Рішення № 53214592, 04.11.2015, Інгульський районний суд міста Миколаєва (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Миколаєва)

04.11.2015

справа № 489/4870/15-ц

номер провадження 2/489/2320/15

Рішення

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.

секретаря Коденко К.В.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, в інтересах якого діє опікун ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ніка Наталія Вікторівна, Публічне акціонерне товариство «Банк Форум» (далі - ПАТ «Банк Форум») про визнання договору дарування квартири недійсним

встановив:

У липні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом в якому просила визнати договір дарування квартири недійсним та повернення сторін у первісний стан.

У позові вказала, що разом з чоловіком ОСОБА_6 на підставі договору дарування від 19.12.2007 подарували сину ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1. Метою укладення договору було отримання відповідачем кредиту, а тому цей договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Підтвердженням цьому є реєстрація і проживання її в квартирі по теперішній час.

Про те що фіктивна угода потягла за собою негативні наслідки, як позбавлення права власності на квартиру, позивач дізналася з вимог банку, які почали надходити на адресу її проживання.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Опікун відповідач та треті особи в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Опікун відповідача надав до суду письмову заяву про визнання вимог та розгляд справи за його відсутності.

Треті особи в письмових запереченнях в задоволенні вимог просили відмовити. ПАТ «Форум Банк» вказував на настання правових наслідків, обумовлених договором, оскільки ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на квартиру у відповідності до законодавства, і лише після цього розпорядився майном - передавши квартиру в іпотеку банку.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи і оцінивши зібрані в ній докази, вважає позов таким, що не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що 19.12.2007 ОСОБА_2 та ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування, зареєстрованого в реєстрі за № 643, передали в дар своєму сину ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1.

22.12.2007 ОСОБА_3 зареєстрував право власності на квартиру, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

16.01.2008 ОСОБА_3 на підставі нотаріально посвідченого іпотечного договору передав спірну квартиру в іпотеку Акціонерного комерційного банку «Форум», в забезпечення зобов'язань по кредитному договору № 01/08/02/10-Z від 16.01.2008, відповідно до умов якого він отримав кредит в розмірі 30000,00 дол.США.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 30.05.2013 з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк Форум» в рахунок погашення боргу по кредитному договору № 01/08/02/10-Z від 16.01.2008 стягнуто борг в сумі 25390,18 дол. США, що еквівалентно 202943,71 грн.,

Виконавче провадження з примусового виконання вказаного рішення відкрито Ленінським відділом державної виконавчої служби постановою від 16.12.2013.

Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 30.01.2014 за заявою ОСОБА_2 визнано ОСОБА_3 недієздатним, а її призначено його опікуном.

Іншим рішенням цього суду від 18.05.2015 опікуном недієздатного ОСОБА_3 призначено ОСОБА_7, якому Департаментом праці та соціального захисту населення м.Миколаєва 08.06.2015 видано посвідчення за № 27-ц.

Згідно з частиною третьою статті 10 ЦПК України на кожну сторону покладається обов'язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач, який звертається з вимогою про визнання договору дарування недійсним, має довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки на момент вчинення правочину.

Представник позивача пояснив, що договір дарування між сторонами було укладено з метою отримання відповідачем кредиту, тому оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків.

При цьому, представник позивача не оспорював факт передачі позивачем в момент укладення договору відповідачу ключів від квартири, про що вказано у пункті 2.2 договору.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 пояснили, що якщо позивач знала про звернення банком стягнення на квартиру такий договір вона б сином не уклала.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Згідно статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Отже, за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

При цьому судам необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.

З огляду на наведенні норми матеріального права та встановлені обставини, суд не вбачає підстав для визнання договору дарування недійсним, оскільки оспорюваний договір нотаріально завірений. На виконання цього договору позивач передала відповідачу майнові права на квартиру, який в свою чергу оформив і зареєстрував на себе право власності на це нерухоме майно та в подальшому розпорядився ним, передавши в іпотеку банку. При цьому, з часу укладення оспорюваного правочину й до виконання рішення суду щодо стягнення кредитної заборгованості з відповідача, позивач не вчиняла будь-яких дій з реалізації своїх прав власника за договором купівлі-продажу.

Так як наявні у справі докази спростовують доводи представника позивача щодо відсутності у позивача наміру створити правові наслідки обумовлені оспорюваним договором на момент його укладення, вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Із предмету позову видно, що позивач заявила дві вимоги одну немайнового характеру - визнання недійсним договору дарування, другу майнового - повернення сторін у первісний стан.

На підтвердження оплати судового до позову додано квитанцію від 28.07.2015 на суму 243,60 грн. Тобто, позивачем сплачено судовий збір за вимогу немайнового характеру.

Доказів оплати судовим збором вимоги майнового характеру матеріали справи не містять.

Із договору дарування видно, що вартість спірної квартири становить 34482,00 грн.

Отже, відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» розмір судового збору за вимогу майнового характеру на момент звернення з позовом до суду становить 344,82 грн.

Так як, при зверненні до суду вказаний розмір судового збору позивач не сплатила, а при відкритті провадження у справі уваги на це суд не звернув і справа вирішена по суті та відмовлено в задоволенні вимог в повному обсязі, відповідно на підставі статті 88 ЦПК України з позивача на користь держави підлягає стягненню 344,82 грн. судового збору.

Керуючись статтями 3, 10, 11, 14, 60, 62, 212-214 ЦПК України, суд -

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідент. код НОМЕР_1) на користь держави 344,82 грн. (триста сорок чотири гривні 82 коп.) судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до апеляційного суду Миколаївської області через Ленінський районний суд м. Миколаєва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя І.В.Коваленко

Повний текст рішення

підписано 06.11.2015.