Рішення № 53217864, 03.11.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер справи: 654/2943/14-ц Головуючий в 1 інстанції Охтень А.А.

Номер провадження: 22ц/791/2503/15 Доповідач Орловська Н.В.

Категорія 46

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року листопада місяця 03 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі :

Головуючого : Орловської Н.В.

Суддів: Майданіка В.В. Кутурланової О.В.

при секретарі: Павловській Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 30 червня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, визнання права спільної власності на майно подружжя та його поділ,

В С Т А Н О В И Л А :

В липні 2014р. ОСОБА_2 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі - продажу автомобіля, визнання права спільної власності на майно подружжя та його поділ.

Позивач зазначила, що за час шлюбу із ОСОБА_3 придбали транспортний засіб марки БАЗ-А07920, реєстраційний номер НОМЕР_1, який зареєстрований на відповідача.

12.07.2011р. ОСОБА_3, без її на те письмової згоди, продав вказаний автомобіль ОСОБА_1, що є підставою для визнання цього договору недійсним. Також просила визнати спірний автомобіль спільним майном подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 його частину.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 30 червня 2015р. позовні вимоги задоволені частково. Визнано недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу марки БАЗ-А07920, реєстраційний номер НОМЕР_1, укладений 12.07.2011р. між ОСОБА_3 і ОСОБА_1, визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину цього транспортного засобу та стягнуто із відповідачів судові витрати по 121 грн. із кожного.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на незаконність рішення суду, просить його скасувати і визнати дійсним укладений ним договір, оскільки суд не врахував, що при укладанні оспореного позивачем договору дотримана встановлена ст. 638 ЦК України письмова форма, а він, як покупець, виконав свій обов'язок повністю.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених в суді першої інстанції, встановлене наступне.

Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та визнаючи за позивачкою право власності на 1/2 частину вказаного майна, суд першої інстанції виходив з того, що спірний транспортний засіб є спільним майном подружжя де позивачці належить 1/2 його частина, а оспорений договір купівлі - продажу, укладений без її на те письмової згоди.

Проте такого висновку суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладання одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі із 30 вересня 2000р., який розірвали на підставі рішення суду від 17.09.2013р.(а.с.5,6).

За час шлюбу придбали автобус марки БАЗ-А07920, реєстраційний номер НОМЕР_1, який належить до спільної сумісної власності подружжя та був зареєстрований на ОСОБА_3 згідно свідоцтва виданого 20.05.2006р. (а.с.7).

Предметом спору у даній цивільній справі є зазначений транспортний засіб, який проданий ОСОБА_3 12.07.2011р. за ціною 132446,80 грн. (а.с.8).

За змістом оспореного позивачкою договору купівлі - продажу вбачається, що правочин по відчуженню транспортного засобу має бути укладений у письмовій формі та нотаріального посвідчення не потребує.

Впродовж зареєстрованого шлюбу позивачки і ОСОБА_3, останній, діючи як власник спірного транспортного засобу, у відповідності до свідоцтва про його реєстрацію, виданого на його ім'я, передав ТОВ «Інкомавто» вказаний автомобіль на комісію і продаж.

За визначенням ст. 1011 ЦК України комісіонер зобов'язується за дорученням комітента за плату вчинити правочин від свого імені, але за рахунок комітента.

При прийнятті на комісію транспортного засобу письмова згода дружини власника наведеними Правилами не передбачена.

ОСОБА_1 придбав спірний автомобіль на підставі довідки рахунку, виданою комісіонером ТОВ «Інкомавто» від 12.07.2011р., за ціною 132446,80 грн. через комісійний магазин за правилами, встановленими положеннями п.п.38,46,48,54 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери від 11.11.2009р.

Комісіонер, яким в даному випадку є ТОВ «Інкомавто», зобов'язаний перевірити документи та транспортні засоби, ідентифікаційні номери складових частин автомобіля. Відповідальність перед покупцем за відповідність проданого транспортного засобу несуть комісіонер та комітент (власник автомобіля, який здав його на комісію).

Вказані обставини справи підтверджені наявними у справі доказами та визнані сторонами.

Частинами 2,3 ст. 65 СК України при укладанні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого подружжя. Дружина (чоловік) має право на звернення до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації має бути встановлена письмово і нотаріально посвідчена.

З аналізу зазначеної норми закону та частини 2 ст. 369 ЦК України слід дійти висновку, що укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо судом буде встановлено, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа - контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. (правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 21.10.2015р. № 6-1568 цс15).

З матеріалів справи вбачаться, що в липні 2013р. позивачка після розірвання шлюбу звернулась до суду із позовом про поділ спільного із ОСОБА_3 майна до складу якого були включені транспортні засоби: автобуc SCANIA 112, автомобіль ВАЗ 2108, і земельна ділянка площею 0,12 га.

Рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 15.04.2014р., яке набуло чинності після його апеляційного перегляду та залишено без змін згідно ухвали суду апеляційної інстанції від 26.06.2014р., встановлено, що автобус SCANIA 112 придбаний в грудні 2009р. за рахунок коштів, отриманих ОСОБА_3 на підставі договору позики від 15.09.2009р. Вказаний транспортний засіб визнаний його особистою власністю, з покладанням на нього боргового зобов'язання на суму 300000 грн. згідно договору позики від 15.09.2009р., строк виконання зобов'язання у якому встановлено до 15.09.2015р.

З'ясовуючи питання щодо витрачання коштів, отриманих від продажу транспортного засобу, що є предметом спору у справі, яка переглядається, представник ОСОБА_3 посилався на той факт, що за рахунок коштів отриманих від продажу спірного автобусу БАЗ-А07920 згідно оспореного позивачкою договору, ОСОБА_3 погасив власні зобов'язання за договором позики від 15.09.2009р.

Цей факт не заперечував і представник позивачки. Крім того, як вбачається із змісту наведеного судового рішення, ОСОБА_2 (у шлюбі ОСОБА_3) питання щодо поділу автобусу БАЗ не порушувала.

Враховуючи те, що на час укладання договору купівлі-продажу від 12.07.2011р. покупець ОСОБА_1 не знав і не міг знати про те, що спірне майно (транспортний засіб) належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та позивачці і що остання не давала згоди на укладення цього договору, правових підстав для визнання недійсним оспореного позивачкою договору немає.

Згідно ст. 330 ЦК України, майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право на нього, якщо майно відповідно до ст. 388 цього Кодексу не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Право особи, яка вважає себе власником майна не підлягає захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого ст.ст. 215, 216 ЦК України.

На вказані обставини справи та наведені норми законодавства суд уваги не звернув та дійшов помилкового висновку, що права позивачки, як співвласника майна, що належало до спільної власності подружжя після його продажу одним із них, підлягає захисту шляхом визнання недійсним, укладеного між комісіонером ТОВ «Інкомавто» і покупцем ОСОБА_1 договору купівлі - продажу, тоді як позивачка стороною у договірних правовідносинах не була.

Крім того, судом не враховано, що самим лише визнанням недійсним вказаного правочину неможливо відновити права позивачки у визначений судом спосіб на майно, оскільки за відплатним договором спірний транспортний засіб придбав ОСОБА_1 та на підставі довідки - рахунку від 12.07.2011р. отримав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу як добросовісний набувач.

Враховуючи, що обраний судом спосіб захисту права позивачки на спільне майно подружжя не відновлює становище, яке існувало до його порушення, а рішення суду у задоволеній частині позовних вимог, ухвалено з порушенням наведених норм матеріального і процесуального права, що є підставою для його скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог з підстав викладених у його мотивувальній частині.

На підставі ст.ст. 330, 369, 388 ЦК України, ст. 65 СК України, керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 30 червня 2015 року у задоволеній частині позовних вимог ОСОБА_2 скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу БАЗ «А07920», укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_1 за довідкою рахунком від 12.07.2011 року, виданої ТОВ «Інкомавто», визнання права власності на 1/2 його частину.

В решті рішення суду не оскаржене і в апеляційному порядку не переглядалось.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно з моменту проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: