Рішення № 53211694, 06.11.2015, Оболонський районний суд міста Києва

06.11.2015 Справа № 756/2554/15-ц

Унікальний № 756/2554/15-ц

Справа № 2/756/2398/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2015 року Оболонський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Васалатія К.А.

при секретарі Івченко В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3 особа - реєстраційна служба Головного територіального управління юстиції в м. Києві про витребування нежитлових приміщень із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання угоди недійсною, витребування майна свідоцтва на спадщину недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності на майно. Свої вимоги позивач обґрунтує тим, що 04.06.2009 р. позивач ОСОБА_1 за попередньою згодою відповідача № 1 ОСОБА_2, уклав із ТОВ «Солідарність» протокол про наміри. Згідно п. 1 протоколу, сторони домовились про реалізацію спірних приміщень ТОВ «Солідарність» на користь позивача ОСОБА_1 У відповідності до п. 2 цього протоколу, позивач зобов'язався, за свої особисті кошти здійснити оплату за придбання спірних приміщень, а документальне оформлення, за домовленістю сторін та за згодою відповідача № 1 ОСОБА_2, здійснити на ім'я останнього.

Як вказано у позові, 09.07.2014 р. вироком Апеляційного суду м. Києва, в частині правовідносин, які виникли між позивачем і відповідачем № 1 суд встановив, що на початку червня 2009 р. позивач повідомив відповідачу № 2 ОСОБА_3 про свої наміри придбати спірні приміщення та те, що через проблеми в сім'ї, він хоче їх зареєструвати на іншу особу, з подальшою метою переоформлення спірних приміщень у своє володіння. Відповідач № 2 - ОСОБА_3 запропонував позивачу оформити спірні приміщення на Відповідача - 1 - ОСОБА_2

Після цього, Відповідач № 2 - ОСОБА_3 будучи обізнаним з намірами позивача придбати спірні приміщення, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, з корисливих мотивів, запропонував відповідачу № 1 дати згоду на оформлення спірних приміщень на своє ім'я, пообіцявши йому за це винагороду. В подальшому відповідач № 1 надавши згоду позивачу ОСОБА_1 на оформлення спірних приміщень на своє ім'я, пообіцяв останньому за його першою вимогою переоформити вказані вище Спірні приміщення знову назад.

Тому позивач вважає, що судом апеляційної інстанції при постановлені вироку було встановлено наявність цивільно-правових відносин, які виникли між ним - позивачем та відповідачем № 1 в частині придбання спірних приміщень на ім'я останнього з його обов'язком за договором доручення передати спірні приміщення у власність їх реального власника - позивача ОСОБА_1, тобто доведено, що позивач ОСОБА_1 був реальним власником спірних приміщень, які вибули з його володіння поза його волею.

Як вказує позивач, 25.09.2014 р. ухвалою колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, розглянувши касаційну скаргу захисників ОСОБА_3 та ОСОБА_2 вирок апеляційного суду м. Києва від 09.07.2014 р. було залишено без змін.

Тому з вищевказаних підстав просить суд задовольнити його позов у повному обсязі та витребувати нежитлові приміщення № 116 (в літ. А) приміщення з № 1 по № 9, загальною площею 340,30 кв.м, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 від добросовісного набувача ОСОБА_6 на свою користь, зобов'язати реєстраційну службу ГТУЮ у м. Києві провести державну реєстрацію право власності на об'єкти нерухомого майна на користь ОСОБА_1 та стягнути із відповідачів витрати по сплати судового збору.

У судовому засіданні представник позивача підтримав даний позов у повному об'ємі.

Представник відповідача № 1 у судовому засіданні позов визнав та просив задовольнити.

Представник відповідача № 2 у судовому засіданні подав письмові заперечення щодо відмови у позові, а подальшому у судове засідання не з'явився.

Відповідачі № 3 та № 4 також не з'явились, належним чином були повідомлені.

Представник відповідача № 5 у судовому засіданні позов не визнав у повному об'ємі.

Представник 3 особи - реєстраційної служби ГТУЮ в м. Києві також у судове засідання свого представника не надіслав.

Суд, дослідивши матеріали справи та давши оцінку доказам в їх сукупності, встановив наступне.

У своїй позовній заяві позивач посилається на те, що право власності на нерухоме майно у нього виникло на підставі договору доручення, укладеного між ним та відповідачем № 1й ОСОБА_2

Як з'ясував суд, 04.06.2009 р. позивач ОСОБА_1 за попередньою згодою відповідача № 1 ОСОБА_2, уклав із ТОВ «Солідарність» протокол про наміри. Згідно до п. 1 даного протоколу, сторони домовились про реалізацію спірних приміщень ТОВ «Солідарність» на користь позивача ОСОБА_1 У відповідності до п. 2 цього протоколу, позивач зобов'язався за свої особисті кошти здійснити оплату за придбання спірних приміщень, а документальне оформлення, за домовленістю сторін та за згодою відповідача № 1 ОСОБА_2, здійснити на ім'я останнього.

