Ухвала суду № 53203447, 13.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2015 року м. Київ К/800/67731/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Цвіркуна Ю.І.,

при секретарі: Бруй О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року

по справі №820/12991/14

за позовом Комунального підприємства «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» (надалі - КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство»)

до Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області (надалі - ДПІ у Московському районі м.Харкова)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у Московському районі м.Харкова № 0000602201 від 03.03.2014 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 27.08.2014р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2014р., позовні вимоги задоволено.

Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, ставить питання про скасування постанови суду першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну скаргу КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставинам справи судами надано правильно, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, позивач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, контролюючим органом проведено позапланову виїзну перевірку КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства в частині взаємовідносин з ТОВ «Будконструкція-2012» за період з 01.12.2012р. по 31.12.2012р. та з 01.03.2013р. по 30.04.2013р., з ТОВ «БВКФ «Технікабуд» за період з 01.04.2011р. по 30.11.2013р., з ТОВ «Бруно-Плюс» з 01.05.2013р. по 31.08.2013р., за результатами якої складено акт №139/20-34-22-01-05/37763844 від 31.01.2014р.

Проведеною перевіркою, на думку податкового органу, встановлено порушення позивачем п.198.3 п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України по взаємовідносинах з ТОВ «Бруно-Плюс» за період з 01.05.2013р. по 31.08.2013р.

На підставі висновків акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000602201 від 03.03.2014 року, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість всього на суму 1170609,00 грн., в тому числі за основним платежем у сумі 780406,00грн., та за штрафними санкціями у сумі 390203,00грн.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення став викладений в акті висновок відповідача про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин, укладених позивачем з ТОВ «Бруно-Плюс», у зв'язку з висновками про відсутність документального підтвердження господарських операцій ТОВ «Бруно-Плюс» з його контрагентами згідно акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бруно-Плюс».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якими погодилась колегія апеляційного суду, цілком правильно та обґрунтовано виходив з наступного.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового Кодексу України).

Відповідно до підпункту "а" п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового Кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

Відповідно до ст.201.10 Податкового Кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Для підтвердження правомірності включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Дані положення врегульовані ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Виходячи з наведених правових норм, можливо зробити висновок, що вони дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів/робіт/послуг та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами також встановлено, що між позивачем (підрядник) та замовниками: КСП «Інженерні мережі», ТОВ «Віал-Пром», Департамент житлового господарства Харківської міської ради, КП «Жилкомсервіс», ВАТ «Харківський завод електромонтажних виробів» були укладені договори, відповідно до яких підрядник зобов'язувався надати замовникам послуги з поточного ремонту відповідних приміщень.

На виконання умов укладених правочинів, між КП «Харківське ремонтно-будівельне підприємство» та ТОВ «Бруно - Плюс» було укладено ряд договорів підряду, за умовами яких підрядник зобов'язується своїми силами та засобами, за свій ризик відповідно до кошторису виконати за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплати наступну роботу: поточний ремонт житлових приміщень.

Реальність виконання умов укладених правочинів документами первинного та бухгалтерського обліку, а саме: податковими накладними, довідками про вартість виконаних робіт, актами приймання виконаних будівельних робіт, відомостями ресурсів, локальними кошторисами, розрахунками загально виробничих витрат до договірної ціни, актами прийому-здачі виконаних робіт (наданих послуг), розрахунками, дефектними актами, платіжними дорученнями та виписками із банку, які наявні в матеріалах справи.

Зазначені первинні документи не мають дефектів щодо форми, змісту або пошкодження, які б зумовили втрату ними юридичної сили і доказовості, тобто оформлені відповідно до чинного законодавства України.

Податковим органом, в свою чергу, не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться у цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що господарські операції позивача з його контрагентами здійснювалися в межах звичайної господарської діяльності підприємств, а тому вони є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, які містять усі обов'язкові реквізити та розкривають зміст та обсяг господарських операцій.

Посилання ДПІ у Московському районі м.Харкова на акт про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Бруно-Плюс», обґрунтовано не взято судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки звірка фактично не проводилась і обставини щодо вказаних господарських операцій податковим органом реально не встановлювались, при цьому господарські операції саме з позивачем податковим органом не досліджувались.

Поряд з цим, слід також зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, а також права здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Отже, оцінюючі зібрані по справі докази, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо задоволення позовних вимог та скасування спірного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги не спростовують зазначених висновків суду.

За таких обставин, судами першої та апеляційної інстанцій, виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються доказами, дослідженими у судовому засіданні, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі не вбачається.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Московському районі м.Харкова Головного управління Міндоходів в Харківській області - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27 серпня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2014 року - залишити без змін.

Ухвала вступає в законну силу з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ Ю.І. Цвіркун