Рішення № 53205298, 21.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.10.2015

Справа №910/22105/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оіл - Сервіс"

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 6 106 149,52 грн.

Суддя Полякова К.В.

Представники сторін:

від позивача: не з’явився,

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оіл - Сервіс" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 6 106 149,52 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору поставки № 23-2010/МО від 15.07.2010 позивач здійснив поставку товару, а відповідач належним чином грошове зобов’язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв’язку із чим виникла заборгованість у розмірі 6 106 149,52 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2015 порушено провадження у справі № 910/22105/15 за вищезазначеним позовом та призначено справу до розгляду на 24.09.2015 року.

За наслідками судового засідання 24.09.2015 судом постановлено ухвалу про відкладення розгляду справи на 21.10.2015 року.

До судового засідання 21.10.2015 сторони не направили своїх представників, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”, розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду справи, а також зважаючи на достатність у матеріалах справи доказів, необхідних для такого всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

Згідно ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає у межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Пунктом 1 ст. 77 ГПК України у якості такої обставини визначено нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Судом, враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі “Смірнова проти України”).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання “розумності” строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це – складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

15.07.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Сокар Україна»(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Оіл-Сервіс»(покупець) укладено договір поставки № 23-2010/МО (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору постачальник на протязі строку дії договору зобов’язується поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) покупця нафтопродукти (в подальшому “товар”) належної якості, згідно державним стандартам, а покупець зобов’язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору.

Пунктом 5.5 Договору встановлено, що передача товару оформлюється товарно-транспортною накладною, в подальшому ТТН. Поставка товару здійснюється в день виписки ТТН, на наступний день ТТН вважається недійсною. Датою поставки буде вважатись дата, вказана в товарно-транспортній накладній.

Згідно з п. 7.1 Договору оплата товару здійснюється в безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця у відповідності до банківських реквізитів, вказаних в договорі.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що покупець зобов’язується сплатити продавцю вартість товару, вказану в рахунку та/або додатку до договору, в повному обсязі, ні пізніше дати, якою датований рахунок та/або додаток продавця, але не пізніше дня відвантаження товару.

На виконання умов Договору позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар на загальну суму 8 556 734,60 грн., що підтверджується видатковими накладними долученими до матеріалів справи.

У свою чергу відповідачем сплачено за поставлений товар загальну суму 7 767 000,00 грн., що підтверджується реєстром платіжних доручень за період 07.07.2010-24.08.2015 року.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов’язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 789 734,60 грн.

З метою досудового врегулювання спору між сторонами, 10.06.2014 на адресу відповідача направлено претензію вих.№34/06 із вимогою погасити наявну суму заборгованості за поставлений товар, сплатити суму пені, штраф, 3% річних та суму інфляційних втрат.

У відповідь на претензію, Товариством з обмеженою відповідальністю «Оіл-Сервіс» скерувало лист, в якому просило затвердити графік погашення наявної заборгованості із остаточним строком погашення серпень 2015 року.

Оскільки станом на 25.08.2015 заборгованість за поставлений товар відповідачем не сплачена, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Сокар Україна» звернулось із даним позовом до суду, у межах якого просить стягнути з відповідача на свою користь 789 734,60 грн. основного боргу, 142 941,96 грн. пені за період 01.02.2015-31.07.2015, штраф у розмірі 197 433,65 грн., 668 975,53 грн. інфляційних втрат, 114 855,03 грн. – 3% річних та 4 192 208,75 грн. – процентів за користування товарним кредитом.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб'єктами господарювання товарів не господарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи, а саме видатковими накладними підтверджується передача відповідачу товару згідно Договору на суму 8 556 734,60 грн.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 7.2 Договору, відповідач був зобов’язаний розрахуватися за отриманий товар не пізніше дня відвантаження товару.

Враховуючи здійснення лише часткової оплати поставленого товару, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 789 734,60 грн., а строк виконання грошового зобов’язання на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача грошових коштів у розмірі 789 734,60 грн. на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги ТОВ “ТД “Сокар Україна” про стягнення з ТОВ “Оіл-Сервіс” заборгованості у розмірі 789 734,60 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Згідно п.1. статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 9.2. договору сторони передбачили, що за неналежне виконання грошових зобов’язань продавець може вимагати, а покупець, крім збитків, зобов’язаний на першу вимогу продавця сплатити пеню у розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочення виконання відповідного грошового зобов’язання, починаючи з першого дня прострочення.

Згідно з ч.6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Так, судом встановлено, що внаслідок порушення відповідачем строків оплати поставленого товару у останнього виник обов’язок сплатити пеню за несвоєчасне виконання зобов’язання.

Особа, яка порушила господарське зобов'язання або правила здійснення господарської діяльності, зобов'язана сплатити стороні, права якої порушено, штрафні санкції. Тобто у правопорушника виникає так звана штрафна відповідальність. Штрафна відповідальність, на відміну від відповідальності за завдання збитків, має передусім караючу, а не компенсаційну функцію.

Штрафні санкції це, зокрема, господарські санкції у виді грошової суми, та надає їх виключний перелік, а саме: неустойка, штраф, пеня.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

До того ж, із приписів статті 549 ЦК України слідує, що штраф може встановлюватись за будь-яке порушення зобов’язання, у той час як пеня – на випадок прострочення виконання зобов’язання.

Так, п.9.6. Договору передбачено, що у випадку невиконання або неналежного виконання покупцем умов цього договору, продавець має право вимагати, а покупець зобов’язаний на першу вимогу продавця сплатити на користь останнього штраф у розмірі 25% від вартості невиконаного зобов’язання або неналежним чином виконаного зобов’язання.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що 10.06.2014 позивачем направлено письмову вимогу відповідачеві про сплату пені та штрафу, суд дійшов висновку, що штраф та пеня не є тотожними видами відповідальності за порушення виконання договірних зобов’язань та задовольняє вимогу позивача про стягнення 142 941,96 грн. пені та 197 433,65 грн. штрафу, здійснивши перевірку розрахунків позивача.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 114 855 грн. та інфляційних у розмірі 668 975,53 грн. за прострочення виконання грошового зобов’язання у період з жовтня 2010 року по серпень 2015 року.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов’язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов’язання, тому дії відповідача є порушенням зобов’язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Із поданого розрахунку вбачається, що позивачем правомірно здійснено нарахування інфляційної складової боргу та 3% річних, а тому з урахуванням викладеного за перерахунком суду розмір інфляційної складової боргу та 3% річних, що підлягає стягненню становить 668 975,53грн. та 114 855,03 грн. відповідно.

Щодо вимоги позивача про стягнення 4 192 208,75 грн. відсотків за користування товарним кредитом, суд зазначає наступне.

Положеннями частини 1 статті 694 Цивільного кодексу України передбачено, що договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу.

Способом захисту порушених прав продавця, у випадку прострочення покупцем оплати товару, є стягнення процентів, що нараховуються на прострочену суму відповідно до статті 536 ЦК (ч.5 ст. 694 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

За загальним правилом, строк нарахування процентів починається від дня, коли товар мав бути оплачений, і закінчується днем його фактичної оплати. Разом із тим, допускається нарахування процентів починаючи від дня передання товару продавцем, якщо це передбачено договором.

При цьому слід мати на увазі те, що ст. 536 ЦК не встановлює розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, відтак їх розмір доцільно передбачити у договорі, якщо розмір процентів не встановлений законом або іншим цивільно-правовим актом.

Так, умовами договору, а саме п.7.5. договору, сторони погодили, що у разі не перерахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок продавця за поставлений товар протягом 20-ти (двадцяти) календарних днів з дати поставки, покупець сплачує продавцю на першу його письмову вимогу відсотки за користування товарним кредитом із розрахунку 0,3% у день від вартості неоплаченого товару за весь період кредитування. Відсотки за користування товарним кредитом розраховується від дати поставки неоплаченого у строк товару й до дати оплати повної вартості товару.

Позивачем до матеріалів справи не надано доказів у підтвердження направлення на адресу відповідача письмової вимоги про сплату відсотків за користування товарним кредитом, як то вимагають умови укладеного договору поставки, що свідчить про відсутність обов’язку ТОВ «Оіл-Сервіс» сплатити на користь відповідача суму відсотків за користування чужими коштами, а тому вимога про стягнення 4 192 208,75 грн. задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, а за загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

З’ясувавши обставини справи та надавши оцінку доказам за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають задоволенню частково.

Оскільки спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, то судові витрати - судовий збір - відповідно до приписів статті 49 ГПК України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись, ст.ст. 22, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Сокар Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оіл - Сервіс" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 6 106 149,52 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Оіл - Сервіс" (01054, місто київ, вулиця Дмитрівська, будинок 18/24; ідентифікаційний код 35744348) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Торговий дім “Сокар Україна” (04080, місто Київ, вулиця Юрківська, 28, офіс 3; ідентифікаційний код 37037544) заборгованість у розмірі 789 734 (сімсот вісімдесят дев’ять тисяч сімсот тридцять чотири) гривні 60 копійок основного боргу, 142 941 (сто сорок дві гривні дев’ятсот сорок одну) гривню 96 копійок пені, штраф у розмірі 197 433 (сто дев’яносто сім тисяч чотириста тридцять три) гривні 65 копійок, 668 975 (шістсот шістдесят вісім тисяч дев’ятсот сімдесят п’ять) гривень 53 копійок – інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 114 855 (сто чотирнадцять тисяч вісімсот п’ятдесят п’ять) гривень 03 копійки та 22 906 (двадцять дві тисячі дев’ятсот шість) гривень 55 копійок витрат зі сплати судового збору.

У іншій частині у позові відмовити

Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 21.10.2015 року.

Повний текст рішення буде складено протягом п’яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.

Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

та підписано 26.10.2015 року

Суддя К.В. Полякова