У відповідності до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Визначальною умовою договору доручення є вчинення правочину не лише за рахунок, але і від імені довірителя.

У відповідності до ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому суд встановив, (і даний факт не заперечується сторонами), 09.07.2014 р. вироком Апеляційного суду м. Києва було засуджено ОСОБА_3 та ОСОБА_2 за ч. 4 ст. 190, ч. 1 ст. 357 КК України щодо незаконного заволодіння майном позивача ОСОБА_1, а саме нежитловими приміщеннями, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1.

При цьому даним вироком було встановлено, що на початку червня 2009 р. позивач повідомив відповідачу № 2 ОСОБА_3 про свої наміри придбати спірні приміщення та те, що через проблеми в сім'ї, він хоче їх зареєструвати на іншу особу, з подальшою метою переоформлення спірних приміщень у своє володіння. Відповідач № 2 - ОСОБА_3 запропонував позивачу оформити спірні приміщення на Відповідача - 1 - ОСОБА_2 Також відповідач № 2 - ОСОБА_3 будучи обізнаним з намірами позивача придбати спірні приміщення, реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння чужим майном шляхом зловживання довірою, діючи умисно, з корисливих мотивів, запропонував відповідачу № 1 - ОСОБА_2 дати згоду на оформлення спірних приміщень на своє ім'я, пообіцявши останньому за це винагороду. В подальшому відповідач № 1 надавши згоду позивачу ОСОБА_1 на оформлення спірних приміщень на своє ім'я, пообіцяв останньому за його першою вимогою переоформити вказані вище спірні приміщення на позивача.

У відповідності до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або у письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Згідно ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, які обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до п. 23 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 р. № 5, відповідно до ст. 387 ЦК та ч. 3 ст. 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набуваються на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 334 ЦК України, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як з'ясовано судом, і даний факт не заперечувався сторонами, спірне нерухоме майно - нежитлові приміщення № 116 (в літ. А) приміщення з № 1 по № 9, загальною площею 340,30 кв.м, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 за позивачем ОСОБА_1 не були зареєстровані, і будь-яких майнових прав на них за цивільно-правовими договорами позивач не набував. Натомість, матеріали справи свідчать, про той факт що право власності на спірне нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем № 1 ОСОБА_2 (за згодою самого позивача), а тому суд вважає, що першим власником спірного нерухомого майна є саме відповідач № 1 ОСОБА_2, а не позивач ОСОБА_1

При цьому позивач ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою ще й до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, і як вбачається кінцевим власником - добросовісним набувачем спірного майна є відповідач № 5 ОСОБА_6, який набув спірне нерухоме майно за договором купівлі-продажу.

Згідно до п. 19 Постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 р. № 5, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений.

У відповідності до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином законодавець визначив виключний пепрелік можливості витребування майна у добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника поза його волею. Дане питання узгоджується з правовим висновком Верховного суду України у справі № 6-136 цс12 від 21.11.2012 р., у відповідності до якого, правове значення для вирішення спору про витребування майна з володіння добросовісного набувача (ст. 388 ЦК України) має встановлення судом факту вибуття майна з володіння власника - позивача по справі, поза його волею, а не з володіння особи, яка відчужила спірне майно на користь добросовісного набувача.

У відповідно до ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вже було зазначено вище, власником майна за інвестиційним договором став відповідач № 1 ОСОБА_2, який зареєстрував право власності на спірне майно за собою. У подальшому, ОСОБА_2 добровільно, без будь-якого примусу, відчужив спірне нерухоме майно на користь ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а останні в свою чергу відчужили спірне майно на користь відповідача № 5 - ОСОБА_6

Таким чином, факт добровільного відчуження свого права власності на спірне нерухоме майно його власниками , ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, унеможливлює його витребування у добросовісного набувача - відповідача № 5 ОСОБА_6

Тому з огляду на те, що позивачем ОСОБА_1 не надано до суду жодного належного та допустимого доказу щодо підтвердження факту належності йому нежитлових приміщень № 116 (в літ. А) приміщення з № 1 по № 9, загальною площею 340,30 кв.м, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1 правових підстав для задоволення позову про витребування спірного майна у відповідачів на користь позивача не має, а тому суд відмовляє у задоволенні даного позову.

Враховуючи викладене, керуючись Постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014 р. № 5, ст. 205, 207, 328, ст. 330, 334, ст. 387, 388 ЦК України, ст. 10, 60, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Скасувати арешт з нежитлових приміщень № 116 (в літ. А) приміщення з № 1 по № 9, загальною площею 340,30 кв.м, що розташовані у житловому будинку АДРЕСА_1, накладений ухвалою Оболонського р/с м. Києва від 27.02.2015 р.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Оболонський районний суд м. Києва шляхом подання заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було постановлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з отримання копії рішення.

Суддя К.А. Васалатій