Постанова № 53206155, 03.11.2015, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р.Справа № 915/1344/15Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів: Головея В.М., Ліпчанської Н.В.

При секретарі судового засідання Молодові В.С.

За участю представників сторін:

від відповідача ОСОБА_1, за довіреністю № 12-1271/01 від 28.10.2015р.

Представник позивача в судове засідання не з'явився. Про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД-ІНВЕСТ

на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.09.2015р.

по справі № 915/1344/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД-ІНВЕСТ

до Обласного онкологічного диспансеразакладу комунальної власності області

про стягнення збитків в розмірі 28 602,42 грн.

Встановила:

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕД-ІНВЕСТ» звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовною заявою про стягнення з Обласного онкологічного диспансеразакладу комунальної власності області збитків в розмірі 28 602,42 грн., заподіяних внаслідок порушення договірних зобовязань за договорами №196 та №197 від 20.09.2012 року про закупівлю за державні кошти устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідач погасив заборгованість за поставлений товар на виконання рішень Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2014р. у справі № 915/636/14 та від 15.07.2014р. у справі № 915/637/14 в розмірі 59 854,00 грн. та суму основного боргу лише 23.04.2015 року, однак за період з дати укладання договору, поставки медичних виробів до дати фактичного виконання відповідачем зобовязання по їх оплаті внесено зміни до Податкового кодексу України щодо оподаткування ПДВ операцій з постачання лікарських засобів та виробів медичного призначення, а саме: підп. в п. 193.1 ст. 193 ПК України встановлено ставку ПДВ в розмірі 7%, яка застосовується до операцій з постачання лікарських засобів та виробів медичного призначення.

Отже, несвоєчасне виконання відповідачем свого обовязку щодо оплати поставлених позивачем товарів призвело до виникнення у позивача збитків, у вигляді додаткових витрат, повязаних з виникненням у нього (внаслідок зміни податкового законодавства) податкових зобовязань з ПДВ за операціями з постачання відповідачу медичних виробів та сплатою податку в більшій сумі, ніж могло би бути у випадку не допущення відповідачем порушення господарського зобовязання.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02 вересня 2015 року по справі № 915/1344/15 (суддя Ржепецький В.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Судове рішення мотивоване тим, що розмір фактичної суми податку на додану вартість, яку зобовязаний сплатити позивач, може бути встановлено тільки в порядку, визначеному ст.ст. 200.1., 200.2., 200.4. ПК України, разом з тим, належних доказів на підтвердження дотримання позивачем при визначенні розміру збитків зазначеного порядку, останнім не надано.

Натомість, суд зазначив, що цей розмір позивачем розраховано арифметично, що не відповідає його фактичному розмірові, який має враховувати, зокрема, зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, суми бюджетного відшкодування, а тому відмовив в задоволенні позову.

Не погоджуючись із рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕД-ІНВЕСТ» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що законодавцем передбачено певну сукупність дій обох сторін зобовязання, які можуть звільнити сторону, що не виконала прийнятого зобовязання від відшкодування шкоди, завданої другій стороні невиконанням первісного зобовязання.

На думку апелянта, в діях відповідача наявні всі елементи правопорушення, а саме факт наявності протиправної бездіяльності є встановленим та доведеним рішеннями господарського суду Миколаївської області в від 07.07.2014р. у справі № 915/636/14 та від 15.07.2014р. у справі № 915/637/14, факт заподіяння позивачу збитків це факт виникнення у позивача податкових зобовязань з ПДВ в розмірі 7% від отриманої суми, що склало 28 602,42 грн., що відображено в податковій накладній та податковій декларації.

Отже, за твердженням апелянта, податкова декларація з ПДВ позивача за квітень 2015 року є доказом того, що позивач дійсно поніс додаткові витрати у звязку з виникненням податкових зобовязань по господарським операціям з відповідачем.

Наявність причинного звязку, на думку скаржника, полягає у порушенні строку здійснення оплати товару та збитками заподіяними в наслідок прострочення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення, з мотивів, викладених у відзиві.

В судове засідання, призначене на 03 листопада 2015 року, представник позивача не з'явився, про час розгляду справи повідомлений належним чином. Судова колегія розглядає справу за відсутності представника цієї сторони, оскільки явка сторін не визнавалась обов'язковою та неявка його у судове засідання не перешкоджає вирішенню спору.

Представником відповідача у судовому засіданні було заявлено клопотання про заміну відповідача: Обласного онкологічного диспансера закладу комунальної власності області на Миколаївський обласний онкологічний диспансер Миколаївської обласної ради. Колегія суддів апеляційної інстанції відмовила у задоволенні зазначеного клопотання у звязку з його безпідставністю, оскільки заклад лише перейменувався та фактично Миколаївський обласний онкологічний диспансер Миколаївської обласної ради є правонаступником Обласного онкологічного диспансера закладу комунальної власності області. Крім того, судова колегія зауважує на тому, що оскаржуване рішення винесено судом першої інстанції 02.09.2015р., а зміни до статуту онкологічного диспансеру внесені 22.09.2015р.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та вислухавши пояснення представників відповідача та прокуратури, судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.09.2012 між позивачем та відповідачем було укладено договір №196 та договір №197 про закупівлю за державні кошти устаткування медичного, хірургічного та ортопедичного (код ДК-33.10.1) (надалі Договір №196 та Договір №197).

Пунктами 1.1, 1.2 Договору №196 передбачено, що постачальник (позивач) зобовязується у вересні-грудні 2012 року поставити замовникові (відповідачу), а замовник (відповідач) прийняти і оплатити товар устаткування медичне, хірургічне та ортопедичне, зазначений у Специфікації (Додаток №1), що додається до цього договору і є його невідємною частиною.

Згідно п.3.1 ціна Договору №196 становить 708689,00 грн., без ПДВ.

Розділом IV Договору визначений порядок розрахунків між сторонами, а саме: розрахунки проводяться шляхом оплати замовником після предявлення постачальником рахунку на оплату товару (п.4.1), ціна, перелік та кількість товару визначається рахунком та накладними, які є невідємною частиною договору (п.4.2), оплата поставленого товару проводиться замовником протягом 30 календарних днів з дня поставки товару, по мірі фінансування ЛПЗ (п.4.3), відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України платіжні зобовязання замовника за цим Договором виникають за умови наявності відповідного призначення (п.4.4).

Аналогічні положення щодо предмету договору, порядку здійснення оплати містить і Договір №197.

Ціна Договору №197, згідно п.3.1, становить 523647,00 грн. без ПДВ.

Специфікаціями до Договорів (Додатки №1) (а.с.18,22) сторони погодили найменування товару, кількість, ціну за одиницю в гривнях та загальну вартість. На виконання умов Договорів №196 та №197 позивач поставив, а відповідач отримав товар на загальну суму 708 689,00 грн. на підставі довіреностей № 827 від 02.10.2012р., № 859 від 22.10.2012р., № 890 від 08.11.2012р., № 905 від 30.11.2012р. та видаткових накладних № 147 від 22.10.2012р. на суму 319 895,00 грн., № 183 від 08.11.2012р. на суму 59 854,00 грн., № 245 від 04.12.2012р. на суму 328 940,00 грн., № 117 від 02.10.2012р. на суму 174 895,00 грн., № 222 від 26.11.2012р. на суму 348 752,00 грн.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 07.07.2014р. у справі №915/636/14 задоволено позов ТОВ МЕД-ІНВЕСТ, стягнуто за рахунок державних коштів відповідних призначень з Обласного онкологічного диспансера закладу охорони здоровя комунальної власності області на користь ТОВ «Мед-Інвест» грошові кошти у сумі 59854,00 грн.- основного боргу, 2799,71 грн. інфляційних втрат, 2223,62 грн. 3% річних та 1827,00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 15.07.2014 у справі №915/637/14 задоволено позов ТОВ МЕД-ІНВЕСТ, стягнуто з Обласного онкологічного диспансера закладу охорони здоровя комунальної власності області на користь ТОВ «Мед-Інвест» 402240,05 грн., що складається з 348752,00 грн.- основного боргу, 37665,22 грн. інфляційних втрат, 15822,83 грн. 3% річних та 8044,80 грн. судового збору.

На виконання вказаних вище рішень суду відповідач погасив суму заборгованості за Договором №196 в розмірі 59854,00 грн. та суму основного боргу за Договором №197, що підтверджується випискою по рахунку позивача у АТ «Укрексімбанк» від 23.04.2015.

У зв'язку з тим, що оплата за поставлені медичні вироби була здійснена відповідачем за бюджетні кошти лише 23.04.2015, тобто після набрання чинності законом, яким запроваджено справляння ПДВ в розмірі 7%, позивач вважає, що відповідачем було спричинено йому збитки у розмірі 7% ставки ПДВ від вартості поставленого товару, що ставить за Договором № 196 4189,00 грн. за Договором №197 24 412,64 грн.

Статтею 22 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч. 2 цієї норми, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

В ч. 1 ст. 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено обовязок учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частиною другою ст. 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 225, ч. 1 ст. 226 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам, - зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Заявляючи позов у даній справі, під збитками, в даному випадку, позивач розуміє суму 28 602,42 грн., що складає 7% ставки ПДВ від вартості поставленого товару.

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме:

протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи;

шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків;

причинного звязку між протиправною поведінкою та збитками;

вини особи, яка заподіяла шкоду.

У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Тобто збитки це обєктивне зменшення будь-яких майнових благ особи, що обмежує його інтереси, як учасника певних відносин і проявляється у витратах, зроблених особою, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних особою доходів, які б вона одержала при умові правомірної поведінки особи.

Збитки настають внаслідок неналежного виконання стороною своїх зобов'язань за договором.

Отже, виходячи з викладеного, судова колегія доходить до висновку, що право на відшкодування збитків виникає, по-перше, тільки у разі наявності всіх складових правопорушення, по-друге, тільки у разі реального понесення збитків, або наявністю упущеної вигоди, що повинно підтверджуватись належними доказами.

Як вбачається з позовної заяви а також пояснень позивача, ним заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача ПДВ не в якості упущеної вигоди, а як додаткових витрат, понесених ним внаслідок зміни законодавства.

Відповідно до ст. 36.1. Податкового кодексу України (далі ПК України), податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Статтею 35.1., 35.2. ПК України, встановлено, що cплата податків та зборів здійснюється в грошовій формі у національній валюті України, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

В статті 38.1. ПК України, виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази фактичного понесення збитків, а саме сплати 28 602,42 грн. як податкового зобовязання.

Колегія суддів зазначає, що податкова декларація з ПДВ на квітень 2015 року, складена та зареєстрована позивачем 23.04.2015, відповідно до витягу з Єдиного реєстру податкових накладних №20301936 станом на 20.05.2015, не є належним доказом понесення збитків.

Відповідно до п.200.1 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.п.200.2., 200.4. ПК України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов'язань, перераховує суми податку до бюджету.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200 1.3 статті 200 1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Таким чином, судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що розмір фактичної суми податку на додану вартість, яку зобовязаний сплатити позивач, може бути встановлено тільки в порядку, визначеному ст.ст. 200.1., 200.2., 200.4. ПК України.

Разом з тим, належних доказів на підтвердження дотримання позивачем при визначенні розміру збитків зазначеного порядку, останнім не надано, а розмір податкового зобовязання відповідача позивачем розраховано арифметично, що не відповідає його фактичному розмірові, який має враховувати, зокрема, зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди, суми бюджетного відшкодування.

Доводи апелянта про те, що належним доказом понесення збитків є декларація, оскільки з неї вбачається зменшення суми податкового кредиту позивача, тобто дебіторської заборгованості держави перед позивачем, відхиляються судом, оскільки зменшення дебіторської заборгованості позивача не являється збитками, адже збитки полягають у відповідних втратах, яких в даному випадку не відбулось.

Отже, підсумовуючи викладене, судова колегія доходить до висновку, що в даному випадку за заявленими позовними вимогами відсутній склад правопорушення, а саме відсутній негативний результат дій чи бездіяльності відповідача, який полягає в наявності понесених збитків, а апелянтом не доведено того, що в нього відбулось обєктивне зменшення будь-яких майнових благ, понесення будь-яких витрат, чи неодержання доходів.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції.

У зв'язку з таким апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю МЕД-ІНВЕСТ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 02.09.2015р. по справі № 915/1344/15 без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 05.11.2015р.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя В.М. Головей

Суддя Н.В. Ліпчанська