Ухвала суду № 53203569, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/35016/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Мартиненко Г.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 22.10.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013

у справі № 826/3404/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Мар-трейд"

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі

Головного Управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Мар-трейд" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві про скасування податкового повідомлення - рішення № 0004922280 від 18.10.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.07.2013 скасовано, прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення - рішення № 0004922280 від 18.10.2012.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ ?Ространснафтопродукт? за період квітень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року, березень 2012 року та складено акт №337/1-22-80-36792015 від 08.10.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення - рішення № 0004922280 від 18.10.2012, яким позивачу збільшено суму податкового зобов?язання по податку на додану вартість на суму 8130829 грн.: основний платіж 6484849 грн., штрафні (фінансові) санкції 1618980 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість на загальну суму 6484849 грн.

Перевіркою встановлено, що позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нараховані на вартість товарів, отриманих від ТОВ ?Ространснафтопродукт? на загальну суму 6484849 грн.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв?язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв?язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об?єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції на підставі дослідження поданих позивачем первинних документів (якими оформлювалися операції з поставки ТОВ ?Ространснафтопродукт? нафтопродуктів в адресу позивача) встановили, що ці операції мали реальний характер та були опосередковані дійсним рухом активів.

На підтвердження реального характеру операцій, здійснених у межах виконання договору, позивачем подано видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення про оплату придбаного товару безготівковим способом; перевезення товару здійснювалося спеціалізованими транспортними засобами.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, копії актів приймання-передачі складені позивачем та ТОВ ?Роснафтопродукт? за іншою формою, ніж встановлено Порядком приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України визначає Інструкція, затверджена спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв?язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики № 282/171/578/155 від 20.05.2008.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції стосовно того, що відсутність актів за формою № 5-НП за умови надання актів іншої форми, що відповідає вимогам п. 14.6 Інструкції, не свідчить про нереальний характер спірних господарських операцій.

Також, господарські операції позивача підтверджуються первинними документами, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що надані первинні документи є достатніми доказами фактичного здійснення господарських операцій.

Крім цього, позивачем надано суду докази подальшої реалізації отриманих нафтопродуктів: ТОВ ?Татнєфть-Укрнафтопродукт?, ТОВ ??Асоціація фермерських господарств ?Агро?, ТОВ ?Альянс Ойл Україна?, ТОВ ?Атон-Крим?, ТОВ ?Торговий дім ?Енергетичні технології?, ПП ?Підприємство топливно-енергетичний копмлекс ?Современник?, ТОВ ?Фактор нафтогаз?, ТОВ ?Атан КРИМз?, ТОВ ?Нафтотранссервіс?, ТОВ ?Агроресурси?, ТОВ ?Фірма ТЕС?, ТОВ ?Манготрейд?, ТОВ ?АгроАФГ?, ТОВ ?Альянс ойл Україна?, що підтверджується договорами, видатковими та податковими накладними, залізничними накладними, актами приймання-передачі, платіжними дорученнями.

У рамках даної справи відповідачем не подано доказів, які свідчать про те, що товар насправді не поставлявся позивачеві, або поставлявся іншою особою, ніж та, що вказана у первинних документах, та не доведено здійснення позивачем та його контрагентом узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Подані платником документи на обґрунтування понесених витрат за розглядуваними операціями у їх сукупності відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України ?Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні?, містять усі необхідні реквізити, дозволяють достовірно встановити зміст та учасників спірних операцій.

Перевірка фактичного перебування контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов?язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про відсутність законних підстав для донарахування позивачу відповідної суми податку на додану вартість за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі № 826/3404/13-а залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного Управління Міндоходів у м. Києві і залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.12.2013 у справі № 826/3404/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.А. Веденяпін О.І. Степашко