Ухвала суду № 53210535, 06.11.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

Головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Буцяка З.І., Боймиструка С.В.

секретар судового засідання: Коробчук А.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 вересня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Малосадівської сільської ради Дубенського району, управління Держкомземагенства у Дубенському районі про витребування земельної ділянки та усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,

в с т а н о в и л а :

Рішенням Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 вересня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Малосадівської сільської ради, управління Держкомземагенства у Дубенському районі про відсудження присадибної земельної ділянки, відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на його незаконність та необґрунтованість, оскільки суд прийшов до помилкових висновків та не врахував, що згідно свідоцтва про право на спадщину від 20 липня 1993 року йому належить житловий будинок з приналежними до нього господарськими будівлями, що знаходиться в с. Придорожнє Дубенського району Рівненської області, що розташовані на присадибній земельній ділянці присадибних земель виконкому та раніше належала його матері ОСОБА_4 Зазначає, що згідно запису погосподарської книги №5 за 1967 рік за ОСОБА_4 рахувалася земельна ділянка 0,50 га, що підтверджується довідкою сільської ради № 27 від 27 січня 2015 року. Однак на даний час в нього безпідставно забрано 0,14 га землі та передано у власність іншим землекористувачам.

Судом не враховано, що його сусід ОСОБА_2 самовільно звузив межі його земельної ділянки з 32 метрів до 18 метрів ширини зі сторони вулиці.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким повернути йому земельні ділянки від ОСОБА_2 розміром 0,14 га та від ОСОБА_3 розміром 0,50 га; провести розмежування земельних ділянок між ним та ОСОБА_2 станом на 1965 рік; прибрати будівлі ОСОБА_2 з його земельних ділянок; усунути з меж всі листяні дерева та привести навколишню територію в межі санітарних норм.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не надав належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

З таким висновком частково погоджується і колегія суддів апеляційного суду.

На підставі ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси позивача, виходячи із підстав позову та встановлених обставин, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог (повністю чи частково) або відмову у їх задоволенні.

Обов'язок доказування обґрунтованості вимог у спірній категорії правовідносин покладається на позивача.

Суд не може вирішувати справу на підставі припущень (ст. 60 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 20 липня 1993 року ОСОБА_1 отримав в спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_4 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1) житловий будинок з господарськими будівлями, що знаходиться в с. Придорожне Дубенського району Рівненської області, розташований на присадибній ділянці присадибних земель виконкому Малосадівської сільської ради народних депутатів Дубенського району та зареєстрованого в погосподарській книзі за № 38 (а. с. 100).

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЗК України (в редакції 1990 року) при переході права власності на будівлю й споруду разом із цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено в договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно із ч. 4 цієї статті право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчувалося органами самоврядування, відповідно до ст. 23 цього Кодексу.

На день відкриття спадщини за ОСОБА_4 рахувалася земельна ділянка 0,35 га, що підтверджується довідкою Дубенської районної ради народних депутатів Рівненської області від 30 вересня 1994 року (а. с. 19, 121).

У 1994 році позивач звертався до Малосадівської сільської ради із заявами про виділення йому земельної ділянки біля свого будинку по АДРЕСА_1 20 червня 1994 року та 04 жовтня 1994 року, однак рішеннями сільської ради від 21 липня 1994 року та 15 грудня 1994 року йому було відмовлено з тих підстав, що спірна частина земельної ділянки вже була передана в користування ОСОБА_5

Зазначенні рішення сільської ради позивач в судовому порядку не оспорив.

Крім того, не звертався до суду із позовними вимогами щодо оскарження рішень сільської ради про виділення у користування чи у право власності земельної ділянки для відповідачів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до вимог ст. 10 ЦПК України. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки позивачем не надано доказів того, що він набув право користування на спірну земельну ділянку на підставах визначених законом, тому апеляційний суд вважає що права позивача щодо спірної земельної ділянки не порушені, а відтак відсутні підстави для витребування спірної земельної та усунення перешкод у її користуванні.

Частиною 1 статті 116 ЗК України (в редакції 2001 року), встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом .

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суміжними землекористувачами порушені його права, як власника земельної ділянки АДРЕСА_1, оскільки будь-які докази з цього приводу в матеріалах справи відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги, не спростовують правильності висновків суду.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 07 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий:

Судді: