Ухвала суду № 53203590, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" жовтня 2015 р. м. Київ К/800/48666/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Еверест Плюс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014

у справі № 826/1098/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Еверест Плюс"

до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі

Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення

- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Еверест Плюс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (правонаступник - Державна податкова інспекція у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005602220 від 18.12.2013.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період 01.07.2012 по 31.03.2013 та складено акт

№ 14/26-53-22-01-21-32853498 від 15.11.2013.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0005602220 від 18.12.2013, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі 147550354, 90 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 1 ст. 3 Закону України ?Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг? та за що передбачена відповідальність відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України ?Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг?, позивачем здійснено продаж товарів за готівку без застосування реєстратора розрахункових операцій (далі - РРО) у загальному розмірі 29590596, 78 грн.

В акті перевірки зазначено, що на підставі наданих до перевірки документів, а саме видаткових, прибуткових касових ордерів, касових книг, карток рахунку, договорів купівлі-продажу, відповідачем виявлено, що позивач здійснював реалізацію об?єктів капітального будівництва - квартир, тобто фактичного товару, за готівку без застосування зареєстрованих РРО.

У перевіряємому періоді позивачем від фізичних осіб отримано готівкові кошти у загальному розмірі 29590596, 78 грн.

Так, відповідно до пп. 1, пп. 2, пп. 5 ст. 3 Закону України ?Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг?, суб?єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг зобов?язані, зокрема: проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок; видавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, розрахунковий документ встановленої форми на повну суму проведеної операції; у разі незастосування реєстраторів розрахункових операцій у випадках, визначених цим Законом, проводити розрахунки з використанням книги обліку розрахункових операцій та розрахункової книжки з додержанням встановленого порядку їх ведення, крім випадків, коли ведеться облік через електронні системи прийняття ставок, що контролюються у режимі реального часу Державним казначейством України;

Приписами п. 1 ст. 17 Закону України ?Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг? встановлено, що за порушення вимог цього Закону до суб?єктів підприємницької діяльності, які здійснюють розрахункові операції за товари (послуги), за рішенням відповідних органів державної податкової служби України застосовуються фінансові санкції у разі проведення розрахункових операцій на неповну суму вартості проданих товарів (наданих - послуг), у разі непроведення розрахункових операцій через реєстратори розрахункових операцій, у разі нероздрукування відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання розрахункової книжки у п?ятикратному розмірі вартості проданих товарів (наданих послуг), на які виявлено невідповідність.

Норми зазначеного Закону містять вимогу щодо застосування РРО при розрахунках з покупцями - суб'єктами господарювання - юридичними або фізичними особами, які здійснюють діяльність у сфері торгівлі, громадського харчування або надають послуги, виконують операції з купівлі-продажу валюти, використовуючи при цьому як готівкову, так і безготівкову форми розрахунків (з використанням платіжних карток, платіжних чеків, жетонів тощо).

Проте ст. 9 Закону України ?Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг? визначено коло суб?єктів господарювання, звільнених від застосування як РРО, так і розрахункових книжок. У цій статті Закону наведено перелік категорій таких суб?єктів, а також установлено певні умови, за дотримання яких можливе застосування окремого порядку здійснення розрахунків і пов?язаного з ним окремого способу обліку розрахункових операцій.

Так, п. 1 ст. 9 цього Закону передбачено, що РРО та розрахункові книжки не застосовуються при здійсненні торгівлі продукцією власного виробництва та наданні послуг підприємствами, установами й організаціями усіх форм власності, крім підприємств торгівлі та громадського харчування, у разі здійснення розрахунків у касах цих підприємств, установ і організацій з оформленням прибуткових і видаткових касових ордерів та видачею відповідних квитанцій, підписаних і завірених печаткою в установленому порядку.

Враховуючи загальні принципи діяльності підприємств, зазначена норма Закону поширюється на суб'єктів господарювання, які здійснюють операції з розрахунків за договорами купівлі-продажу.

До договору купівлі - продажу застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом та не суперечить суті зобов'язання.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено ведення позивачем книги обліку доходів та витрат, в якій містяться записи про проведені господарські операції, а також касової книги, яка містить записи про отримання коштів, у т.ч. фізичних осіб.

За змістом статті 263 Господарського кодексу України господарсько-торговельною є діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання у сфері товарного обігу, спрямована на реалізацію продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання, а також допоміжна діяльність, яка забезпечує їх реалізацію шляхом надання відповідних послуг.

Господарсько-торговельна діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання в таких формах: матеріально-технічне постачання і збут; енергопостачання; заготівля; оптова торгівля; роздрібна торгівля і громадське харчування; продаж і передача в оренду засобів виробництва; комерційне посередництво у здійсненні торговельної діяльності та інша допоміжна діяльність по забезпеченню реалізації товарів (послуг) у сфері обігу.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, позивач відповідно до Статуту займається виключно девелоперською діяльністю, тобто виступає замовником будівництва, а також забудовником житла, офісів та інших об'єктів будівництва, залучає кошти від юридичних та фізичних осіб для будівництва об'єктів в порядку встановленому законодавством (в тому числі шляхом укладення договорів пайової участі у фінансуванні будівництва).

Судам попередніх інстанцій необхідно з?ясувати чи є дана господарська операція у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Чи фактично був проданий товар позивачем.

Також колегія суддів зазначає, що наявні в матеріалах докази підтверджують фактичне здійснення господарських операцій, позивачем за договорами, що спростовують доводи податкового органу щодо відсутності їх реального здійснення.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження того, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття прав і обов'язків, чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів, приховування дійсного об'єкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування.

Крім того, відповідачем не надано доказів які б свідчили про визнання недійсними в установленому порядку укладених позивачем договорів.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Еверест Плюс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014 у справі № 826/1098/14 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Еверест Плюс" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 24.03.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2014 у справі № 826/1098/14 скасувати.

Справу № 826/1098/14 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.А. Веденяпін О.І. Степашко