Рішення № 53213987, 06.11.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 137/2229/14-ц Провадження № 22-ц/772/2961/2015Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 55 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2015 року м. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Оніщука В.В., Чуприни В.О.,

при секретарі Франчук О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до малого колективного підприємства «Газмонтаж» про витребування трудової книжки, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, невиплаченої заробітної плати та оплати за оренду автомобіля, -

встановила:

У жовтні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що з 21 листопада 2007 року він працював на посаді водія в малому колективному підприємстві «Газмонтаж». Відповідно до наказу № 2-К від 14 січня 2008 року його було переведено на посаду механіка з окладом згідно зі штатним розкладом з доплатою 30% за роботу водія. Між ним та адміністрацією підприємства був укладений договір найму транспортного засобу, за умовами якого його особистий автомобіль використовувався підприємством по січень 2011 року. 28 січня 2011 року він був звільнений з роботи за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України.

Посилаючись на те, що при звільненні з роботи підприємство не провело з ним повного розрахунку та не видало трудової книжки, просив стягнути з МКП «Газмонтаж» на його користь 51 394,28 грн. заробітної плати за весь час вимушеного прогулу, 12977 грн. заборгованості по заробітній платі, 24 480 грн. доплати за роботу водія та орендної плати за автомобіль.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з малого колективного підприємства «Газмонтаж» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2 313,70 грн.

Вирішено питання про судові витрати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, заборгованості по невиплаті заробітної плати та оплати оренди автомобіля скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити повністю. В іншій частині рішення суду просив залишити без змін.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2015 року рішення Літинського районного суду від 23 січня 2015 року в частині стягнення орендної плати за використання автомобіля, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та недоплаченої заробітної плати скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення.

Стягнуто з малого колективного підприємства «Газмонтаж» на користь ОСОБА_2 12977 грн. недоплаченої заробітної плати (без врахування податків).

У стягненні середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та плати за оренду автомобіля відмовлено.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року рішення апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2015 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до малого колективного підприємства «Газмонтаж» про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній плати та доплати за роботу водія скасовано, і в цій частині справу передано на новий розгляд.

В іншій частині рішення Апеляційного суду Вінницької області від 26 березня 2015 року залишено без змін.

Таким чином, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та доплати за роботу водія.

У судовому засіданні позивач підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представники відповідача - директор малого колективного підприємства «Газмонтаж» ОСОБА_3 та головний бухгалтер ОСОБА_4 заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України; провів розрахунок лише 22 квітня 2011 року, а тому підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 2313,70 грн., тобто за період з 28 січня по 22 квітня 2011 року.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу в сумі 51393 грн., суд посилався на те, що позивач в судових дебатах не наполягав на їх стягненні та на те, що він звільнився з роботи за власним бажанням, перебуває на пенсії, а відтак суд дійшов до висновку, що в даному випадку не мав місця вимушений прогул.

Через недоведеність відмовлено в задоволенні вимог позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 12977 грн. та доплати за роботу водієм в сумі 16788 грн.

Однак повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Статтею 214 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Обґрунтовуючи доводи позовної заяви та апеляційної скарги, позивач посилався на те, що звільнений був 28 січня 2011 року та з вини відповідача трудову книжку йому видано лише 23 січня 2015 року.

Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобовязаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і повести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в цей день не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58, якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник бо уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

За змістом ч. 5 ст. 235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установлено, що з 21 листопада 2007 року позивач працював на посаді водія в малому колективному підприємстві «Газмонтаж».

Відповідно до наказу № 2-К від 14 січня 2008 року його було переведено на посаду механіка з окладом згідно зі штатним розкладом з доплатою 30% за роботу водія (а.с.3).

28 січня 2011 року ОСОБА_2 був звільнений з роботи за власним бажанням, на підставі ст. 38 КЗпП України (а.с.60).

При звільненні з позивачем не було проведено розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 КЗпП України та не видано належно оформлену трудову книжку.

У процесі розгляду справи відповідачем не надано доказів, які підтверджували б виконання ним свого обовязку по видачі трудової книжки або направлення повідомлення про необхідність її отримання.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник відповідача ОСОБА_3 пояснив, що трудова книжка позивачеві не видавалася, не пропонувалося отримати трудову книжку, поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки не надсилалося.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Зі свого боку позивач неодноразово звертався до керівництва малого колективного підприємства «Газмонтаж» із вимогою вжити заходів щодо проведення всіх розрахунків з ним та видачі йому трудової книжки (а.с.10, 11, 14, 16, 18). Про отримання відповідних заяв представниками відповідача свідчать копії рекомендованих повідомлень про вручення та квитанції (а.с.12, 13, 15).

Відповідно до листа Територіальної державної інспекції з питань праці у Вінницькій області від 11 квітня 2014 року, за результатами перевірки, проведеної інспекцією на підставі звернення ОСОБА_2, стосовно директора малого колективного підприємства «Газмонтаж» ОСОБА_3 складено протокол за ч. 1 ст. 41 КУпАП і направлено для розгляду до Літинського районного суду Вінницької області, а також внесений припис про усунення виявлених порушень закону (а.с.20).

Постановою Літинського районного суду від 23 квітня 2014 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Отже, викладені вище обставини свідчать про вину роботодавця у затримці видачі трудової книжки, і це дає підстави вважати, що мало місце порушення вимог ч.5 ст. 235 КЗпП України.

При цьому у трудових правовідносинах виконання вимог трудового законодавства доводить роботодавець, а не працівник.

У той же час, за порушення трудових прав працівника при звільнені не є можливим одночасне застосування зі стягненням середнього заробітку і за ст. 117 КЗпП України і за ч.5 ст. 235 КЗпП України, тобто стягнення подвійного середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. Крім того, з системного та логічного аналізу положень ст. 117, ч.5 ст. 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за весь час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому витрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштуватися.

Ураховуючи, що більш тривале порушення трудових прав позивача викликане невидачею трудової книжки, то колегія суддів вважає за необхідне застосовувати до спірних правовідносин положення ч.5 ст. 235 КЗпП України.

ОСОБА_2 було звільнено з роботи з 28 січня 2011 року, а трудову книжку вручено в судовому засіданні 23 січня 2015 року.

Визначаючи розмір середньої заробітної плати для нарахування середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу судова колегія виходила з такого.

У розясненнях, що містяться в п. 32 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» № 9 від 6 листопада 1992 року з подальшими змінами передбачено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в звязку з незаконним звільненням або переведенням, відсторонення від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні дні місяці роботи. При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Пленуму Верховного Суду України у п. 21 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначив, що при визначенні середньої заробітної плати слід виходити з того, що в усіх випадках, коли за чинним законодавством вона зберігається за працівниками підприємств, установ, організацій, це слід робити відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.

Відповідно до п. 2 зазначеної Постанови у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Пунктом 3 вказаної Постанови встановлюється, що при обчисленні середньої заробітної плати в усіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад тощо). Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Згідно із п. п. 5, 8 вищевказаної Постанови нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством на число календарних днів за цей період.

Як зазначено у довідці від 24 лютого 2011 року заробітна плата ОСОБА_2 за два останні місяці роботи (грудень 2010 року та січень 2011 року) становила відповідно - 811,00 грн. та 842,00 грн., відтак його середньоденна заробітна плата за останні два місяці роботи складала: (811+842)/43 робочі

дні = 38,44 грн.

Кількість робочих днів за період з 28 січня 2011 року по 23 січня 2015 року складає 997 днів, а тому розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 38324, 68 грн. (997 днів х 38,44 грн. = 38324, 68).

Вирішуючи спір, в частині стягнення заборгованості по заробітній платі та доплати за роботу водія, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні таких вимог.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівнику за виконану ним роботу.

Згідно зі ст. 1021 КЗпП України працівники, які працюють за сумісництвом одержують заробітну плату за фактично виконану роботу.

Статтею 105 КЗпП України визначено, що працівники, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обовязки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника.

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обовязків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі.

У позовній заяві та своїх поясненнях ОСОБА_2 зазначав, що йому не донарахована заробітна плата з 2009 року по січень 2011 року та не виплачена доплата за роботу водія.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказував, що відповідно колективного договору єдиним джерелом формування фонду оплати праці в малому колективному підприємстві «Газмонтаж» є обсяг будівельно-монтажних робіт і прибуток підприємства.

Ці доводи позивача та заперечення відповідача суд належним чином перевірив та дав їм належну оцінку, оскільки оплата праці механіка залежить від виконання обсягів будівельно-монтажних робіт і виконання норм виробітку в цілому по підприємству.

Виходячи з цих положень позивачу нараховувалась і виплачувалась заробітна плата. При цьому під час роботи на підприємстві ОСОБА_2 не ставив питання про порушення його прав у звязку з не донарахуванням чи невиплатою заробітної плати.

Вирішуючи питання щодо стягнення 30% доплати за роботу водія, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог у звязку з відсутністю доказів виконання цієї роботи.

З цим не можна не погодитись, враховуючи той факт, що відповідач заперечував виконання позивачем роботи водія і вказував, що заробітна плата ОСОБА_2 нараховувалась і виплачувалась відповідно до відпрацьованих норм часу.

У той же час, ОСОБА_2 не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження виконання ним обовязків водія, шляхових листів тощо; підстав для нарахування йому 30% доплати за роботу водія та про заборгованість малого колективного підприємства «Газмонтаж» перед ним, з урахуванням того, що Територіальна державна інспекція з питань праці у Вінницькій області не виявила порушень щодо наявності заборгованості підприємства перед ОСОБА_2 із заробітної плати.

Ураховуючи викладене, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

У решті рішення суду першої інстанції необхідно залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року в частині стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу скасувати й у цій частині ухвалити нове рішення.

Стягнути з малого колективного підприємства «Газмонтаж» (22300, Вінницька область, смт. Літин, вул. Радянська, 107) розрахунковий рахунок

№ 260008211 в Райффайзен банк «Аваль» м. Вінниця, МФО 302247, код 03594520, розрахунковий рахунок № 26008312160050 в АТ Ощадбанк, МФО 302076 на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в звязку із затримкою видачі трудової книжки в розмірі 38324,68 (тридцять вісім тисяч триста двадцять чотири) грн. 68 коп. з утриманням при виплаті означеної суми, передбачених законом податків та обовязкових платежів.

У решті рішення Літинського районного суду Вінницької області від 23 січня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_5

Судді: /підпис/ ОСОБА_6

/підпис/ ОСОБА_7

З оригіналом вірно: