Ухвала суду № 53234171, 03.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1034/2015(м)

265/4890/15-ц

Категорія 05

Головуючий в першій інстанції - Козлов Д.О.

Доповідач - Принцевська В.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2015 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Принцевській В.П.,

суддів Гаврилової Г.Л., Бугрим Л.М.

при секретарі Собецькій О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполя апеляційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської Ради на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 8 вересня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Департаменту міського майна Маріупольської міської Ради, третя особа Комунальне комерційне підприємство «Керуюча компанія «Східна», про визнання права на приватизацію та зобов»язання вчинити дії по приватизації,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із позовними вимогами до департаменту міського майна про визнання права на приватизацію та зобовязання вчинити дії по приватизації, посилаючись на наступне обґрунтування позову. ОСОБА_3 мешкає в АДРЕСА_1 з 5 липня 1991 року. 13 червня 1991 року позивачці був виданий ордер на житлове приміщення вказаної квартири площею 17,1 м2 для родини з двох осіб. Того ж дня був виданий ордер ОСОБА_2 на інше житлове приміщення цієї ж квартири площею 12,8 м2. В 1999 році ОСОБА_2 звільнила займане нею житлове приміщення площею 12,8 м2, а на підставі рішення № 239 від 24 листопада 1999 року Орджонікідзевською районною адміністрацією Маріупольської міської ради позивачці було надано звільнене ОСОБА_2 житлове приміщення площею 12,8 м2 за вказаною адресою. Згідно цього рішення з позивачкою був укладений договір найму житлового приміщення. У теперішній час позивачка бажає приватизувати надану їй у користування квартиру, для чого вона звернулась до департаменту міського майна Маріупольської міської ради відносно передачі у її власність вказаної двокімнатної квартири. Однак останній було відмовлено у цьому з посиланням на відсутність у неї копії ордера про надання кімнати площею 12,8 кв. м. Зазначала натомість, що її вселення у зазначену кімнату відбулось на підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 24 листопада 1999 року, де вона досі мешкає, сплачуючи комунальні витрати за квартиру на підставі укладеного договору найму житлового приміщення. Позивачка при цьому не володіє інформацією, чому їй не був виданий ордер на спірну житлову кімнату. Досі ані міською радою, ані балансоутримувачем не пред'являлось претензій їй щодо незаконності її проживання в житловому приміщенні площею 12,8 м2 за вказаною адресою. Вказувала, що нею були надані документи, що підтверджують користування спірною квартирою на умовах найму, тому вона має право на її приватизацію, а відсутність у неї ордеру на кімнату площею 12,8 м2 не впливає на її право. Також вказувала, що видача ордера не відноситься до її відання. Додавала, що іншого житла в користуванні та власності вона не має. Таким чином просила суд визнати за нею право на приватизацію спірної квартири із зобов'язанням управління міського майна здійснити дії по оформленню документів на приватизацію вказаної квартири на позивачку без ордеру на жиле приміщення 12,8 кв. м.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 8 вересня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за позивачкою право на приватизацію спірної квартири. Зобов»язано Департамент міського майна Маріупольської міської ради вчинити дії по приватизації спірної квартири. В задоволенні решти позовних вимог позивачці відмовлено. Департамент міського майна Маріупольської міської ради та оскаржив його в апеляційному порядку. Він посилається на те, що суд неповно з»ясував обставини справи,не звернув увагу на всі їх доводи і докази та ухвалив рішення зз порушенням вимог матеріального та процесуального Закону. Просили скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В судовому засіданні представник апелянта повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Позивачка, представник Виконавчого комітету Маріупольської міської ради та представник третьої особи в судове засідання не з»явилися, повідомлені про час і місце судового засідання судовими повістками.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу з наступних підстав.

Статтею 47 Конституції України передбачено право кожного на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

На підставі Цивільно-процесуального кодексу України (далі за текстом рішення - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За ст. 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

На підставі ст. 345 ЦК фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

За Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі за текстом рішення - Спеціальний закон) метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно ст. 1 Спеціального закону приватизація державного житлового фонду є відчуженням квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

На підставі ст. 2 Спеціального закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст. 3 Спеціального закону приватизація здійснюється шляхом:

1) безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

2) продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

За ст. 5 Спеціального закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абз. 2 ст. 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Спеціального Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

На підставі ч. 2 ст. 8 Спеціального Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

При цьому за ч. 3 ст. 8 Спеціального закону передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Натомість згідно ч. 11 ст. 8 Спеціального Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

На підставі п. 5 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передача житла у власність громадян здійснюється безоплатно виходячи з розрахунку санітарної норми (21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю).

