Постанова № 53239253, 06.11.2015, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2015 р. Справа № 804/10747/15 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 при секретаріОСОБА_2 за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4 ОСОБА_5 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до суду, у якому просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення № 910-15 від 30.07.2015 року, № 911-15 від 30.07.2015 року та № 912-15 від 30.07.2015 року, які винесені Державною податковою інспекцією у Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно нарахував грошове зобовязання з орендної плати за землю комунальної власності за період з 2014-2015 роки, оскільки умовами договорів оренди землі передбачено сплату позивачем орендної плати у розмірі, який є значно меншим ніж вказаний у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях, на період дії договорів оренди. Одночасно позивач зазначає про те, що податковий орган не у спосіб передбачений Податковим кодексом України визначив грошове зобовязання з орендної плати за земельну ділянку, оскільки позивач орендує земельну ділянку як фізична особа, а не як фізична особа підприємець, а тому відповідач повинен був направити позивачу податкове повідомлення рішення згідно п.286.5 ст.286 ПК України. Субєкт владних повноважень, який не є учасником договору оренди земельної ділянки, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема, стежити що б такі умови не суперечили інтересам суспільства. Отже, податковий орган самостійної не може визначати умови договору оренди земельної ділянки.

Також позивач наголошує на тому, що всі викладені обставини вже були предметом розгляду у Дніпропетровському окружному адміністративному суді про справі № 804/19502/14, у якій суд задовольнив позовні вимоги та визнав протиправним і скасував податкове повідомлення рішення про визначення суми орендної плати за 2014 рік за одну земельну ділянку площею 712 кв.м., яку використовує позивач.

Позивач також вказує на існування рішень Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України від 14.10.2010 року, у справі Тюмень проти України від 22.11.2007 року, у справі ОСОБА_6 Девелопментс проти Ірландії від 29.11.1991 року, у справі Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії від 24.06.2003 року, у справі ОСОБА_7 проти Сполученого Королівства від 26.04.1979 року у справі Ракевич проти Російської Федерації від 28.10.2003 року та у справі Ігнатов проти Російської Федерації» від 24.05.2007 року, які вказують на те, що законодавчі норми повинні бути сформульовані з відповідною чіткістю і дозволяти особі спрогнозувати, з якими наслідками можуть бути повязані ті чи інші його дії; спосіб виникнення законодавчих змін повинен забезпечувати передбачуваність законодавчої політики для того, щоб учасники правовідносин мали можливість передбачити наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на основі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, не скасовано та не звужене, що у спірній ситуації дотримано не було.

Позивач звернув увагу суду на той факт, що граничні строки сплати орендної плати, які визначені у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях не відповідають вимогам п.287.5 ст. 287 ПК України, а саме: п.287.5 ст. 287 ПК України вказує на те, що орендна плата фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення, а у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях визначено строк сплати орендної плати протягом 10-ти днів з моменту отримання податкового повідомлення рішення та до 29.08.2015 року.

Ухвалою суду від 19.08.2015 року відкрито провадження у справі.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач у судових засіданнях заперечував проти задоволення позовних вимог, вказуючи на те, що оскаржувані податкові повідомлення рішення прийнято ним на підставі, в межах повноважень та у спосіб, які передбачені Конституцією та законами України. Відповідач зазначив, що орендна плата за земельну ділянку, яку орендує позивач, повинна відповідати положенням Податкового кодексу України, оскільки орендна плата за земельну ділянку державної та комунальної власності є земельним податком, а тому не може змінюватися сторонами у договорі оренди. Відповідачем донараховано позивачу орендну плату виходячи із розміру орендної плати 3 відсотки від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідач повідомив суд про те, що оскаржуване податкове повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 910-15 на суму 7408,79 грн. стосується періоду 2014 рік та земельної ділянки площею 0,0753га, яку використовує позивач згідно договору оренди землі від 04.02.2005 року. Орендна плата за вказану земельну ділянку позивачу у 2014 році не нараховувалась, оскільки податковим органом не враховано наявність вказаної вище земельної ділянки, оскільки не отримано інформацію від органів Державного земельного агентства. Податкові повідомлення рішення № 911-15 від 30.07.2015 року та № 912-15 від 30.07.2015 року стосуються періоду 2015 року та двох орендованих позивачем земельних ділянок. Також відповідач надав суду розрахунок розміру орендної плати за 2014-2015 роки.

Суд дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача встановив наступне.

Позивач орендує земельні ділянки комунальної власності площами 0,0753 га та 0,0712 га за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Шлюзова, буд. 82 згідно Договорів оренди землі від 04.02.2005 року та 10.12.2009 року на строк 15 років та 20 років відповідно.

Вказані договори зареєстровано у в книзі запису державної реєстрації договорів оренди землі та у Державному реєстрі земель.

У п.4.1 договору оренди землі від 04.02.2005 року сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі у розмірі 0,03 відсотки від нормативної грошової оцінки та дорівнює сумі земельного податку.

У матеріалах справи міститься письмові зобовязання позивача від 15.05.2007 року, у яких останній погодився при визначенні орендної плати використовувати ставку 0,03 відсотки від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки.

У п.4.1 договору оренди землі від 10.12.2009 року сторони встановили, що річна орендна плата за землю ділянку встановлюється у грошовій формі у розмірі мінімальної ставки орендної плати, встановленої Законом України «Про оренду землі».

Також сторони у вказаних вище договорах погодились на те, що зміна нормативної грошової оцінки орендованих земельних ділянок та її індексація проводяться без внесення змін до договору оренди землі.

Судом під час розгляду справи встановлено, що позивач сплачував орендну плату у відповідності до умов договорів оренди земельних ділянок.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу (пункт "в" статті 12 Земельного кодексу України).

Згідно зі статтею другою Закону України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ (чинного на час укладення договорів оренди) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом України «Про оренду землі» № 161-ХІV та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до частини першої статті 21 цього ж Закону орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Підставою нарахування земельного податку відповідно до статті 13 Закону України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності,- договір оренди такої земельної ділянки.

Частиною четвертою статті 21 Законом України «Про оренду землі» № 161-ХІV встановлено, що розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Суд зазначає, що у Податковому кодексі України у пунктах 276.3 ст. 276, п.281.1 ст. 281 та 288.5.1 ст. 288 (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; розмір річної орендної плати не може бути меншим трикратного розміру земельного податку.

У відповідності до п.274.1 ст. 274 ПК України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, встановлюється у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у статтях 272, 273, 276 ПК України.

Судом також встановлено, що Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», який набрав чинності 01.04.2014 року, внесено зміни до пункту 288.5.1 ст. 288 ПК України у відповідності до яких розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14, з набранням чинності Податковим кодексом України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати. При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Таким чином, починаючи з 01.01.2011 року платник податків повинен сплачував оренду плату у відповідності до вимог ПК України в т.ч. і до моменту внесення відповідних змін договору оренди земельної ділянки.

Судом під час розгляду справи встановлено, що грошові зобовязання, які визначені у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях стосуються періоду 2014 та 2015 роки.

Судом на підставі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які отримані від Управління Держземагентства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області на запит суду, встановлено, що нормативна грошова оцінка орендованої позивачем земельної ділянки площею 0,0712 га. у 2014 році становила 246 813,63 грн., а у 2015 році 308 268,30 грн.; нормативна грошова оцінка орендованої позивачем земельної ділянки площею 0,0753 га. у 2014 році становила 261 026,22 грн., а у 2015 році 326 019,71 грн. Наведена нормативна грошова оцінка земельних ділянок вказана з урахуванням коефіцієнту індексації.нормативної грошової оцінки за 2014 та 2015 роки.

Вказані вище нормативна грошові оцінки орендованих позивачем земельних ділянок не відповідає сумам, які відповідач обрав для розрахунку орендної плати та які вказано у таблиці, яка міститься у матеріалах справи, а саме: нормативна грошова оцінка орендованої позивачем земельної ділянки площею 0,0712 га. у 2014 році становила 308 268,30 грн., а у 2015 році 385 027,11 грн.; нормативна грошова оцінка орендованої позивачем земельної ділянки площею 0,0753 га. у 2014 році становила 326 019,71 грн., а у 2015 році 407 198,62 грн.

У відповідності до п.286.1ст. 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру. Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

За вказаних обставин вірними є відомості про нормативну грошову оцінку орендованих позивачем земельних ділянок, які вказані у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, які отримані від Управління Держземагентства у м. Дніпропетровську Дніпропетровської області на запит суду.

У відповідності до п.п.288.1.5 п.288.1 ст. 288 ПК України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки.

Отже, позивач повинен сплачувати орендну плату за користування земельними ділянками комунальної власності протягом 2014 та 2015 років у розмірі 3 відсотки від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, які вказані у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

За вказаних обставин судом відхиляється доводи позивача про те, що розмір орендної плати за використання земельної ділянки визначається виключно умовами договору оренди земельної ділянки, оскільки дані твердження не відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14.

Судом під час розгляду справи встановлено, що відповідач під час розрахунку орендної плати за використання орендованої земельної ділянки за 2015 рік вірно застосовував ставку орендної плати 3% від нормативної грошової оцінки орендованої земельної ділянки, однак при цьому застосував хибну інформацію про нормативну грошову оцінку орендованих позивачем земельних ділянок.

Розмір орендної плати у 2015 році за земельну ділянку площею 0,0753 га становить: 9780,60 грн. (326 019,71 грн. х 3%), а не 12 215,96 грн., як визначив відповідач у оскаржуваному податковому повідомленні рішенні від 30.07.2015 року № 912-15.

За вказаних обставин частково протиправним є податкове повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 912-15 та підлягає скасуванню в сумі 2 435,36 грн.

Щодо податкового повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 911-15, то суд зазначає наступне.

Судом на підставі письмових пояснень відповідача встановлено, що воно стосується земельної ділянки 0,0712 га.

Як вже було зазначено судом вище згідно статті 14 Закону України «Про плату за землю» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) та пункту 286.5 ст. 286 ПК України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами.

Відповідачем направлялися позивачу раніше податкове повідомлення рішення форми «ф» від 08.05.2015 року № 104-15 стосовно сплати податкових зобовязань з орендної плати за земельну ділянки площею 0,0712 га за 2015 рік у розмірі 6615,25 грн., копія якого міститься у матеріалах справи.

Листом від 03.08.2015 року № 1592/10/04-61-15-04, який міститься у матеріалах справи, відповідач повідомив позивача про те, що вказане вище податкове повідомлення рішення є недійсним, оскільки податковий орган отримав інформацію про земельні ділянки позивача із управління Держземагентства у м. Дніпропетровську.

У матеріалах справи міститься доповідна записка завідувача сектору місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб ОСОБА_8 від 30.07.2015 року № 5 адресована керівнику відповідача стосовно того, що при визначенні сум податкових зобовязань з орендної плати за землю за 2015 рік по договору оренди від 25.12.2009 року № 40910400943 розраховано орендну плату за 9 місяців 2015 року, а не за 12 місяців 2015 року, що призвело до заниження орендної плати за землю на 4935,56 грн.

Статті 56 та 60 ПК України не містять випадків самостійного скасування податковим органом власного податкового повідомлення рішення не в процедурі адміністративного оскарження.

Згідно п.54.5 ст. 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому ПК України.

Це правило не може бути застосовано у разі, коли стосовно посадових або службових осіб контролюючого органу, які проводили нарахування грошових зобовязань платнику податків, розпочато службове розслідування або порушено кримінальну справу, оскільки відповідно до пункту 4 Указу Президента України від 23 липня 1998 року № 817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» у такому випадку контролюючий орган вищого рівня може за власною ініціативою перевірити достовірність висновків контролюючого органу нижчого рівня шляхом перевірки документів обов'язкової звітності суб'єкта підприємницької діяльності або висновків акта перевірки, складеного контролюючим органом нижчого рівня.

Отже, якщо податковий орган самостійно визначає грошове зобовязання платнику податків, то в подальшому він не має правових підстав для прийняття податкових повідомлень про донарахування (збільшення) податкових зобов'язань, за винятком випадку, коли за наслідками службової перевірки або розгляду кримінальної справи встановлено змову між платником податків і податковим органом, спрямовану на заниження обов'язкових платежів.

Перерахованих вище обставин судом у даній справі не встановлено.

Відповідач донарахував позивачу податкові зобовязання за 2015 рік у звязку з отриманням від Управління Держкомзему у м. Дніпропетровську листа з інформацією про орендовані позивачем земельні ділянки.

Суд зазначає, що неналежне виконання посадовими особами відповідача своїх обовязків в частині не отримання повної та своєчасної інформації стосовно нормативної грошової оцінки земельної ділянки, необхідної для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, не являється підставою для донарахування платнику податків грошових зобовязань.

У матеріалах справи міститься наказ відповідача про притягнення до дисциплінарної відповідальності завідувача сектору місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб ОСОБА_8 згідно листа ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 31.08.2015 року № 11609/7/04-36-04-01-08 «Про результати службової перевірки».

З пояснень відповідача, які надані у судовому засіданні, судом встановлено, що дисциплінарне стягнення стосується поведінки ОСОБА_8 під час спілкування з позивачем, а не порядку нарахування грошового зобовязання з орендної ділянки.

Окрім того, службова перевірка провадилась вже після винесення податкового повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 911-15 року на суму 11 550,81 грн., яким донараховано (збільшено) грошове зобовязання з орендної плати за землю за 2015 рік.

За вказаних обставин податкове повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 911-15 на суму 11 550,81 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 910-15 на суму 7408,79 грн., то суд зазначає наступне.

Воно стосується періоду 2014 рік та земельної ділянки площею 0,0753га, яку використовує позивач згідно договору оренди землі від 04.02.2005 року.

Орендна плата за вказану земельну ділянку позивачу у 2014 році не нараховувалась, оскільки податковим органом не враховано наявність вказаної вище земельної ділянки, що підтверджується доповідною запискою завідувача сектору місцевих, ресурсних, рентних та неподаткових платежів управління оподаткування юридичних осіб ОСОБА_8 від 30.07.2015 року № 5 та поясненнями сторін.

У відповідності до вимог п.102.1 ст. 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Оскільки станом на момент винесення податкового повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 910-15 не пройшло 1095 днів, то податковий орган був вправі визначити грошове зобовязання платнику податків.

Також судом встановлено, відповідачем не вірно застосовано розмір орендної плати за три місяці 2014 року, а саме: за три місяці 2014 року відповідачем розраховано орендну плату виходячи із ставки 0,09% від нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки, а за інші девять місяців 2014 року виходячи із ставки 3% від нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14.

Одночасно суд зазначає про те, що згідно п.54.5 ст. 54 ПК України якщо згідно з нормами цієї статті сума грошового зобов'язання розраховується контролюючим органом, платник податків не несе відповідальності за своєчасність, достовірність і повноту нарахування такої суми, проте несе відповідальність за своєчасне та повне погашення нарахованого узгодженого грошового зобов'язання і має право оскаржити зазначену суму в порядку, встановленому ПК України.

За вказаних обставин суд не може підміняти собою податковий орган та збільшувати розмір орендної плати платнику податків, а тому для обрахунку розміру орендної плати суд застосовує розрахунок, який обрав податковий орган, а саме: за три місяці 2014 року розраховано орендну плату виходячи із ставки 0,09% від нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки, а за інші девять місяців 2014 року - виходячи із ставки 3% від нормативної грошової оцінки орендованої позивачем земельної ділянки.

Також суд зазначає про те, що відповідач застосував невірну нормативну грошову оцінку орендованої позивачем земельної ділянки площею 0,0753 га. у 2014 році, а саме: замість вірної оцінки у розмірі 261 026,22 грн., відповідач помилково застосував суму 326 019,71 грн.

Таким чином, розмір орендної плати у 2014 році за земельну ділянку площею 0,0753 га становить: 5931,82 грн. (261 026,22 грн. х 3%)/12х 9 + (261 026,22 грн. х 0,09%)/12 х 3), а не 7 408,79 грн., як визначив відповідач у оскаржуваному податковому повідомленні рішенні від 30.07.2015 року № 910-15.

Отже, податкове повідомлення рішення від 30.07.2015 року № 910-15 є частково протиправним та підлягає скасуванню у сумі 1 476,97 грн.

Судом відхиляються посилання позивача на рішення Європейського суду з прав людини у справі Щокін проти України від 14.10.2010 року, у справі Тюмень проти України від 22.11.2007 року, у справі ОСОБА_6 Девелопментс проти Ірландії від 29.11.1991 року, у справі Стретч проти Сполученого Королівства Великобританії і Північної Ірландії від 24.06.2003 року, у справі ОСОБА_7 проти Сполученого Королівства від 26.04.1979 року у справі Ракевич проти Російської Федерації від 28.10.2003 року та у справі Ігнатов проти Російської Федерації» від 24.05.2007 року. оскільки обставини, на підставі яких приймалися вказані рішення істотно відрізняються від обставин у даній адміністративній справі.

У пунктах 33,34,35,39 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Серков проти України» від 07.07.2011 року вказано, що «Перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення пункту 1 передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, притаманне всім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності та не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» (Iatridis v.) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999).

Ведучи мову про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.o. проти Чеської Республіки» (Љpacek s.r.o. v. Czech Republic), заява № 26449/95, п. 54, від 9 листопада 1999 року). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого законодавства, вимагаючи, щоб воно було доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним у застосуванні (див. рішення у справі «Беєлер проти Італії» (Beyeler v.), [ВП], заява № 33202/96, п. 109, ECHR 2000-I).

Сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v.) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року). У цьому звязку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (див, mutatis mutandis, рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v.), заява № 21911/03, пункти 2930, від 24 березня 2009 року та «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 3637, від 2 листопада 2010 року). Неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (див. рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v.), заява № 63252/00, пункти 9899, ECHR 2005(витяги)). Тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів.

Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись. Сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (див. рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilhoand Others v. Finland), [ВП], заява № 63235/00, п. 56, ECHR 2007та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v.№ 2) [ВП], заява № 10249/03, п. 104, ECHR 2009)».

Суд зазнає про те, що Верховний Суд України дійсно у постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14 відійшов від правової позиції, яка викладена у постанові яка викладена у постанові від 11.06.2013 року по справі № 21-443а12 та у відповідності до якої договір оренди землі є цивільно-правовим, а отже, йому притаманні такі ознаки, як свобода договору, обов'язковість його виконання сторонами тощо. Суб'єкт владних повноважень, який не є учасником договору, не може здійснювати владні управлінські функції шляхом втручання у відносини сторін договору, але має право контролювати належність виконання договору та відповідність його умов чинному законодавству України, зокрема стежити, щоб такі умови не суперечили інтересам суспільства. Якщо ж договір пов'язаний зі сплатою податків і, на думку суб'єкта владних повноважень, спрямований на ухилення від їх сплати, останній, за допомогою адміністративних заходів, уповноважений відновити публічний порядок.

Однак Верховний Суд України в постанові від 02.12.2014 року по справі № 21-274а14 мотивував це тим, що прийнято новий нормативно-правовий акт, а саме: Податковий кодекс України.

Судом також відхиляються посилання позивача на справу № 804/19502/14, яка розглядалася Дніпропетровський окружним адміністративним судом, та рішення по якій набрало законної сили, оскільки у справі № 804/19502/14 орендна плата стосувалася періоду 2014 року та лише однієї земельної ділянки площею 0,0712 га.

Суд зазначає про те, що єдиною підставою для задоволення позову у справі № 804/19502/14 слугувала та обставина, що податковий орган не отримав довідку про нормативну грошову оцінку орендованої позивачем земельної ділянки, що вбачається із мотивувальної частини ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2015 року по справі № 804/19502/14, яка міститься у матеріалах справи.

У даній адміністративній справі податковий орган отримав інформацію про нормативну грошову оцінку орендованих позивачем земельних ділянок за 2014 та 2015 роки.

Одночасно суд зазначає, що у оскаржуваних податкових повідомленнях рішеннях невірно визначений строк сплати орендної плати, а саме: замість строку 60 днів з моменту отримання податкового повідомлення рішення, як це передбачено п.287.5 ст. 287 ПК України, визначено строк сплати орендної плати у податковому повідомленні рішенні від 30.07.2015 року № 910-15 - 10 календарних днів, а у інших податкових повідомленнях рішеннях до 29.08.2015 року.

Таким чином, в цій частині оскаржувані податкові повідомлення рішення є також протиправними, а тому підлягають скасуванню в частині строку сплати грошового зобовязання з орендної плати з фізичних осіб.

Суд також вказує на те, що порушення податковим органом строку винесення податкових повідомлень рішень не може слугувати єдиною та достатньою підставою для їх скасування, враховуючи те, що грошове зобовязання у них розраховано вірно.

Відповідно до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач під час подання позовної заяви сплатив лише 10% суми судового збору у розмірі 182,70 грн.

Таким чином, сума судового збору, яку повинен доплатити позивач становить: 723,50 грн.

(15 463,14 грн. (сума задоволених позовних вимог) х 1827,00 грн. (сума судового збору, яку повинен був сплатити позивач) : 31 175,56 (загальна сума заявлених позовних вимог) 182,70грн. (сплачена сума судового збору).

Керуючись статтями 11, 50, 70, 71, 72, 86, 159-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30.07.2015 року № 911-15.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30.07.2015 року № 910-15 в сумі орендної плати у розмірі 1 476,97 грн. та в частині встановленого строку сплати грошового зобовязання з орендної плати за землю.

Визнати частково протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області від 30.07.2015 року № 912-15 в сумі орендної плати у розмірі 2 435,36 грн. та в частині встановленого граничного строку сплати грошового зобовязання з орендної плати за землю.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Стягнути з фізичної особи ОСОБА_3 до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 723,50 грн. отримувач УДКСУ у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської обл., код ЄДРПОУ (отримувача) - 37989253, рахунок - 31210206784008, банк - ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, МФО - 805012, код бюджетної класифікації - 22030001.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 06 листопада 2015 року

Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 06.11.2015 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді ОСОБА_1 ОСОБА_1 ОСОБА_9