Ухвала суду № 53204009, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/48095/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Вінницької об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014

у справі № 802/1950/14-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ?Птахофабрика

Поділля?

до Вінницької об?єднаної державної податкової інспекції Головного

управління Міндоходів у Вінницькій області

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю ?Птахофабрика Поділля? звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001332203 від 12.02.2014.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2014 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення: № 0001332203 від 12.02.2014.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 20.06.2014 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2013 та складено акт № 135/2202/34143431 від 28.01.2014.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001332203 від 12.02.2014, яким позивачу збільшено податкове зобов?язання по податку на додану вартість на суму 1457693 грн.: 686 154 грн. основний платіж, 771539 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено ст. 187, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 209.3 ст. 209 ПК України, занижено податок на додану вартість за серпень 2013 року в сумі 132876 грн., за вересень 2013 року в сумі 16748 грн., завищено податок на додану вартість за березень 2013 року в сумі 16666 грн., за червень 2013 року в сумі 46803 грн., занижено суму податку на додану вартість за період з 01.01.2013 по 30.09.2013 на 86154 грн.; ст. 187, ст. 209 ПК України в частині нарахування податку на додану вартість (визначення суми податку, що підлягає сплаті до бюджету (р. 25 податкової декларації) за період з 01.01.2013 року по 30.09.2013, внаслідок чого занижено суму податку на додану вартість на суму 600000 грн.

Відповідачем зроблено висновок про неправомірність включення позивачем до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 686154, 82 грн. за період травень-вересень 2013 року, сплаченого у зв?язку із придбанням товарно-матеріальних цінностей у контрагентів ПП ?СФГ Нікопольське? та ПП ?АФ Приват Агро?.

Свої висновки про порушення позивачем вимог законодавства та завищення ним податкового кредиту Вінницька ОДПІ обґрунтовує тим, що операції з вказаними в акті перевірки контрагентами фактично не могли здійснюватися, і, на думку ревізорів, не мали реального характеру.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв?язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв?язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу (п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов?язані з рухом активів, зміною зобов?язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій, підтверджується усіма необхідними первинними документами, зокрема договорами поставки товару, товарно-транспортними накладними; видатковими накладними; податковими накладними; банківськими виписками; журналом ввозу-вивозу товарно-матеріальних цінностей; звітами про рух продукції на складах (щодобово); внутрішніми накладними на переміщення товару; звітами про використання сировини та відомість витрат кормів; довідками про наявність необхідних посад в штатному розкладі; договорами оренди складів та комбікормового цеху; договорами поставки аналогічного товару з іншими контрагентами в інші часові проміжки.

Приймання-передача товару від продавця до покупця підтверджується товарними накладними, які місять всі необхідні реквізити та дають можливість визначити зміст і обсяг операцій, дату проведення та місце отримання товару.

Посилання відповідача на обставини, встановлені в актах про неможливість проведення зустрічних звірок, обґрунтовано відхилено судами першої та апеляційної інстанції, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про безтоварність спірних операцій за умови наявності інших документів, які спростовують такі доводи.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб?єктом господарювання, зокрема тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований податок на додану вартість, що включений платником податку до податкового кредиту.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Вінницької об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 у справі № 802/1950/14-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об?єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 20.06.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 02.09.2014 у справі № 802/1950/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.А. Веденяпін О.І. Степашко