Ухвала суду № 53203443, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/16204/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Веденяпіна О.А.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013

у справі №2а-12779/10/2070

за позовом Приватного підприємства «Ліга»

до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Ліга» (далі по тексту - позивач, ПП «Ліга») звернулось до суду з позовом до Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області (далі по тексту - відповідач, Куп'янська ОДПІ Харківської області) про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.04.2010 №0000172310/0, №0000162310/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2008 по 31.12.2009, валютного та іншого законодавства з 01.04.2008 по 31.12.2009, за результатами якої складено акт від 24.03.2010 №284/23-22709325.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12.04.2010: №0000172310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 313327,50 грн. (208885,00 грн. - основний платіж, 104442,50 грн. - штрафні санкції); №0000162310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 254472,00 грн. (169648,00 грн. - основний платіж, 82824,00 грн. - штрафні санкції).

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 5.2.1 пункту 5.2, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №334/94-ВР), підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України від 03.04.1997 №168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі по тексту - Закон №168/97-ВР) у зв'язку з неправомірним віднесенням до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сум, сформованих за договорами поставки, укладеними з ТОВ «Компанія СФЕН» та ТОВ «Елон», з підстав відсутності документального підтвердження факту поставок нафтопродуктів на адресу позивача з огляду на відсутність доказів транспортування товару від названих постачальників, а також відсутність належного прийняття нафтопродуктів з урахуванням вимог Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.1998 № 81/38/101/235/122 (яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР визначено, що валовими витратами виробництва та обігу є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону №168/97-ВР податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно із статтею 1 Закону України від 16.07.1999 №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі по тексту - Закон №996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України. Документування господарських операцій може здійснюватись з використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні обов'язково містити реквізити типових або спеціалізованих форм.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Поряд з цим, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичне виконання договорів поставки від 05.05.2008 №05-05-18 та від 19.03.2008 №19/03/17/1МО підтверджується належним чином оформленими податковими накладними, видатковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі.

До складу податкового кредиту, в свою чергу, позивачем включено суми податку на додану вартість, сплачені в ціні придбаних у контрагентів товарів, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, виписаних на його адресу особами, які мали статус платника податку на додану вартість.

Отже, відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників.

Що стосується посилання відповідача на порушення позивачем вимог пункту 4.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України, затвердженої спільним наказом Держнафтогазпрому, Міністерства економіки, Міністерства транспорту, Держстандарту, Держкомстату України від 02.04.1998 №81/38/101/235/122, (далі по тексту - Інструкція №81), а саме на відсутність у позивача документів, передбачених даною Інструкцією, що на думку податкового органу свідчить про відсутність факту поставки, то судами вірно зазначено наступне.

Акт форми 2-НП, відсутність якого вважає відповідач порушенням, що свідчить про нікчемність угод, передбачений лише для оформлення правовідносин з приводу приймання (передачі) нафтопродуктів нафтопереробного заводу, однак контрагенти позивача, ТОВ «Компанія СФЕН» та ТОВ «Елон» не є нафтопереробними заводами, а тому не мали складати акти форма 2-НП.

Формою 3-НП, згідно з Інструкцією №81, є відомість здавання нафтопродуктів заводом підприємствам нафтопродуктозабезпечення за добу/п'ять діб, проте під час перевірки відповідачем не виявлено безпосередніх господарських відносин позивача з нафтопереробними заводами, отже відсутність даного документа не може свідчити про неправомірність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту.

Щодо посилань відповідача про відсутність документів форми 5-НП, то судами зазначено, що, відповідно до підпункту 4.1.1.1 Інструкції №81, облік нафти і нафтопродуктів на підприємствах по забезпеченню нафтопродуктами (ППЗН), підприємствах нафтопродуктопровідного транспорту (ПНТ) та наливних пунктах ведеться в одиницях маси, а на автозаправних станціях (АЗС) - в одиницях об'єму. Для забезпечення достовірності і єдності вимірювань маси нафти, нафтопродуктів, а також контролю за їх якістю ППЗН, ПНТ, АЗС повинні мати необхідне устаткування та засоби вимірювальної техніки, які допущені до застосування Держстандартом України і мають чинне тавро або свідоцтво про перевірку.

З положень наведеної норми Інструкції №81 слідує, що ведення обліку нафтопродуктів в літрах передбачено лише для автозаправних станцій та, як вбачається з акту перевірки, відповідачем не виявлено фактів порушень з боку позивача при реалізації нафтопродуктів на автозаправних станціях.

Положення пункту 1 наказу Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державного комітету статистики України від 17.07.2008 №382/291/891/235/244 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за №804/15495), згідно з яким спільний наказ Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту України, Державного комітету по стандартизації, метрології та сертифікації України, Державного комітету статистики України від 02.04.1998 №81/38/101/235/122 «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і в організаціях України» визнано таким, що втратив чинність у зв'язку з невідповідністю пункту 4 статті 3 Указу Президента України від 01.06.2005 №901 «Про деякі заходи щодо забезпечення здійснення державної регуляторної політики».

Тобто, положення Інструкції №81 були чинними на час спірних правовідносин.

Разом з цим, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Куп'янської об'єднаної державної податкової інспекції Харківської області відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)О.А. Веденяпін (підпис)М.О. Федоров