Рішення № 53221666, 05.11.2015, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/9811/15-ц

Провадження № 2/344/3843/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Татарінової О.А.,

секретаря Бухвак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Івано-Франківського міського суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання недійсним кредитного договору, визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ ««Банк «Фінанси та Кредит» про визнання кредитного договору недійсним, визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна, посилаються на те, що 01 листопада 2006 року уклав з відповідачем кредитний договір № 1728pv-06. 02 листопада 2006 року також між сторонами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального коругу Угрин Л.А., зареєстрований в реєстр Д-1230. Банк при укладанні вказаного кредитного договору не зазначив загальну вартість кредиту, при укладенні договору позивачу не було надано графіка погашення, умови кредитування. Позивач зазначає,що кредитні кошти за договором надані в іноземній валюті, що є порушенням ЦК України. Також, банк не мав права укладати кредитний договір в іноземній валюті, оскільки не мав індивідуальної та генеральної ліцензії Національного банку України на здійснення валютних операцій. Позивач вважає умови кредитного договору несправедливими, при укладенні кредитного договору були грубо порушені права споживача відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів», а тому просив суд визнати вказаний кредитний договір недійсним.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення,аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача ПАТ «Банк "Фінанси та Кредит" в судове засідання 05.11.2015 року не з"явився, проте 01.09.2015 року через канцелярію суду подав заперечення на позовну заяву ОСОБА_1 та просив відмовити у задоволенні позову. У письмових заперечення, відповідач категорично не погоджується з позовними вимогами позивача та зазначив, що Основний Закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав, всі операції в банку здійснюються на підставі банківської ліцензії, кредитні кошти позивач отримав, користувався цими коштами. Всі істотні умови договору банк виконав. Крім того, позивач пропустив строк позовної давності, оскільки звернувся до суду з позовом лише в 2015 році.

В судовому засіданні третя особа- ОСОБА_2 заявлені позовні вимоги підтримала. В занадих суду поясненнях додатково зазначила,що при укладенні договору іпотеки були порушені вимоги Закону України "Про охорону дитинства",однак самостійних вимог щодо предмету спору третя особа не заявила.

В судове засідання представник третьої особи- Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не з"явився,причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню в повному обсязі.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Види забезпечення виконання зобов'язання визначені ч. 1 ст. 546 ЦК України і такими є неустойка, порука, гарантія, застава, притримання, завдаток.

В судовому засіданні встановлено, що 01 листопада 2006 року позивач ОСОБА_1 уклав з ТОВ «Банк «Фінанси та кредит» кредитний договір № 1728pv-06.

02 листопада 2006 року також між сторонами був укладений договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Угрин Л.А., зареєстрований в реєстр Д-1230.

Позивач просить визнати кредитний договір № 1728pv-06 від 01.11.2006 року укладений в іноземній валюті недійсним, оскільки в нього не було як індивідуальної так і генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій, при укладенні даного договору у 2006 році позивачу не було надано графіка погашення, а тільки у 2009 році, позивач не був ознайомлений з тим, скільки переплачуватиме банкові, вказує, що підписував договір під примусом, нашвидкоруч, не читаючи його, оскільки дуже малий шрифт. Позивач зазначає, що при укладанні договору він виходив з того, що курс валюти щодо долара не зміниться, також позивач не міг передбачити своє звільнення з роботи, оскільки є будівельником а з 2009 року кількість роботи в даній галузі зменшилась, з 10.03.2009 року по 10.01.2011 року позивач не працював, з липня 2010 року по 18.11.2010 року перебував у відпустці по догляду за дитиною-інвалідом. Сім"я позивача є багатодітною з дитиною інвалідом.

Судом встановлено, що 01.11.2006 року укладено кредитний договір №1728 pv-06 між Банк "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1, відповідно до якого банк надав кредит ОСОБА_1 у розмірі 30 000 доларів США з оплатою по процентній ставці 15% річних (а.с.8).

Судом встановлено, що 02.11.2006 року між Банком "Фінанси та Кредит" та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки квартири АДРЕСА_1 яка складається з трьох житлових кімнат, загальна площа 88,0 м.кв. житло-53,7 м.кв., яка належить йому на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно. (а.с.7)

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду а також: усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до пункту 8 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз"яснено,що згідно частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору: не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено. (...) Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК (435-15)(набуття, збереження майна без достатньої правої підстави)

В ст. 599 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 7 ЦК України за звичаєм ділового обороту ризик покладається на ту сторону в правочині, яка має невиконані зобов'язання по відношенню до іншої сторони правочину (ст. 526 ЦК України). Оспорюваним кредитним договором обов'язок по поверненню суми кредиту покладається на позичальника, тож валютні ризики несе позичальник як сторона, яка має невиконані зобов'язання за кредитним договором.

Позивач свідомо звернувся до банку з метою отримання кредиту та згідно умов договору підтвердив, що повністю розуміє всі умови договору, свої права та обов'язки за договором і погоджується з ними. Зміна обставин, на які може посилатися позивач ніяким чином не пов'язана з умовами виконання договору. Банк свої зобов'язання по договору виконав, позичальник, в свою чергу, отримав те, на що розраховував - грошових коштів для споживчих потреб.

Відсутність у позичальника необхідних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у розумінні вимог статті 617 ЦК України. А стаття 625 ЦК України прямо вказує, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, оскільки це прямо передбачено статтею 629 ЦК України. Посилання позивача в якості підстави для визнання договору недійсним є загальними, невизначеними та недоведеними.

В порушення ст. 60 ЦПК України позивачем не доведено обставини, на які він посилається, як на підставу своїх вимог щодо недійсності правочину

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Згідно частини 1 ст. 215 та ст. 217 ЦК України підставою недійсності окремої частини правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стосовно твердження позивача про невиконання банком вимог законодавства про захист прав споживачів шляхом ненадання вичерпної інформації про умови кредитування та вартість кредиту - банком на виконання відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю необхідну інформацію в письмовому вигляді, результатом чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов'язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення ч. 2 ст. 638, ч. 2 ст. 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів). Отже, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним.

Тобто, ознайомившись з умовами кредитування до підписання договору, звіривши їх із положеннями договору, позивач отримав повну інформацію про умови кредитування та й власноруч підписав кредитний договір. Отже, маючи можливість обрати інші умови кредитування, можливо у іншій кредитній установі, боржник без спонукання з боку третіх осіб, самостійно вирішив укласти кредитний договір з позивачем.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у статтях 47 та 49 цього Закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 192 ЦК України).

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 цього Декрету.

Відповідно до копії Банківської ліцензії № 28 та дозволу № 28-1 виданими Національним Банком України Банк "Фінанси та Кредит" на час укладення спірних договоір мав право на здійснення банківських операцій,визначених ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки та банківську діяльність".

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

16 жовтня 2011 року вступив у силу Закон України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», згідно з яким частину першу статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» було доповнено абзацом третім, відповідно до якого надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

У справі, яка є предметом перегляду, кредитний договір укладено сторонами 01 листопада 2006 року. На час укладення цього кредитного договору Закон України «Про захист прав споживачів» не передбачав заборони на надання споживчих кредитів в іноземній валюті.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо неотримання письмового підтвердження ознайомлення боржника з умовами передбаченими постановою правління НБУ № 168, оскільки постанова правління НБУ № 168 була прийнятп тільки 10 травня 2007 року, тобто після укладення кредитного договору.

Таким чином боржника не примушували до укладання договору; боржник міг обрати будь-яку фінансову установу для кредитування; відсутнє введення позичальника в оману; кредит виданий належним чином; немає дисбалансу прав сторін договору; положення договору справедливі; відсутні інші порушення законодавства про захист прав споживачів, а тому немає будь-якого підґрунтя для визначення фінансової діяльності банку «нечесною». Застосування позивачем положень ст. 19 «Про захист прав споживачів» є неаргументованим і не доведеним.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові можуть бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню а ні частково, а ні повністю.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тому, доводи позивача про те, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним з підстав, зазначених в позові, є необґрунтованими та дійшов висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору, укладеного сторонами, недійсним.

Оскільки суд не знайшов підстав для задоволення позовних вимог про визнання укладеного договору недійсним,а тому у суду не має підстав для визнання недійсним договору іпотеки, виключення запису про державну реєстрацію іпотеки та заборони відчуження нерухомого майна з державного реєстру іпотек та єдиного державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна.

В зв'язку з відмовою в задоволенні позовних вимог та тим, що позивач при подачі позову був звільнений від сплати судового збору, то суд вважає можливим судової витрати віднести за рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 3, 5, 60, 22, 203, 607, 627, 629, 632, 651, 1051,1054, ЦК України, ст. ст. 4, 47, 66 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ст. ст. 6, 7, 55, 56 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 1, 11, 15, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57, 58, 60,61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 10 днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Івано-Франківської області .

Суддя Татарінова О.А.