Постанова № 53206132, 03.11.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2015 р. Справа № 914/2324/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіГалушко Н.А.

суддівМатущак О.І.

ОСОБА_1

розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ, м. Новий Розділ Львівської області б/н від 29.09.2015р.

на рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2015 року

у справі № 914/2324/15

за позовом: комунального підприємства Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради, м. Новий Розділ Львівська область.

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю ОСОБА_2Розділ, м. Новий Розділ Львівська область.

про стягнення 49 134,28 грн. заборгованості

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_3 - представник;

від відповідача: ОСОБА_4 - представник;

Розпорядженням в.о. голови Львівського апеляційного господарського суду від 02.11.2015р. у зв»язку із відрядженням судді Данко Л.С. внесено зміни у склад судової колегії у справі №914/2324/15 та сформовано її у наступному складі: головуючий суддя Галушко Н.А., судді Матущак О.І., Орищин Г.В.

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст.811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлялись.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.09.2015р. у справі №914/2324/15 (суддя Юркевич М.В.) позовні вимоги КП Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради задоволено частково; стягнено з ТОВ ОСОБА_2Розділ, м. Новий Розділ на користь КП Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради, м. Новий Розділ 27 195,53 грн. основного боргу, 20 445,60 грн. інфляційних втрат, 1 403,57 грн. 3% річних та 1 823,66грн. витрат по сплаті судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог; в частині позовних вимог про стягнення з ТОВ ОСОБА_2Розділ 89,58 грн. 3% річних відмовлено.

ТОВ ОСОБА_2Розділ подано апеляційну скаргу б/н від 29.09.2015р., в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні частини позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних відмовити, посилаючись на те, що судом при прийнятті рішення в цій частині неповно досліджено докази. Зокрема, скаржник зазначає, що у матеріалах справи містяться документи, які підтверджують, що причиною порушення відповідачем виконання зобов»язання, передбаченого договором №72/13 від 13.08.2013р. є бездіяльність органів місцевого самоврядування. Виконавчим комітетом Новороздільської сільської ради при затверджені тарифів не було враховано видатків, пов»язаних із орендою об»єктів для ведення господарської діяльності та прийнято економічно необгрунтовані для відповідача тарифи на послуги. На сьогоднішній день органами місцевого самоврядування не проведено корегування тарифів, поважних причин у відмові коригування тарифів не наведено.

Скаржник вважає, що сплата інфляційних втрат та 3% річних не підлягають стягненню, оскільки така відповідальність не передбачена в договорі №72/13 від 13.08.2013р.

Разом з тим скаржник визнає суму основного зобов»язання в розмірі 27 195,53грн., але через важке матеріальне становище не взмозі його погасити одним платежем.

Розглянувши матеріали справи, апеляційної скарги, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 13.08.2013р. між КП Розділжитлосервіс Новороздільської міської ради (позивачем) та ТОВ ОСОБА_2Розділ (відповідачем) було укладено договір про надання послуг №72/13, за умовами якого позивач зобовязався надавати відповідачу послуги машиною ГАЗ-53-КО-413, а останній взяв на себе зобовязання приймати та своєчасно оплачувати надані послуги відповідно до умов договору (а.с.13).

Пунктом 4.1 договору сторонами визначено, що останній набирає чинності з 10.08.2013р. і діє до 31.12.2013р., а в частині оплати за надані послуги до повної оплати.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції встановлено, що за період з серпня 2013р. по листопад 2013р. відповідачу було надано послуг на загальну суму 27 195,53 грн., що підтверджується підписаними сторонами актами виконаних робіт (надання послуг) (а.с. 14-17).

Згідно із п.2.3. договору оплата за використання машин підлягає перерахуванню на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше, як протягом 3 днів після підписання акта виконаних робіт.

В підтвердження заборгованості відповідача перед позивачем в матеріалах справи знаходиться підписаний двома сторонами акт звірки взаєморозрахунків від 25.07.2014р. (а.с. 20)

З огляду на викладене, оскільки, відповідач взятих на себе зобов'язань за договором належним чином не виконав, зокрема за спірний період по вищенаведеним актам виконаних робіт останній не здійснив оплати, внаслідок чого допустив заборгованість в розмірі 27 195,53 грн., наведене стало підставою для звернення позивача з позовною заявою про стягнення з ТОВ ОСОБА_2Розділ 27 195,53 грн. основного боргу за надані послуги, 20 445,60 грн. інфляційних втрат та 1493,15 грн. 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч.1 та п.1 ч.2 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно із ст. 526 ЦК України, ст.193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У ст. 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, а у відповідності до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обовязковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно пункту 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається із матеріалів справи, між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі договору про надання послуг №72/13 від 13.08.2013р.

Статтею 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

В силу приписів ч.1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобовязаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Матеріалами справи підтверджено факт надання позивачем відповідачу послуг передбачених договором, про що свідчать долучені до матеріалів справи акти виконаних робіт (а.с. 14-16).

Згідно із п.2.3. договору оплата за використання машин підлягає перерахуванню на розрахунковий рахунок виконавця не пізніше як протягом 3 днів після підписання акта виконаних робіт.

В матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем наданих послуг за спірний період (з серпня 2013р. по листопад 2013р.) на суму 27 195,53 грн. та визнано зазначену заборгованість в акті звірки взаєморозрахунків від 25.07.2014р.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача 27 195,53 грн. основного боргу є підставною, а тому підлягає до задоволення повністю.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок, суд першої інстанції правомірно визнав такими, що підлягають до стягнення суму 20 445,60 грн. інфляційних втрат та зменшена сума 3% річних в розмірі 1 403,57 грн.

Скаржник зазначає, що у спірному договорі про надання послуг сторонами не передбачена відповідальність відповідача у разі невиконання чи неналежного виконання останнім договірного зобовязання у вигляді сплати процентів річних та інфляційних втрат, а відтак такі суми позивачем не можуть бути нараховані відповідачу.

Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що такі твердження скаржника є помилковими, оскільки сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п. 4.1 постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013р.).

Більше того, можливість нарахування таких сум у разі порушення грошового зобовязання з боку боржника передбачена ст. 625 ЦК України, а тому в договорі сторонам не обовязково дублювати таке законодавче положення. Разом з тим, законодавець в ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачив, що сторони у договорі можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Не береться також судовою колегією до уваги посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що причиною порушення відповідачем виконання зобов»язання, передбаченого договором №72/13 від 13.08.2013р. є бездіяльність органів місцевого самоврядування з посиланням на те, що виконавчим комітетом Новороздільської сільської ради при затверджені тарифів не було враховано видатків, пов»язаних із орендою об»єктів для ведення господарської діяльності та прийнято економічно необгрунтовані для відповідача тарифи та послуги.

З огляду на викладене судова колегія зазначає, що згідно з частиною першої ст.96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідно до п. 1.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобовязання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Враховуючи викладене, судова колегія зазначає, що бездіяльність органів місцевого самоврядування, як зазначає скаржник, не є підставою для звільнення відповідача від обов»язку виконання зобов'язання.

Згідно із ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (абз.2 ст. 34 ГПК України).

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про те, що рішення прийняте із дотриманням норм законодавства та у відповідності до обставин справи, а тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Згідно із ст.49 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд П О С Т А Н О В И В:

1.Рішення Господарського суду Львівської області від 15.09.2015р. у справі №914/2324/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Справу направити у господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 06.11.2015р..

Головуючий суддя Галушко Н.А

Суддя Матущак О.І.

Суддя Орищин Г.В.