Рішення № 53205514, 06.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2015Справа №910/19951/15

За позовом: Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг»

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта»

про стягнення 75 266,86 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Єремов М.С. - представник, довіреність №14/20-20-15 від 07.05.15 р.; Пилипенко А.В. - представник, довіреність №14/20-25-15 від 07.05.15 р.;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні на підставі частини 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Державне публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом №14/1384 від 28.07.15 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» про стягнення 75 266,86 грн. заборгованості, а саме: 37 480,61 грн. основного боргу за договором №14-18-531/168 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.06.12 р., пені в сумі 13 166,44 грн., 21 517,47 грн. інфляційних втрат, три проценти річних в сумі 2 352,73 грн., штраф (2% від суми простроченого платежу) в розмірі 749,61 грн., а також витрат зі сплати судового збору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем укладеного між сторонами договору №14-18-531/168 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.06.12 р., внаслідок чого у останнього утворилась заборгованість за оренду нежитлового приміщення в зазначеному вище розмірі, за наявності якої позивачем нараховано пеню, три проценти річних, інфляційні втрати та штраф.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.15 р. позовну заяву Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/19951/15 та призначено справу до розгляду на 10.09.15 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 10.09.15 р. розгляд справи відкладено на 06.10.15 р.

У судові засідання 10.09.15 р. та 06.10.15 р. з'явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у судові засідання 10.09.15 р. та 06.10.15 р. не з'явився.

Копії ухвал господарського суду міста Києва від 06.08.15 р. та від 10.09.15 р., які направлялись відповідачу на адресу, вказану у позовній заяві, а саме: 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 51-Б, яка співпадає з місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців стосовно відповідача, були вручені адресату, що підтверджується залученими до матеріалів справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103035307617, 0103035304324.

Про поважність причин неявки уповноваженого представника відповідача в судові засідання суд не повідомлено.

До початку судового засідання 10.09.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання №5 від 19.08.15 р. відповідача про відкладення розгляду справи на іншу дату. Клопотання судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 10.09.15 р. до господарського суду міста Києва від позивача надійшли витребувані судом документи разом із супровідним листом №ЮД-720 від 10.05.15 р. Зокрема, зазначеним листом позивач підтвердив те, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. Супровідний лист разом із доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 06.10.15 р. до господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» 37 480,61 грн. основного боргу, 14 366,82 грн. пені, 15 523,34 грн. інфляційних втрат та три проценти річних в сумі 1 971,11 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Суд зазначає, що позовна заява - це процесуальний документ, за допомогою якого реалізується право на звернення до господарського суду і в якій може бути об'єднано кілька вимог (ст. 58 ГПК України). Під позовною вимогою розуміється матеріально правова вимога, тобто предмет позову. Отже, позивач наділений правом об'єднати в одній позовній заяві кілька вимог.

Як свідчать встановлені судом обставини, у даній справі однією із самостійних позовних вимог було стягнення штрафу в розмірі 2% від суми простроченого платежу, що за розрахунками позивача становить 749,61 грн..

Водночас, із заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог вбачається, що позивач зменшив позовні вимоги, зокрема, за рахунок штрафу в розмірі 749,61 грн..

Згідно п. 3.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» (далі - Постанова №18) під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Оскільки під зменшенням або збільшенням розміру позовних вимог закон розуміє зміну кількісних показників в яких виражається певна вимога, тому зменшення позовних вимог в частині стягнення штрафу могло б бути виражене виключно у зменшенні розміру цієї вимоги, що не є тотожним не підтриманню її взагалі, оскільки такі дії свідчать про повну відмову від заявленої позовної вимоги.

Таким чином, дослідивши в судовому засіданні 06.10.15 р. зміст позовної заяви та подану позивачем заяву про зменшення розміру позовних вимог, враховуючи той факт, що позивач розпорядився своїм процесуальним правом і зменшив до нуля розмір штрафу, тобто фактично відмовився від вказаної вимоги способом її повного непідтримання в поданій заяві про зменшення розміру позовних вимог, судом розцінено останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині інфляційних нарахувань та процентів річних, збільшення розміру позовних вимог в частині пені та відмову від позовних вимог в частині стягнення штрафу.

Враховуючи те, що збільшення та зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 ГПК, тобто відповідачу було надано можливість ознайомлення, надання заперечень щодо зміни розміру позовних вимог та наведенні доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву в частині збільшення та зменшення розміру позовних вимог до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судових засідань позивачем суду не надано.

Відповідач вимоги господарського суду, викладені в ухвалах від 06.08.15 р. та від 10.09.15 р., не виконав та витребувані судом документи не надав.

Заяв та клопотань процесуального характеру на час проведення судових засідань до суду від відповідача не надходило.

Відповідно до пункту 2.3. постанови №18 якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Згідно пункту 3.9.2. постанови №18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Окрім того, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, відповідач не скористався належним йому процесуальним правом приймати участь в судових засіданнях, останнім не надано суду відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, беручи до уваги відсутність процесуальних заяв та клопотань відповідача на час розгляду справи, а також те, що представник позивача проти розгляду справи без участі представника відповідача не заперечував суд, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи учасникам судового процесу можливість реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, не знаходив підстав для відкладення розгляду справи.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотань щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Перед початком розгляду справи представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками, визначені статтями 20, 22, 60, 74та частиною 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача в судових засіданнях повідомив суд, що права та обов'язки йому зрозумілі.

Відводу судді стороною не заявлено.

В судовому засіданні 06.10.15 р. уповноважений представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, з урахуванням заяви про зміну розміру позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані позивачем докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

01 червня 2012 р. між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (Орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» (Орендар за договором, відповідач у справі) укладено Договір №14-18-531/168 індивідуально визначеного нерухомого майна (далі - Договір), за умовами якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення, загальною площею 38,1 кв.м., розміщені на п'ятому поверсі адмінбудинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 16-А.

Розділами 2-10 сторони погодили умови передачі об'єкту в оренду, орендну плату права, обов'язки та відповідальність сторін, умови зміни та припинення Договору тощо.

Вказаний договорі підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками товариств.

Зміни та доповнення до Договору або розірвання цього Договору допускаються за взаємною згодою сторін. Зміни та доповнення, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною (п. 10.3.Договору).

Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

В силу ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічне визначення договору оренди містить ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України.

За змістом частини 1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

При цьому ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України зазначено, що строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01.06.12 р. до 30.04.15 р. включно. Умови цього Договору зберігають силу протягом всього терміну цього Договору, в тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище Орендаря, а в частині зобов'язань Орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов'язань (п.п. 10.1., 10.2. Договору).

За приписів ч. 1 ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Згідно п. 7.1. Договору Орендодавець зобов'язаний передати Орендарю в оренду майно згідно з цим Договором за актом приймання-передачі, який підписується одночасно з цим Договором.

Відповідно до п. 2.1. Договору Орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання цього Договору та акта приймання-передачі майна.

У відповідності до умов Договору 01.06.12 р. сторонами складено та підписано акт передачі-приймання, який свідчить про те, що Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування у належному технічному стані нежитлове приміщення загальною площею 38,1 м2, що складається з кімнат №№518-519, розміщених на п'ятому поверсі адмінбудинку, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 16-А.

За умовами Договору (п. 5.3.) Орендар зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України зазначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно визначення ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до умов Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 р. №786 (із змінами), і становить без ПДВ за базовий місяць оренди (травень 2012 р.) - 5 349,81 грн. Орендна плата за перший місяць оренди (червень 2012 р.) визначається шляхом коригування орендної плати за квітень на індекс інфляції у червні 2012 р. (п. 3.1. Договору). Орендна плата за кожний наступний місяць оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць. (п. 3.3. Договору). Розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних для сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством (п. 3.5. Договору).

За приписами ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.6. Договору встановлено, що орендна плата перераховується Орендодавцю щомісячно не пізніше 15-го числа місяця.

При цьому, господарським судом за матеріалами справи встановлено, що 16 лютого 2015 року між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (Орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» (Орендар за договором, відповідач у справі) укладено додаткову угоду №42 до Договору, згідно якої сторони домовились припинити з 16.02.15 р. дію Договору в частині строкового платного користування Орендарем нежитловим приміщенням загальною площею 38,1 м2, розміщене на п'ятому поверсі адмінбудинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 16-А, у зв'язку з чим орендоване майно підлягає поверненню Орендодавцю на підставі п. 10.10. Договору.

Згідно ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Пунктами 10.10. та 10.11. Договору сторони передбачили, що у разі припинення або розірвання цього Договору майно протягом трьох робочих днів повертається Орендарем Орендодавцю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі.

При цьому матеріали справи містять копію акту приймання-передачі, складений та підписаний сторонами 14.04.15 р., який свідчить про те, що Орендар передав, а Орендодавець прийняв із строкового платного користування у задовільному стані нежитлове приміщення загальною площею 38,1 м2, що складається з кімнат №№518-519, розміщених на п'ятому поверсі адмінбудинку, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Мечнікова, 16-А.

Суд зазначає, що укладаючи 16.02.15 р. вищезазначений додатковий договір №42 до Договору сторони також підтвердили, що заборгованість Орендаря перед Орендодавцем зі сплати орендної плати за користування орендованим майном з вересня 2014 р. по січень 2015 р. включно становила 33 798,98 грн. (станом на 31.01.15 р.).

Пунктом 3.11. Договору сторони погодили, що у разі припинення (розірвання) Договору оренди, Орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов'язку сплатити Орендодавцю заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, у повному обсязі з урахуванням нарахованих санкцій.

Так, 14.04.2015 року між Державним публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (Орендодавець за договором/Кредитор за угодою, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» (Орендар за договором/Боржник за угодою, відповідач у справі) укладено угоду №14-18-719/125 про розрахунки за договорами, згідно якої Боржник визнає заборгованість перед Кредитором, що виникла станом на 01.04.15 р., зокрема за договором №14-18-531/168 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.06.12 р. в розмірі 52 356,36 грн., яку Боржник зобов'язується сплатити Кредитору до 31.05.15 р.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За матеріалами справи судом встановлено, а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні, що відповідачем платіжними дорученнями, а саме: №3137756129 від 06.08.15 р. на суму 10 000,00 грн., №3137756165 від 11.08.15 р. на суму 20 000,00 грн., №3137756195 від 12.08.15 р. на суму 20 000,00 грн., №3137756205 від 13.08.15 р. на суму 18 400,00 грн., №3137756418 від 27.08.15 р. на суму 16 117,50 грн., №3137756417 від 27.08.15 р. на суму 34 200,00 грн., №3137756418 від 27.08.15 р. на суму 16 117,50 грн., №3137756419 від 27.08.15 р. на суму 69 842,50 грн., №3137756420 від 27.08.15 р. на суму 68 400,00 грн., №3137756421 від 27.08.15 р. на суму 33 735,00 грн., було перераховано на рахунок позивача грошові кошти в загальній сумі 260 695,00 грн. із зазначенням призначення платежу «часткова оплата за послуги з охорони», що підтверджується наданими позивачем та залученими до матеріалів справи копіями виписок банку по рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Груп-1 ТехноСервіс».

Проте, як стверджує позивач, в порушення умов Договору відповідач свої договірні зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в обумовлені Договором строки (терміни) належним чином та в повному обсязі не здійснив, у зв'язку з чим у відповідача утворилась заборгованість по орендній платі за користування нежитловим приміщенням в розмірі 37 480,61 грн..

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач свої зобов'язання щодо перерахування коштів за оренду нежитлового приміщення в розмірі 37 480,61 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору (із змінами та доповненнями) та Угоди №14-18-719/125 про розрахунки за договорами від 14.04.15 р. не виконав, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у встановленому судом вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

У відповідності до ст. 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору №14-18-531/168 оренди індивідуально визначеного нерухомого майна від 01.06.12 р. та/або його окремих положень чи укладених до нього Додаткового договору №42 від 16.02.15 р. та/або Угоди №14-18-719/125 про розрахунки за договорами від 14.04.15 р. суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірних Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, факт невиконання відповідачем зобов'язань підтверджується матеріалами справи, розмір заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 37 480,61 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення згідно Договору, з урахуванням умов Угоди №14-18-719/125 про розрахунки за договорами від 14.04.15 р., підлягають задоволенню в повному обсязі.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.11 р. у справі №25/187).

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується Орендодавцю у терміни визначені п. 3.6. цього Договору, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості, з урахуванням індексації, за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Суд зазначає, що відповідно до абз.1 п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. А тому, при розрахунку розміру пені, інфляційних та 3% річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

При цьому, пеня, річні проценти, так само як і інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку суми пені, 3 % річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за суд доходить висновку, що положення п. 3.7. Договору щодо нарахування пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови №14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України №62-97 р. від 03.04.1997 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.12 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо сплати орендних платежів у термін, визначений умовами Договору (із змінами та доповненнями), з урахуванням положень Угоди №14-18-719/125 про розрахунки за договорами від 14.04.15 р., позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 14 366,82 грн. за період з 16.08.14 р. по 08.09.15 р., а також три проценти річних в сумі 1 971,11 грн. за період з 16.08.12 р. по 08.09.15 р. та інфляційні втрати в сумі 15 523,34 грн. за період вересень 2012 р. по серпень 2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунок заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, що розмір пені та процентів річних, перерахований судом у відповідності до вимог законодавства, зокрема, ч. 5 ст. 254 ЦК України, та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду становить 14281,33 грн. пені та 1963,09 грн. процентів річних, а отже є меншим, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені та процентів річних за несвоєчасну сплату орендних платежів за Договором підлягають частковому задоволенню в розмірі 14281,33 грн. пені та 1963,09 грн. процентів річних відповідно.

Розмір інфляційних втрат перерахований судом у відповідності до умов Договору та приписів чинного законодавства в межах визначеного позивачем періоду, є більшим, ніж заявлено позивачем, і становить 15630,65 грн.. Проте, приймаючи до уваги пред'явлення позивачем до стягнення інфляційних втрат в сумі 15523,34 грн., виходячи з того, що збільшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, яким позивач не скористався, суд не вправі самостійно збільшувати розмір позовних вимог, зокрема, в частині інфляційних нарахувань, а тому позовні вимоги в частині стягнення суми інфляційних втрат за несвоєчасну сплату орендних платежів підлягають задоволенню в сумі, нарахованій позивачем, а саме 15 523,34 грн. інфляційних втрат.

Крім того, розглянувши долучену до матеріалів справи заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, зокрема, в частині відмови від штрафу, суд зазначає, що відповідно до п. 6 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/675 від 14.08.07 р. приписи частини четвертої статті 22 ГПК України, передбачаючи право позивача, зокрема, на відмову від позову, не виключає можливості часткової відмови. Однак вона можлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. У разі такої відмови та її прийняття судом провадження зі справи підлягає припиненню на підставі пункту 4 частини першої статті 80 ГПК України у частині тих вимог, стосовно яких заявлено відмову, а решта вимог розглядається судом у загальному порядку. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовної вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова позивача від позову викладається в адресованій господарському суду письмовій заяві.

До прийняття відмови позивача від позову в частині стягнення штрафу, господарським судом у відповідності до вимог ст. 78 Господарського процесуального кодексу України позивачу роз'яснено процесуальні наслідки припинення провадження у справі, передбаченні ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача підтвердив в судовому засіданні 06.10.15 р., що відповідні наслідки припинення провадження йому відомі та зрозумілі.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає відмову позивача від позовних вимог в частині стягнення передбаченого п. 3.8. Договору штрафу в розмірі 749,61 грн., оскільки подана позивачем заява про зменшення розміру позовних вимог (відмову від частини позовних вимог) не суперечить чинному законодавству та не порушує права і охоронювані законом інтереси інших осіб, та вважає за необхідне провадження у справі в цій частині припинити.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача та частина суми заборгованості сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд приходить до висновку, що відповідно до відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в розмірі 1 827,00 грн. має бути покладений на відповідача.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, п. 4 ч. 1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Провадження у справі №910/19951/15 в частині стягнення 749,61 грн. штрафу припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрос-Нафта» (01030, м. Київ, Шевченківський район, вул. Богдана Хмельницького, буд. 51-Б, код ЄДРПОУ 30726963) на користь Державного публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Украгролізинг» (01021, м. Київ, Печерський район, вул. Мечнікова, буд. 16-А, код ЄДРПОУ 30401456) 37 480,61 грн. основного боргу, 14281,33 грн. пені, 1963,09 грн. процентів річних, 15 523,34 грн. інфляційних втрат та 1 827,00 грн. судового збору.

4. В задоволені решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 05 листопада 2015 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Суддя А.М. Селівон