Рішення № 53235795, 04.11.2015, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 815/15851/2012 Головуючий у 1 інстанції: Калугіна І.О.

Провадження № 22-ц/778/4645/15 Суддя-доповідач: Пільщик Л.В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«04 » листопада 2015 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Пільщик Л.В.

суддів: Сапун О.А.

Савченко О.В.

при секретарі: Евальд Д.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналося ПП «Антей», на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року

по справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3, Приватного підприємства «Антей» до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Вознесенівської сільської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання доручення, майнових сертифікатів, договорів купівлі-продажу недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

В листопаді 2012 року ОСОБА_4, ОСОБА_3, ПП «Антей» звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_15, ОСОБА_7, Вознесенівської сільської ради, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 про визнання доручення, майнових сертифікатів, договорів купівлі-продажу недійсними, який в процесі розгляду справи уточнили.

В обґрунтування позовних вимог зазначали, що 06.11.2003 року ОСОБА_16 подарувала свій майновий пай позивачу, на підставі договору дарування № 11319, однак 12.11.2005 року між представником за дорученням від ОСОБА_16 - ОСОБА_17 та ОСОБА_18 було укладено договір купівлі-продажу того ж самого майнового паю. На даний час позивач як власник майнового паю фактично не може користуватися та розпоряджатися власним майном, оскільки існують договори купівлі-продажу, які перешкоджають йому у здійсненні права власності.

Посилаючись на ці обставини, просили визнати недійсними доручення, посвідчені Вознесенською сільською радою 11 травня 2005 року на ім'я ОСОБА_15 на розпорядження та продаж майнових сертифікатів від імені ОСОБА_7, ОСОБА_12, ОСОБА_19, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_20;

визнати недійсними майнові сертифікати, а саме сертифікат НОМЕР_1, вартістю 6800 грн. на ім'я ОСОБА_7, сертифікат НОМЕР_2 вартістю 4497 грн. на ім'я ОСОБА_21, сертифікат НОМЕР_3 вартістю 6200 грн. на ім'я ОСОБА_22, сертифікат НОМЕР_4 вартістю 5700 грн. на ім'я ОСОБА_9, сертифікат НОМЕР_5 вартістю 3800 грн. на ім'я ОСОБА_8, сертифікат НОМЕР_6 вартістю 5555 грн. на ім'я ОСОБА_10, сертифікат НОМЕР_7 вартістю 4780 грн. на ім'я ОСОБА_13, сертифікат НОМЕР_8 вартістю 7000 грн., на ім'я ОСОБА_14, придбані ОСОБА_5 Костянтиновичем;

визнати недійсними договори купівлі-продажу права на майновий пай укладені між ОСОБА_15 та ОСОБА_5, а саме: договір купівлі-продажу №1310 від 12.11.2005 року від імені ОСОБА_8, договір купівлі-продажу №3108 від 12.11.2005 року від імені ОСОБА_9, договір купівлі-продажу №3104 від імені ОСОБА_10, договір купівлі-продажу №3106 від 12.11.2005 року від імені ОСОБА_19, договір купівлі-продажу №3123 від 12.11.2005 року від імені ОСОБА_21, договір купівлі-продажу №3115 від 12.11.2005 року від імені ОСОБА_13, договір купівлі-продажу №31Г від 12.11.2005 року від імені ОСОБА_14.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року відмовлено у задоволенні позову.

Апеляційне провадження відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_3, також ПП «Антей» подано заяву про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки матеріалами кримінальної справи доведено внесення в майнові сертифікати неправдивих відомостей, підробка довіреностей, неправильно визначив початок перебігу позовної давності, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

ПП «Антей» в заяві про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що ПП «Антей» повністю підтримує доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові, виходячи з недоведеності порушення прав та інтересів позивачів.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційна скарга подана ОСОБА_3, а ПП «Антей» - заява про приєднання до апеляційної скарги ОСОБА_3, у зв'язку із чим рішення переглядається в апеляційному порядку виключно в частині вирішення позовних вимог зазначених осіб.

Доводи апеляційної скарги про доведеність позовних вимог є неприйнятними, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.ст.10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, указані норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

У пункті 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 розтлумачено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині 1 статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Позов - це матеріально-правова вимога до відповідача з приводу порушеного права, а належними сторонами в цивільному процесі є особа, якій належить право вимоги - позивач та особа, яка повинна відповідати за позовом - відповідач.

В ст. 203 ЦК України викладені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Стаття 215 ЦК України визначає підстави недійсності правочину і вказує на необхідність дотримання в момент вчинення правочину вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України суди розглядають справи за позовами про визнання правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності.

Стаття 237 ЦК України визначає представництво як правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Особливістю відносин представництва є те, що вони виникають та існують в інтересах особи, яка добровільно надала іншій особі право вчинити певний перелік дій, які вона заздалегідь схвалює. Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки лише для особи, яку він представляє.

Право на звернення до суду із вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності (ст. ст. 215 та 216 ЦК України, положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 6листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними") має як одна зі сторін правочину, так і інша заінтересована особа, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Якщо з урахуванням обставин у справі суд установив, що позивач не є стороною договору й безпосередньо його права такою угодою не зачіпаються, то це є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в задоволенні позову.

Позивачі пред'явили позов про визнання недійсними майнових сертифікатів, довіреностей та договорів купівлі-продажу з підстав, передбачених ст.ст. 203, 215 ЦК України.

В обґрунтування позову про визнання недійсними майнових сертифікатів, довіреностей, договорів купівлі-продажу прав на майновий пай, позивачі зазначали, що в сертифікати на майнові паї членів КСП «Нива» були внесені неправдиві відомості щодо дати видачі сертифікату, розміру часток у пайовому фонді, а договори купівлі-продажу вчинено з використанням недійсних довіреностей.

Разом з тим, у позовній заяві не наведено, і під час судового розгляду не встановлено, приналежність ОСОБА_3, ПП «Антей» прав щодо предмету спору, позивачі не обґрунтували які конкретні права та їх законні інтереси порушено і в чому в даному випадку полягає їх порушення.

Доводи апеляційної скарги про доведеність порушень в момент вчинення оспорюваних правочинів вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, не впливають на вирішення заявленого позову. Оскільки судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорювані права, для задоволення позову позивачів, які не с стороною цих правочинів, необхідно встановити порушення певних цивільних права чи законних інтересів саме позивачів.

Майном як особливим об'єктом вважаються окремі речі, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 ЦК України).

Майновий сертифікат за своєю суттю не є правочином, а є документом, що підтверджує набуття членом КСП частки у пайовому фонді КСП.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3, ПП Антей не є учасниками правовідносин, пов'язаних з видачею та отриманням ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 сертифікатів на майновий пай члена КСП «Нива», не є довірителями за довіреностями, виданими ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 ОСОБА_15, не є стороною у договорах купівлі-продажу прав на майнові паї у пайовому фонді майна КСП«Нива», укладеними ОСОБА_15 від імені ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14 з ОСОБА_5

Права ОСОБА_3, ПП «Антей» на майно, яке було предметом розпаювання між членам КСП «Нива», на майнові паї, які були предметом оспорюваних правочинів, не засвідчені та вони не домагаються встановлення свого майнового права на них. Отже, й безпосередньо права ОСОБА_3, ПП «Антей» угодами не зачіпаються, а тому вони не вправі вимагати визнання недійсними угод щодо майна, яке належало іншім особам. Власники майнових паїв вимог щодо визнання недійсними угод або витребування майна з чужого володіння не заявляли.

Наведені обставини підтверджують, що позивачами не доведено наявність порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Разом з тим, суперечливими є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову одночасно з підстав пропуску позовної давності та у зв'язку з безпідставністю заявленого позову.

Виходячи зі змісту ст.ст. 257,267 ЦК України, їх положення про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж при розгляді справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити в позові не через пропуск позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги.

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленого до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Таким чином, наслідки пропуску позовної даності застосовуються в разі доведеності позовних вимог.

Проте, наведені обставини свідчать, що у даній справі позивачами не доведено наявність у них права вимоги до відповідачів, тому відсутні підстави для застосування ст.ст.257,267 ЦК України.

За таких обставин рішення суду у відповідності до п.4 ст.309 ЦПК України підлягає зміні з виключенням з рішення суду посилання на пропуск позовної давності як на підставу відмови у позові.

Керуючись ст. ст. 307,309 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, до якої приєдналося ПП «Антей», задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 05 червня 2015 року змінити. Виключити з рішення посилання на пропуск позовної давності як на підставу відмови у позові.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: