Рішення № 53205596, 04.11.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.11.2015Справа №910/25869/15

За позовом Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль»

до Корпорації «АЛЬТІС-ХОЛДИНГ»

про стягнення 2 059,03 грн.

Суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Гостищєва Н.В. - представник за довіреністю № 01-22/6-105 від 17.01.2015

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 04.11.2015 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Державного підприємства "Міжнародний аеропорт «Бориспіль» до Корпорації «АЛЬТІС-ХОЛДИНГ» про стягнення 2 059,03 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що листом від 04.08.2014 року № 01/08-85П до позивача звернувся відповідач з проханням надати рахунок за спожиту електроенергію, відповідно до показників лічильника встановленого у вузлі обліку. З даного листа вбачається, що відповідач на виконання умов договору № 52-31/1-28 виконує будівельні роботи по об'єкту «Реконструкція будівлі пасажирського терміналу «Д» в ДП МА «Бориспіль». Для виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті використовує електроенергію замовника. Позивачем в свою чергу, було виставлено рахунки-фактури № 236/88 від 31.03.2015 р. на суму 1310,86 та № 236/130 від 30.04.2015 р. на суму 688,20 грн. До вказаних рахунків було складено акти приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2015 на суму 1310,86 грн та від 30.04.2015 р. на суму 688,20 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками. За доводами позивача, відповідачем вказані вище рахунки не були оплачені, а тому позивач звернувся до позивача з вимогою № 35-28/5-95 від 03.08.2015 про оплату в семиденний строк суму спожитої електроенергії. Вказана вимога була отримана відповідачем 10.08.2015 р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про врученні. Проте вимога не була виконана, борг не погашений, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача заборгованість у розмірі 1 999,06 грн, а також за неналежне виконання грошового зобов'язання - пеню у розмірі 55, 41 грн та 3% річних у розмірі 4,56 грн.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 05.10.2015 року порушено провадження у справі № 910/25869/15 за вказаною позовною заявою, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 04.11.2015.

У судове засідання, призначене на 04.11.2105, з'явився представник позивача, на виконання вимоги ухвали суду про порушення провадження у справі надав документи, що були долучені до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав та спросив суд задовольнити у повному обсязі..

Відповідач в судове засідання 04.11.2015 явку уповноваженого представника не забезпечив, про поважні причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду не виконав, обґрунтованих клопотань щодо своєї неявки не направляв, хоча про час і місце судових засідань був повідомлений належним чином.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це -складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представник відповідача в судове засідання 04.11.2015р., не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка деяких учасників судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається із матеріалів справи, Корпорація «АЛЬТІС-ХОЛДИНГ» (надалі - відповідач) звернулося до Державного підприємства «Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (надалі - позивач) з листом від 04.08.2014 року № 01/08-85П, в якому зазначив, що на підставі договору № 52-31/1-28, Корпорація виконує будівельні роботи по об'єкту «Реконструкція будівлі пасажирського терміналу «Д» в ДП МА «Бориспіль». Для виконання будівельно-монтажних робіт на об'єкті використовує електроенергію замовника, а тому просить ДП МА «Бориспіль» надати рахунок за спожиту електроенергію, відповідно до показників лічильника встановленого у вузлі обліку.

В подальшому, сторонами було складено та скріплено печатками акти приймання-здачі виконаних послуг, згідно з листом від 04.08.2014 року № 01/08-85П, за якими позивач надав, а відповідач отримав послуги у березні суму 1310,86 грн (акт від 31.03.2015) та у квітні на суму 688,20 грн (акт від 30.04.2015 р.).

За доводами позивача, що підтверджується матеріалами справи, ДП МА «Бориспіль» було виставлено рахунки-фактури № 236/88 від 31.03.2015 р. на суму 1310,86 грн та № 236/130 від 30.04.2015 р. на суму 688,20 грн. Отримання зазначених рахунків відповідачем, підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень, завірені копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте, відповідачем в порушення домовленостей, виставлені рахунки так і не були оплачені, у зв'язку з чим позивач направив вимогу про сплату боргу. Оскільки, вимога залишена з боку відповідача без реагування, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права та просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 1 999,06 грн (1310,86 грн + 688,20 грн).

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До вимог господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з врахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

За змістом приписів статей 205 та 206 Цивільного кодексу України вбачається, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом, однак, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Відповідно до вимог ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Дослідивши надані позивачем документи, господарський суд вважає, що вони свідчать про вчинення позивачем та відповідачем правочину в усній формі, який за своєю правовою природою є договором про надання послуг з постання електроенергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно зі ст. 902 Цивільного кодексу України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договором, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, позивачем надані послуги протягом березня-квітня 2015 року у сумі 1 999,06 грн, а відповідачем прийняті послуги без зауваження, що підтверджується актами приймання-здачі виконаних послуг від 31.03.2015 на суму 1310,86 грн та від 30.04.2015 р. на суму 688,20 грн, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками.

Проте відповідачем не оплачено вказані послуги у повному обсязі, у зв'язку з чим утворився борг перед позивачам у розмірі 1 999,06 грн.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було виставлено рахунки-фактури № 236/88 від 31.03.2015 р. на суму 1310,86 та № 236/130 від 30.04.2015 р. на суму 688,20 грн. які були отримані відповідачем 09.04.2015 та 15.05.2015 відповідно, згідно з повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Крім цього, позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою № 35-28/5-95 від 03.08.2015 про погашення боргу, згідно з виставленими рахунки-фактури № 236/88 від 31.03.2015 р. на суму 1310,86 та № 236/130 від 30.04.2015 р. на суму 688,20 грн, яка була отримана відповідачем 10.08.2015 р.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, виконання грошового зобов'язання відповідача по сплаті за отримані послуги на момент розгляду справи по суті настав.

Враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги частині стягнення суми основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню в сумі 1 999,06 грн.

Крім іншого, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 4,56 грн на підставі ст. 625 ЦК України та пеню у розмірі 55,41 грн, на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за спожиті послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних.

Перевіривши розрахунок позивача, суд встановив, що розмір 3% становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем: 4 56, грн - 3% річних..

Щодо вимог позивача про стягнення пені у розмірі 55, 41 грн, на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Виходячи із положень зазначеної норми, застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафу, передбаченого абз.3 ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо при сукупності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 20.12.2010 р. у справі №06/113-38.

З урахуванням викладеного, підстави для застосування до відповідача санкції у вигляді пені, передбаченого ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, відсутні, оскільки останнім допущено прострочення виконання грошового зобов'язання. А відтак, позовна вимога позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 55,41 грн задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідач у судове засідання не з'явився, в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, розміру позовних вимог не оспорив та належних доказів на заперечення відомостей повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню частково.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 75, 82-85 ГПК України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Корпорації «АЛЬТІС-ХОЛДИНГ» (03146, м. Київ, вул. Качалова, буд. 5-В, ідентифікаційний код 32048530) на користь Державного підприємства "Міжнародний аеропорт «Бориспіль» (08307, Київська область, м. Бориспіль, Міжнародний аеропорт «Бориспіль», ідентифікаційний код 20572069) основну суму заборгованості у розмірі 1 999 (одна тисяча дев'ятсот дев'яносто дев'ять) грн 06 коп.; 3% річних у розмірі 4 (чотири) грн 56 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 185 (одна тисяча сто вісімдесят п'ять) грн 22 коп.

3. В частині стягнення пені у розмірі 55,41 грн відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.11.2015 р.

Суддя Пукшин Л.Г.