Рішення № 53236719, 02.11.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 1324/2031/12 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.

Провадження № 22-ц/783/4983/15 Доповідач в 2-й інстанції: Монастирецький Д.І.

Категорія: 27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 листопада 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого - судді Монастирецького Д.І.,

суддів: Кабаля І.І., Копняк С.М.,

секретаря Юзефович Ю.І.,

з участю представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Ковальчук Л.О., ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 лютого 2015 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, -

в с т а н о в и л а:

19 жовтня 2012 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Оскаржуваним рішенням позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2), ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 10261,47 доларів США, що в еквіваленті до гривні становить 119603,51 грн. заборгованості по кредитному договору, а саме: 82628,59 грн. - заборгованість за кредитом, 36974,92 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2), ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 1196,03 грн. судового збору.

В решті частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду оскаржило ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», вважає його в частині відмови у задоволенні позовних вимог таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи. Зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд не мотивував висновків про необхідність звільнення відповідачів від сплати неустойки у повному обсязі та зазначив лише про збіг об'єктивних обставин. Звертає увагу на те, що відповідачкою ОСОБА_5 не надано суду жодних належних та обґрунтованих доказів поважності причин несплати заборгованості за кредитом та відсотками. Крім цього, суд безпідставно відмовив в задоволенні позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки, посилаючись на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03.06.2014 року. Стверджує, що позивач з дотриманням ч. 1 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення своїх грошових вимог, у зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань. Також посилається на те, що Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є тимчасовим та норми цього закону підлягають застосуванню на стадії примусового виконання органами державної виконавчої служби рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Просить скасувати рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 лютого 2015 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» - Ковальчук Л.О., ОСОБА_4,перевіривши матеріали справи, межі та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Частиною 1 ст. 292 ЦПК України передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Пунктом 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» роз'яснено, що, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, суд апеляційної інстанції повинен з'ясувати: чи враховані судом першої інстанції при ухваленні рішення всі факти, що входять до предмета доказування; чи підтверджені обставини (факти), якими мотивовано рішення, належними й допустимими доказами та чи доведені вони; чи відповідають висновки суду встановленим фактам; чи дотримано та чи правильно застосовані норми матеріального й процесуального права. При перегляді судових рішень необхідно виходити з повноважень суду апеляційної інстанції, визначених статтею 307 ЦПК, і відповідних їм підстав щодо перегляду судових рішень в апеляційному порядку, передбачених статтями 308-311 ЦПК. При цьому апеляційний суд керується статтею 307 ЦПК (відповідним пунктом) та нормою ЦПК, що визначає підстави перегляду судового рішення в такому разі, і відповідно до неї та наданих суду апеляційної інстанції повноважень формулює резолютивну частину своєї ухвали чи рішення.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних прав, свобод чи інтересів у спосіб, передбачений законом або договором.

Захист цивільних прав це передбачені законом або договором способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Частинами першою та другою ст. 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів (ст. 57 ЦПК України).

За загальними положеннями ЦПК України обов'язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Крім того, важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким чином, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи з вимог ст. ст. 10, 214, 215 ЦПК України, суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяти здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом, та встановлювати у рішенні обставини справи (в тому числі пропущення позовної давності), характер правовідносин сторін, правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, навести мотиви прийнятого рішення: встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

Однак зазначеним вимогам закону дане рішення суду не відповідає.

Відповідно ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

З матеріалів справи вбачається наступне.

30 березня 2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 014/0022/82/48279 про надання останньому кредиту на загальну суму 10200,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,75% річних строком по 29 березня 2017 року включно.

Факт отримання коштів підтверджується заявою на видачу готівки № 1 від 30.03.2007 року та меморіальним ордером № 2/82/48279 від 30.03.2007 року, копії яких наявні в матеріалах справи.

Згідно п. 5.7 Кредитного договору Позичальник зобов'язується в строки, передбачені Договором, здійснювати повернення суми кредиту та сплату процентів - у валюті, що відповідає валюті кредиту. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату інших комісій, пені, та штрафів в національній валюті України, крім випадків, передбачених Тарифами Банку.

13.07.2009 року між позивачем ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та відповідачем ОСОБА_4 було укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 014/0022/82/48279 від 30.03.2007 року, відповідно до якої, Графік погашення кредиту та сплати інших платежів викладений в новій редакції в Додатку, який є невід'ємною частиною Додаткової угоди.

Згідно п. 1.4 Додаткової угоди, позичальник зобов'язується здійснити погашення заборгованості в майбутньому у складі щомісячних платежів відповідно до Графіка погашення Кредиту та інших платежів за Кредитним договором, що є додатком до цієї Додаткової угоди.

З метою забезпечення повернення кредитних коштів між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_6 укладено договір поруки № б/н від 30.03.2007 року.

30.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_5 також укладено договір поруки.

