Рішення № 53227385, 05.11.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "05" листопада 2015 р. Справа № 906/43/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Лозинської І.В.

при секретарі: Шундрик Т.В.

за участю представників сторін:

- від позивача: не прибув

- від відповідача: не прибув

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" (м. Павлоград, Дніпропетровська область)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (м. Коростень, Житомирська область)

про стягнення 304095,97 грн.

Державне підприємство "Науково-виробниче об'єднання "Павлоградський хімічний завод" звернулося до господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 заборгованості в сумі 208507,56 грн внаслідок не виконання зобов"язання у повному обсязі та 95588,41 грн пені.

Ухвалою від 16.01.2015 господарський суд порушив провадження у справі; призначив засідання суду; витребував від сторін необхідні документи.

Рішенням господарського суду від 19.02.2015 стягнуто з відповідача на користь позивача 208507,56 грн. боргу та 95588,41 грн. відсотків за користування чужими коштами, 6081, 92 грн. сплаченого судового збору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 рішення господарського суду від 19.02.2015 змінено в частині стягнення 95588,41 грн відсотків за користування чужими коштами; стягнуто з відповідача на користь позивача 29735 грн. пені; в решті позовних вимог рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 рішення господарського суду від 19.02.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 скасовано в частині позовних вимог про стягнення 95588,41 пені з передачею справи в цій частині позову на новий розгляд до господарського суду Житомирської області. В іншій частині рішення та постанову залишено без змін (а. с. 148 - 154 у т. 2).

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справ між суддями від 16.10.2015, підписаного керівником апарату господарського суду Житомирської області Дєдух О.М., справу № 906/1548/15 передано на розгляд судді Лозинській І.В.

Ухвалою від 19.10.2015 господарський суд прийняв справу до свого провадження, призначив засідання суду, зобов"язав позивача надати письмові пояснення з приводу нарахування пені із врахуванням приписів, викладених в постанові ВГСУ від 29.09.2015.

В засідання суду позивач повноважного представника не направив, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить Реєстр на відправку рекомендованої кореспонденції від 19.10.2015 та витяг з веб-сайту УДППЗ "Укрпошта" про те, що відправлення за №1000216419255 вручено за довіреністю у відділенні зв'язку Павлоград -2, які долучені до справи за ініціативи суду (а. с. 162-163).

Представник відповідача в засідання суду не прибув, хоча про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 29.10.2015 р. (а. с. 161 у т. 2).

Після засідання суду, 05.11.2015 від позивача надійшло клопотання від 03.11.2015 про розгляд справи без участі представника та письмові пояснення з приводу позовної давності, де зазначається, що якщо позивач не пропустив строк позовної давності на основні вимоги, то строк спеціальної позовної давності не застосовується. Щодо вимог стосовно нарахування пені, то вони залишаються незмінними з моменту подачі позову (а. с. 165 -169).

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка представників сторін, повідомлених належним чином, не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

03.06.2010 між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ДП «Науково - виробниче об`єднання «Павлоградський хімічний завод» (покупець) укладено договір постачання продукції №3/06/10-1-334010 (далі - договір), згідно з п.1.1. якого, продавець продає, а покупець купує щебеневу продукцію (далі - продукція) виробництва кар`єрів України, вантажоотримувачем якої може бути інше підприємство, згідно із заявкою покупця (т.1, а. с.14 -16).

Відповідно до п.2.1. договору строк передачі продукції - протягом 5 днів з дати отримання 100% передплати.

Місцезнаходження продукції та місце передачі від продавця покупцю, яке водночас може являтися місцем відповідального зберігання продукції, визначається у специфікаціях на кожну окрему партію товару, які є невід`ємною частиною цього договору (п.2.2. договору).

Згідно з п.2.3. договору заявка, що є невід`ємною частиною договору на перевезення вантажу подається покупцем не менш, ніж за 3 доби до дня відправлення вантажу. Заявка, передана по факсу або електронною поштою, зазначеною у п.7 договору має юридичну силу.

У п.3.3. договору передбачено, що покупець оплачує замовлений товар на умовах 100% передплати.

За п. 4.1. договору за прострочення передачі продукції, передачу продукції меншої кількості або нижчої якості, ніж передбачено договором та специфікаціями до нього, продавець виплачує покупцю штраф у розмірі 2% від вартості порушеного зобов`язання 1% пені від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення.

Термін дії договору до 31.12.2013 року. Договір може бути розірвано покупцем в односторонньому порядку, про що останній повідомляє продавця за 10 днів (п.6.2. договору).

Відповідно до п.6.3. договору закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Згідно із специфікаціями №1 - №21 до договору сторони узгодили умови та обсяги поставки продукції.

Позивач виконав умови договору, сплативши відповідачу передоплату товару на , проте відповідач свої зобов`язання щодо поставки позивачу продукції виконав частково, внаслідок чого утворилася заборгованість у сумі 208507,56 грн, що підтверджується рахунками відповідача, копіями платіжних документів та видатковими накладними.

З метою досудового врегулювання спору, позивач 29.07.2014 направив на адресу відповідача лист від 28.07.2014, вих. № 42/863-402 з вимогою підписати акт звірки взаємних розрахунків по договору №3/06/10-1-334010 від 03.06.2010 за період з 01.01.2012 по 30.06.2014, який був залишений відповідачем без відповіді та задоволення (т.1 а. с. 280 - 284).

За вказаних обставин, позивач посилаючись, зокрема, на ст.ст. 526, 530, 549, 550 ЦК України та ст.193 ГК України, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з відповідача 208507,56грн. основного боргу та 95588,41грн. пені.

Як зазначалося вище, постановою ВГСУ від 29.09.2015 у справі № 906/43/15 рішення господарського суду від 19.02.2015 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 скасовано в частині позовних вимог про стягнення 95588,41 пені. Стосовно стягнення суми боргу в розмірі 208507,56 грн. касаційна інстанція погодилася з висновками судів попередніх інстанцій.

Дослідивши в сукупності всі обставини та матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, господарський суд вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод (правочинів), передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами було укладено договір постачання продукції №3/06/10-1-334010, згідно з п.1.1. якого, продавець продає, а покупець купує щебеневу продукцію (надалі-продукція) виробництва кар`єрів України, вантажоотримувачем якої може бути інше підприємство, згідно із заявкою покупця.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 ЦК України).

У ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями ст. 693 ЦК України передбачено здійснення попередньої оплати товару. Зокрема, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором зазначено, що строк передачі продукції - протягом 5 днів з дати отримання 100% передплати (п.2.1. Договору)

Як встановлено Рівненським апеляційним господарським судом, позивач з 24.06.2010 по 14.08.2012 здійснив передоплату товару на загальну суму 9561559,32 грн. Даний факт підтверджується наявними у матеріалах справи рахунками відповідача, копіями платіжних документів (т.1 а. с.196 - 279).

Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідач поставив позивачу продукцію у період з 24.06.2010 по 15.08.2012 на суму 9353051,76 грн, що підтверджується видатковими накладними (т.1 а. с. 44 -195).

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 1, 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою відповідно до ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч. 2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Сторони договору погодили, за прострочення передачі продукції (п.2.1.), передачу продукції меншої кількості або нижчої якості, ніж передбачено договором та специфікаціями до нього, продавець виплачує покупцю штраф у розмірі 2% від вартості порушеного зобов`язання та пеню у розмірі 1% від вартості порушеного зобов`язання за кожен день прострочення.

У постанові Вищого господарського суду України від 29.09.2015 зазначено, що заявлена позивачем пеня у зв"язку з простроченням поставки продукції, за своєю правовою природою є не грошовим зобов"язанням.

З наведених норм вбачається, що сторони договору, за відсутності встановлених спеціальними законами обмежень, не позбавлені права передбачити у договорі господарську санкцію, що стягується за прострочення не грошового зобов'язання у відсотках до суми невиконаного зобов'язання за кожен день прострочення, та звернутися з вимогою про її стягнення у зв'язку з простроченням зобов'язання.

В даному випадку мова йде про стягнення пені по не грошовому зобов`язанню на суму простроченої поставки продукції.

Господарський кодекс не містить жодних обмежень щодо визначення штрафних санкцій у господарський відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції (правова позиція, викладена у постанові ВГСУ від 09.12.2009 у справі № 22/137/09 , від 27.10.2011 у справі №8/5025/260/11).

Проте, позивач обгрунтовуючи позов в частині стягнення пені, посилається на ч. 6 ст. 231 ГК, де вказано що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Тобто, позивач просить стягнути пеню за порушення саме грошового зобов"язання.

Як вбачається з позовної заяви позивач почав нараховувати пеню з 01.08.2010 по кожному платежу за період з 24.06.2010 по 14.08.2012, що підтверджується розрахунком (т. 1, а. с. 9 -13 та т. 2, а. с. 86 - 100).

У зв'язку з цим судом береться до уваги, що в касаційній скарзі відповідач просить застосувати наслідки встановленого спеціального строку позовної давності, терміном в один рік щодо стягнення пені (а.с. 136, т.2 ).

За таких обставин, суд розцінює вказане клопотання, викладене у касаційній скарзі, як заяву відповідача про застосування строків позовної давності, встановленого п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, та враховує таке.

Положеннями ч.ч. 2 та 3 ст.267 ЦК України передбачено, що заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність.

Так, згідно п. 1 ч. 1 ст. 258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

В процесі розгляду справи судом встановлено, що остання поставка продукції була здійснена 15.08.2015 відповідно до видаткової накладної №30 від 15.08.2012 (а. с. 195 у т. 1). Відповідно до п. 2.1 договору, позивачем 14.08.2012 здійснена передплата в сумі 215277,84 грн. про що свідчить копія банківської виписки (а. с. 278 - 279 у т. 1).

Проте станом на день останньої поставки відповідач не допоставив продукції на суму 189406,28 грн, відповідно станом на 20.08.2012 (15.08.2012 +5 днів на передачу продукції згідно з п. 2.1 договору) у відповідача виник борг з повернення даної суми.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Тобто, шестимісячний строк нарахування пені закінчився 20.02.2013, а позовна давність щодо вказаних вимог сплила 20.08.2013.

Позовна заява подана позивачем 13.01.2015, тобто після спливу строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Відповідно ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, у задоволенні вимоги про стягнення 95588,41 грн пені суд відмовляє.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на його право звернення до господарського суду із заявою про поворот виконання постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 14.07.2015 щодо стягненої суми судового збору в порядку ст. 122 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи вищевказане, на підставі приписів ст. 33 ГПК України, в силу яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд доходить висновку, що слід відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 95588,41 грн пені.

Керуючись ст. ст. 82 - 85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення 95588,41 грн пені.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "06" жовтня 2015 р.

Суддя Лозинська І.В.

Віддрукувати:

1 - в справу

2, 3 - сторонам (реком.)