим кодексом України. Правовий режим податкової інформації визначається Податковим кодексом України та іншими законами.

Пунктом 63.12 статті 63 Податкового кодексу України встановлено, що інформація, що збирається, використовується та формується контролюючими органами у зв'язку з обліком платників податків, вноситься до інформаційних баз даних і використовується з урахуванням обмежень, передбачених для податкової інформації з обмеженим доступом.

Стаття 74 Податкового кодексу України визначає, що податкова інформація, зібрана відповідно до вимог цього кодексу, може зберігатися опрацьовуватися в інформаційних базах органів державної податкової служби або безпосередньо посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій та завдань.

Згідно пункту другого частини першої статті 22 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту у випадку якщо інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону.

Відповідно підпункту 21.1.6 пункту 21.1 статті 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані не допускати розголошення інформації з обмеженим доступом, що одержується, використовується, зберігається під час реалізації функцій, покладених на контролюючі органи.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних доказів про віднесення останнім запитуваної позивачем інформації до інформації з обмеженим доступом. При цьому, запити позивача свідчать, що позивач просив надати інформацію, яка стосується саме ОСОБА_1

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання відповіді на звернення.

Окрім цього суд зазначає, що позивач звернувся до суду у власних інтересах, а не в інтересах ОСОБА_2, у зв'язку з чим позовна вимога про зобов'язання Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва надати інформацію про отримані доходи по місяцям за період з квітня 2014 р. по квітень 2015 р. згідно заяви ОСОБА_2 від 05.05.2015 р. не підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги про відшкодування моральної шкоди суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частиною 2 цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно зі ст.23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У постанові Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду №5 від 25.05.2001 року та від 27.02.2009 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації. Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Стверджуючи про те, що відповідачем позивачеві завдано моральну шкоду, останнім не обґрунтовано в чому полягає ця шкода, не доведено факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з прийняттям оскаржуваного розпорядження суб'єкта владних повноважень, не визначено, якими доказами це підтверджується. Будь-яких доказів, що підтверджують притягнення посадових осіб до відповідальності за невиконання чи неналежне виконання ними своїх обов'язків, що могло завдати шкоди, позивачем також не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку про обґрунтованість окремих позовних вимог, тому позов визнається таким, що підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 вказаної норми Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене і керуючись ст.ст.69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2.Визнати протиправною бездіяльність Державної податкової інспекції у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва щодо ненадання ОСОБА_1 інформації на запит від 05.05.2015 р.

3. Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі ГУ ДФС м. Києва розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.05.2015 р. відповідно до норм чинного законодавства.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя А.С. Мазур