За умовами даних договорів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 несуть солідарну відповідальність за зобов'язаннями ОСОБА_4 перед позивачем, що випливає з Кредитного договору № 014/0022/82/48279 від 30.03.2007 року.

30.03.2007 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» (правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль») та ОСОБА_7 укладено договір іпотеки, згідно якого ОСОБА_7 передав ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Згідно цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 536 ЦК України за користування чужими грошима, боржник зобов'язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 530 ч. 1 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, розмір яких встановлюється договором, законом або іншими актами цивільного судочинства.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

З матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 умов кредитного договору виникла заборгованість по кредиту, відсотках та пені. Представлені позивачем суду розрахунки їх нарахування, повністю відповідають умовам кредитного договору.

Будь-яких належних доказів на спростування розміру заборгованості відповідачем ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не представлено.

З позовом в суд про стягнення заборгованості позивач звернувся в жовтні 2012 року.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору, наданого позивачем вбачається, що станом на 15 жовтня 2011 року заборгованість по тілу кредиту та нарахованих відсотках відповідачем було сплачено в повному розмірі, проте в подальшому почав порушувати графік сплати чергових платежів визначений умовами кредитного договору.

Із зазначеного розрахунку заборгованості позивача (станом на липень 2014 року) та квитанцій про сплату кредиту, які представлені відповідачем, вбачається, що боржник ОСОБА_8 два останніх платежі провів відповідно в листопаді 2011 року та в квітні 2013 року сплативши відповідно заборгованість по тілу кредиту в сумі 93,02 дол. США та 70,00 дол США, якими погасив заборгованість по нарахованих відсотках (а.с. 159-160).

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно умов кредитного договору позивачем розраховано пеню з вересня 2011 року в сумі 14573,53 дол. США (а.с. 159-160).

Враховуючи, що розмір пені є значно високим по відношенню до розміру заборгованості за основним боргом, суд, не нівелюючи при цьому значення неустойки як одного із засобів цивільно-правової відповідальності, тобто санкції за порушення зобов'язань, та враховуючи співвідношення неустойки - штрафу із наслідками порушення зобов'язання, причину неналежного виконання зобов'язання, а саме настання кризи світової фінансової системи, що згідно із ч. 2 ст. 61 ЦПК України є загальновідомим фактом, що не потребує доказування, і відповідно матеріальний стан відповідача, - вбачає підстави для зменшення розміру пені.

З огляду на наведене, з урахуванням обставин справи, що мають істотне значення, колегія суддів на підставі ст. 309 ЦПК України вважає за можливе, застосувавши ст. ст. 549, ч. 3 ст. 551 ЦК України, зменшити розмір пені з 14573,53 дол. США до 5000,00 дол. США.

Колегія суддів приходить до переконання, що до задоволення підлягає заборгованість в сумі 15 261,47 дол. США, яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 7 089,18 дол. США, заборгованості за відсотками в сумі 3 172,29 дол. США, та пені за несвоєчасне повернення кредиту і сплати відсотків за користування кредитом в сумі 5 000,00 дол. США.

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за Договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою наведено у ст. 554 ЦК України. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

На підставі викладеного вище, колегія приходить до переконання, що вимага позивача про стягнення суми заборгованості і з поручителів є підставною.

Відповідно до положень ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Частиною 1 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 цього Кодексу).

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, поручителі, які спільно поручились, відповідають перед кредитором солідарно. У разі укладення кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов'язання, ч. 3 ст. 554 ЦК України не застосовується.

У такому випадку кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів на підставі окремого договору, відповідно до яких кожен із поручителів відповідає перед кредитором разом із боржником, як солідарні боржники.

Дійшовши висновку про солідарне стягнення кредитної заборгованості з боржника та двох поручителів - ОСОБА_5, ОСОБА_6, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що на забезпечення виконання зобов'язання ОСОБА_4з поручителями укладено самостійні договори поруки, отже поручителі не несуть у такому разі солідарної відповідальності між собою і відсутні підстави вважати поруку їхньою спільною відповідальністю перед кредитором.

Отже, стягуючи з боржника і двох поручителів у солідарному порядку суму заборгованості за кредитним договором, суд помилково не взяв до уваги те, що в даному випадку поручителі не несуть солідарної відповідальності, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки.

Не можна погодитись і з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки з підстав, що на дані правовідносини поширюється дія мораторію згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набув чинності 07.06.2014 року.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого іпотекою, передбачені Законом України «Про іпотеку».

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (стаття 3 Закону України «Про іпотеку»).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов'язання.

Частиною першою статті 33 та статею 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Аналогічні вимоги містить договір іпотеки, укладений між сторонами.

7 червня 2014 року набрав чинності Закон № 1304-VII, згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами ? резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв.м. для квартири та 250 кв.м. для житлового будинку. Іпотекодавець чи позичальник не відноситься до категорії осіб, які є суб'єктами Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції».

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першоїстатті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому установлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки Закон № 1304-VII не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вжити заходів, які спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.

Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15.

Суд першої інстанції, не врахував, що Закон № 1304-VII не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів та дійшов до помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно ст. 591 ЦК України реалізація предмета застави, на який звернене стягнення провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Порядок реалізації предмета застави з публічних торгів встановлюється законом. Початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, аналізу норм ст. ст. 38, 39 Закону «Про іпотеку», встановлення початкової ціни предмету іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою ч. 6 ст. 38 цього Закону.

Відповідно до ч. 6ст. 38 Закону України «Про іпотеку» ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна.

Як встановлено з договору іпотеки, сторонами визначена погоджена заставна вартість предмета іпотеки в сумі 278 300,00 грн.

Зазначена оціночна вартість предмета іпотеки під час судового розгляду справи сторонами не оскаржувалася, жодною із сторін клопотання про визначення на час розгляду справи вартості предмету іпотеки не заявлялося, а тому апеляційний суд вважає, що початковою ціною предмета іпотеки, а саме - квартири АДРЕСА_1, для її подальшої реалізації слід вважати її оціночну вартість, зазначену в договорі іпотеки, яка становить 278 300 грн. 00 коп.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Колегія суддів не погоджується і з висновком суду першої інстанції щодо солідарного стягнення з відповідачів у користь позивача судового збору, оскільки відповідно до ст. ст. 541, 543 ЦК України солідарна відповідальність передбачена лише за виконання обов'язку, який встановлений законом або договором, а тому з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 слід стягнути в користь позивача сплачені ним судові витрати в сумі 1 778,8 грн. в рівних частках з кожного, що становить - по 444,70 грн.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 305 ч. 2, 307 ч. 1 п. 2, 309 ч. 1 п.п. 1, 4; 313, 314 ч. 2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» - задовольнити частково.

Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 17 лютого 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким:

Позов задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в сумі 15 261,47 дол. США, що в еквіваленті до гривні згідно курсу НБУ станом на 21.07.2014 року становить 177 881,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 7 089,18 дол. США, що становить 82 628,59 грн.; заборгованості за відсотками в сумі 3 172,29 дол. США, що становить 36 974,92 грн., та пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в сумі 5 000,00 дол. США, що в еквіваленті до гривні становить 58 277,96 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_3) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість по кредитному договору в сумі 15 261,47 дол. США, що в еквіваленті до гривні згідно курсу НБУ станом на 21.07.2014 року становить 177 881,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 7 089,18 дол. США, що становить 82 628,59 грн., заборгованості за відсотками в сумі 3 172,29 дол. США, що становить 36 974,92 грн., та пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в сумі 5 000,00 дол. США, що в еквіваленті до гривні становить 58 277,96 грн.

Звернути стягнення на предмет іпотеки згідно з Договором Іпотеки від 30 березня 2007 року, посвідченого Кіселичник І.М., приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 513, а саме квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з трьох житлових кімнат та однієї кухні, загальною площею 69,0 кв.м., житловою площею 39,9 кв.м., що належить ОСОБА_7 на праві власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло, виданим 19.01.2001 року відділом приватизації державного житлового фонду Трускавецького міськвиконкому та зареєстрованим Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки, про що зроблено запис в книзі 18 за реєстровим № 4964, та Свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Цап О.П., державним нотаріусом Трускавецької державної нотаріальної контори 21.11.2003 року за реєстровим № 2589 та зареєстрованим Дрогобицьким державним комунальним міжміським бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 17.01.2004 року, реєстраційний номер 3101065, - для задоволення грошових вимог Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» за кредитним договором № 014/0022/82/48279 від 30.03.2007 року в сумі 15 261,47 дол. США, що в еквіваленті до гривні згідно курсу НБУ станом на 21.07.2014 року становить 177 881,47 грн., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 7 089,18 дол. США, що становить 82 628,59 грн., заборгованості за відсотками в сумі 3 172,29 дол. США, що становить 36 974,92 грн., та пені за несвоєчасне повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом в сумі 5000,00 дол. США, що в еквіваленті до гривні становить 58 277,96 грн.

Звернення стягнення на предмет іпотеки провести шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, з дотриманням вимог Закону України «Про іпотеку», встановивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації, в сумі 278 300 грн., яка погоджена сторонами в договорі іпотеки від 30.03.2007 року.

Відстрочити виконання рішення в частині звернення стягнення на квартиру АДРЕСА_1 до закінчення дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року, № 1304-VІІ.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний код НОМЕР_1), ОСОБА_5 (ідентифікаційний код НОМЕР_2), ОСОБА_6 (ідентифікаційний код НОМЕР_3), ОСОБА_7 (ідентифікаційний код НОМЕР_4) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» сплачені судові витрати в сумі 1 778,8 грн. (одна тисяча сімсот сімдесят вісім гривень 80 коп.) в рівних частках з кожного, що становить - по 444,70 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Монастирецький Д.І.

Судді: Кабаль І.І.

Копняк С.М.