За п. 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

На підставі ст. 54 Житлового кодексу України (далі за текстом рішення - ЖК), якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

За ст. 47 ЖК норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.

Згідно ст. 48 ЖК жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

За ч. 3 ст. 48 ЖК громадяни, які одержали житло у державному фонді на передбачених у цій статті умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі п. 53 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

За п. 1 ч. 1 ст. 34 ЖК потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР та Українською республіканською радою професійних спілок.

Згідно розпорядження представника президента України від 20 січня 1994 року № 27, узгодженого з радою Донецької обласної спілки незалежних галузей профспілок за постановою від 16 грудня 1993 року № 11-35, середня норма забезпечення жилою площею у всіх містах та районах Донецької області визначена 9 кв. м. на одного чоловіка.

На підставі п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що розглядаючи позови про надання на підставі ст. 54 Житлового кодексу України звільненого жилого приміщення, суди повинні враховувати, що правила цієї статті застосовуються і у випадках, коли за підприємством, установою, організацією в силу чинного законодавства закріплено право повторного заселення звільненого жилого приміщення. Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, суд може задовольнити позовні вимоги наймача про надання декількох звільнених у квартирі жилих приміщень за умови, що загальний розмір жилої площі не перевищуватиме 13,65 кв. м на кожного члена сім'ї, і додаткової жилої площі, якщо наймач або член його сім'ї має на неї право або зайва жила площа являє собою ізольовану кімнату розміром меншим за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

За ст. 58 ЖК на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно п. 69 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, який може бути видано лише на вільне жиле приміщення, та який дійсний протягом 30 днів.

Відповідно до ст. 61 ЖК користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між житлово-експлуатаційною організацією (наймодавцем) та громадянином (наймачем), на ім'я якого видано ордер.

За ст. 63 ЖК предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

На підставі ст. 65-1 ЖК наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Згідно до Положення про департамент міського майна Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням міської ради 30 грудня 2014 року, вбачається, що департамент є юридичною особою та є органом приватизації майна міської комунальної власності.

Згідно відповіді Департаменту міського майна Маріупольської міської ради від 24 червня 2015 року вбачається, що рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради про право на зайняття позивачкою кімнати площею 12,8 кв. м. в спірній квартирі не приймалось та ордера на це житлове приміщення не було останній видано, тому не виявляється можливим передати у її власність шляхом приватизації вказаної квартири без отримання ордеру або без рішення суду про визнання права користування вказаним житловим приміщенням.

Згідно обмінного ордеру від 13 червня 1991 року вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 12 червня 1991 року № 22 позивачці був наданий на родину з двох осіб (донька) ордер на право зайняття кімнати житловою площею 17,1 кв. м. в спірній квартирі.

За іншим обмінним ордером від 13 червня 1991 року вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 12 червня 1991 року № 22 ОСОБА_2 був наданий ордер на право зайняття кімнати житловою площею 12,8 кв. м. в спірній квартирі.

На підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 239 від 24 листопада 1999 року вбачається, що розглянувши заяву позивачки та керуючись ст. 54 ЖК України, було прийнято рішення надати позивачці звільнене житлове приміщення площею 12,8 кв. м. в спірній квартирі з наданням дозволу житловій організації («Азовжилсервіс») змінити договір найму житлового приміщення з наймачем ОСОБА_3 на вказану двокімнатну кв. 10 житловою площею 29,9 кв. м.

Згідно копії особового рахунку НОМЕР_1, наданого представниками ККП «КК «Східна» вбачається, що на підставі рішення райвиконкому № 239 від 24 листопада 1999 року наймачем в цілому двокімнатної квартири (житлова площа - 29,9 кв. м., загальна площа - 48,2 кв. м.) АДРЕСА_1 є ОСОБА_3, яка зареєстрована у квартирі з 5 липня 1991 року, де також зареєстровані: донька наймача - ОСОБА_7, онуки наймача - ОСОБА_6 (2000 р.н.) та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

Натомість за копією особового рахунку НОМЕР_1, наданого представниками ККП «КК «Східна» вбачається, що за ордером від 13 червня 1991 року наймачем житлової кімнати 12,8 кв. м. спірної квартири була ОСОБА_2, яка була знята з реєстрації 10 листопада 1999 року.

За інвентаризаційною справою на спірну квартиру вбачається, що квартира має загальну площу 50,9 кв. м. та складається з двох кімнат житлової площі 12,8 кв. м. та 17,1 кв. м. відповідно.

Суд першої інстанції правильно встановив, що органом, який уповноважений в місті Маріуполі на приватизацію державного житлового фонду є департамент міського майна, створений Маріупольською міською радою.

За матеріалами справи вбачається, що департамент міського майна відмовив у проведені приватизації позивачці спірної квартири внаслідок відсутності у неї передбаченого п. 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» копії ордеру про надання жилої площі 12,8 кв. м. позивачці в спірній квартирі.

В той же час суд встановив, що згідно із положеннями ст. 54 ЖК позивачці за рішенням органу місцевого самоврядування 24 листопада 1999 року була надана у користування кімната 12,8 кв. м., яка звільнилась, в спірній квартирі.

За цим рішенням оскільки у спірній двокімнатній квартирі, де проживало два наймачі, звільнилося ізольоване жиле приміщення 12,8 кв. м., займане раніше одним наймачем ОСОБА_2 , на прохання іншого наймача, ОСОБА_3, воно було надано позивачці, родина якої крім цього потребувала поліпшення житлових умов, бо була забезпечена жилою площею нижче за рівень середньої норми забезпеченості жилою площею в Донецькій області, яка дорівнювала 9 кв. м. на одного чоловіка, бо позивачка разом із своєю донькою займала кімнату житловою площею 17,1 кв. м., тобто яким приходилось по 8,55 кв. м. на члена родини.

Також суд зазначає, що загальний розмір жилої площі, наданий позивачці не перевищував норми жилої площі в Українській РСР, тобто 13,65 кв. м. на одну особу.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування є діючим та не скасоване.

Також вказане рішення в частині надання позивачці у користування кімнати житловою площею 12,8 кв. м. в спірній квартирі було фактично виконане, бо з того часу позивачка безперешкодно мешкає в спірній квартирі, займаючи обидві її жилі кімнати, в якої ніхто до сих пір не вимагав ордеру на вселення у кімнату 12,8 кв. м.

Суд першої інстанції правильно встановив, що на виконання рішення Орджонікідзевського районної адміністрації Маріупольської міської ради від 24 листопада 1999 року житловою організацією було із ОСОБА_3 змінено договір найму спірної квартири шляхом укладення договору найму з позивачкою на квартиру в цілому, підтвердженням чому слугує копія особового рахунку на вказану квартиру.

Таким чином суд дійшов правильного висновку, що позивачка набула право користування житловою кімнатою 12,8 кв. м. в спірній квартирі при повторному її заселенні на законних підставах згідно рішення органу місцевого самоврядування про зайняття звільненого житлового приміщення та укладання договору найму на вказане приміщення з житловою організацією.

Суд також правильно встановив, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду обов'язок видачі ордеру особі покладається на виконавчий комітет міської, районної в місті ради народних депутатів. Натомість позивачка вселилась у спірну кімнату площею 12,8 кв. м., виконуючи рішення від 24 листопада 1999 року, на законних підставах за відсутності такого ордеру, який фактично посвідчує право на вселення особи в житлове приміщення.

Також суд правильно встановив, що договір найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, що посвідчує право особи на користування жилим приміщенням, укладається на підставі ордера на це приміщення, виданого цій особі.

На виконання ухвали суду про надання копій ордерів на спірну кімнату площею 12,8 кв. м. в спірній квартирі представниками відповідача не було надано жодного ордеру.

Вказане може свідчити, що фактично договір найму спірного жилого приміщення між позивачкою та житловою організацією був укладений без такого ордеру, який натомість є діючим та ніким не скасований, а позивачка, як наймач цієї кімнати, виконує свої обов'язки щодо утримання житла та внесення за нього відповідної плати.

Таким чином суд правильно встановив, що позивачка на законних підставах вселилась у займане нею житлове приміщення площею 12,8 кв. м., маючи відповідне право на його користування, що підтверджується рішенням органу місцевого самоврядування від 24 листопада 1999 року та особовим рахунком на спірну квартиру.

Суддійшов правильного висновку, що сама по собі відсутність ордеру на житлове приміщення площею 12,8 кв. м. в позивачки за підтвердженням в судовому засіданні її законного вселення у це приміщення та отриманням нею законного права на користування ним є формальною підставою відповідача у відмові позивачці в проведенні приватизації за її заявою спірної квартири.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч.1 та 2 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов»язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Департаменту міського майна Маріупольської міської Ради - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 8 вересня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді