Ухвала суду № 53203851, 03.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2015 року м. Київ К/800/54585/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряТитенко М.П.та представників сторін: від позивача не з'явився від відповідачаСкрипнікова В.С.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіна постановуОкружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2014та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014у справі № 826/4983/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро»доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Каховка Протеїн Агро» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0005412203, №0005422203 від 04.04.2014.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2014, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014, позов задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У письмовому заперечені на касаційну скаргу позивач, посилаючись на те, що вимоги касаційної скарги є необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представником відповідача заявлено клопотання про заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Біріт Імені Шевченка» за період з 01.10.2013 по 31.10.2013, ТОВ «Судносервіс» за період з 01.10.2012 по 31.12. 2012, Фермерським господарством «Амфіра» за період з 01.05.2013 по 31.05.2013, за результатами якої складено акт № 810/26-59-22-03/37535022 від 17.03.2014;

- названим актом перевірки встановлено порушення позивачем вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті чого позивачем було завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 2 202 007 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за грудень 2012 року, на суму 1 898 956 грн. та до завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню на рахунок платника за листопад 2013 року, на суму 303 051 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення №0005412203 від 04.04.2014, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 303 051 грн. за основним платежем та на 151 525,5 грн. за штрафними (фінансовими) санкції;

2) податкове повідомлення-рішення №0005422203 від 04.04.2014, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 898 956 грн. за основним платежем та на суму 949 478 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Позиція відповідача полягає в тому, що взаємовідносини позивача з його контрагентами ТОВ «Біріт Імені Шевченка», ТОВ «Судносервіс», Фермерським господарством «Амфіра» мають ознаки нереальності і не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з їх недійсністю.

Задовольняючи позов, суди першої та апеляційної інстанцій не погодилися з висновками відповідача щодо наявності порушень позивачем вимог податкового законодавства, встановлених актом перевірки, з огляду на спростування таких висновків поданими позивачем доказами.

Суд касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Згідно п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Із наведених норм випливає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів та порушення ним правил здійснення господарської діяльності, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, яка підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Суди попередніх інстанцій встановили, що між позивачем та ТОВ «Біріт Імені Шевченка», ТОВ «Судносервіс», Фермерським господарством «Амфіра» було укладено ряд договорів купівлі-продажу сої.

Досліджуючи спірні господарські операцій позивача з його контрагентами, судами попередніх інстанцій встановлено, що надані позивачем первинні документи, в тому числі, податкові накладні, складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», фіксують факти здійснення господарських операцій та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій позивача.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій, дослідивши надані позивачем докази на підтвердження правомірності формування спірних сум податкового кредиту, дійшли обґрунтованого висновку про те, що ними підтверджено факт здійснення господарських операцій щодо придбання товару, факт транспортування, отримання та зберігання товару та факт здійснення оплати за поставлений товар.

Крім того, суди встановили, що контрагенти позивача у встановленому законом порядку були зареєстровані суб'єктами господарювання та платниками податку на додану вартість.

Суди попередніх станцій обґрунтовано не взяли до уваги посилання відповідача на акти перевірок контрагентів позивача, оскільки чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним, не спростованим доводами касаційної скарги, висновок судів попередніх інстанцій, які, встановивши обставини фактичного здійснення господарських операцій та факт взаєморозрахунків між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати неправомірним формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі розрахунків, проведених за наслідками реально здійснених господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до ст.224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) його правонаступником - Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

2. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві залишити без задоволення.

3. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.10.2014 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний