Ухвала суду № 53203398, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/26636/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Борисенко І.В.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року

у справі № 2а-1670/7358/11

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Полтавський гірничо- збагачувальний комбінат»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області,

за участю Прокуратури Полтавської області

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Відкрите акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000742302/161 від 26 серпня 2011 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року, адміністративний позов задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2013 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2012 року скасовано. Справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Направляючи справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України зазначив, що позивачем належними та допустимими доказами підтверджено реальність господарських операцій здійснених з ВАТ "Укрзакордонгеологія", ТОВ "Компанія "Глобус", ТОВ "ВСП "Гірмашсервіс", ДП "Донбастехмаш" АТЗТ "Укрмашпром", АТЗТ "Укрпромтехсервіс", ПП "Євробудсервіс", ТОВ Футбольний клуб "Ворскла". Водночас, належної правової оцінки господарським операціям позивача з ТОВ "Компанія-Інтергал" судами попередніх інстанцій надано не було. Враховуючи те, що наявні матеріали справи не дали можливості суду касаційної інстанції виокремити зі складу загальної суми визначених податковим органом податкових зобов'язань з податку на додану вартість, яка пов'язана з правовідносинами позивача з ТОВ "Компанія-Інтергал", справу у повному обсязі направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для правильного вирішення справи по суті.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року, адміністративний позов задоволено.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позову.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку за травень 2011 року, яке виникло за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось у квітні 2011 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 11 серпня 2011 року № 5847/23-309/00191282.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ч. 1, ч. 5 ст. 203, п 1, п. 2 ст. 215, ст. 228 Цивільного кодексу України, п. 44.1 ст. 44, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено заявлену суму від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2011 року на 14596125,00 грн.

Дані висновки податкового органу ґрунтуються на тому, що формування позивачем податкового кредиту відбувалося за господарськими операціями (з ТОВ "Компанія-Інтергал", ВАТ "Укрзакордонгеологія", ТОВ "Компанія "Глобус", ТОВ "ВСП "Гірмашсервіс", ДП "Донбастехмаш" АТЗТ "Укрмашпром", АТЗТ "Укрпромтехсервіс", ПП "Євробудсервіс", ТОВ Футбольний клуб "Ворскла"), які, на думку відповідача, не мають реального економічного змісту та є нікчемними.

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 26 серпня 2011 року № 0000742302/161, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення податку на додану вартість на суму 14596126,00 грн., в тому числі 14596125,00 грн. за основним платежем, 1,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу)..

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ "Компанія Інтергал" на підставі договору поставки нафтопродуктів № 1132 від 15 березня 2011 року. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: видаткові накладні, податкові накладні, рахунки-фактури, паспорт на нафтопродукти, платіжні доручення, залізничні накладні, повідомлення про погрузку нафтопродуктів та передачу їх перевізнику. Придбані нафтопродукти зберігались позивачем на власному складі паливно-мастильних матеріалів у спеціальних резервуарах, що підтверджується: інвентаризаційним описом, паспортами на резервуари, прибутковими ордерами, оборотною відомістю складу, журналом обліку поставки нафтопродуктів.

Використання придбаних нафтопродуктів у господарській діяльності позивача підтверджується: накладними-вимогами на внутрішнє переміщення, контрольно-таксировальною відомістю, відомістю про рух паливно-мастильних матеріалів по автоколонам, звітом про витрачання локомотивами дизельного палива, актами списання.

В обґрунтування вимог касаційної скарги податковий орган посилається на відсутність у позивача сертифікатів та актів прийому передачі на придбані нафтопродукти.

Згідно з пунктом 5.2.3 розділу 5.2 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти та нафтопродуктів на підприємствах та організаціях України, затверджених наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, під час надходження залізничних цистерн вантажоодержувач до приймання нафти або нафтопродукту має перевірити: відповідність фактичного номера і типу залізничної цистерни номеру і типу, зазначених у накладній; технічний стан залізничної цистерни на наявність механічних ушкоджень (ум'ятин, тріщин), справність зливних пристроїв. У разі виявлення несправності цистерни, через яку можлива втрата вантажу, слід вимагати від адміністрації залізничної станції перевірки маси вантажу в цистерні, а в разі встановлення нестачі - складання технічного акта за встановленою формою; наявність і цілісність пломб запірно-пломбувальних пристроїв і відбитків на них, відповідність відбитків на пломбах відбиткам, які зазначено у перевізних документах; відповідність градуювальної таблиці на залізничну цистерну номеру залізничної цистерни.

Тобто, акти, на відсутність яких посилається відповідач, складаються лише у разі виявлення порушень опломбування цистерн або виявлення нестачі. Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час приймання товару (нафтопродуктів) на станції Золотнишине, яке здійснювалося уповноваженими представниками товариства за участю представників залізничної станції та охоронної фірми, перевірялася наявність та цілісність запірно-пломбувальних пристроїв на цистернах. Враховуючи відсутність пошкодження запірно-пломбувальних пристроїв на цистернах комерційні акти не складались.

Доводи відповідача щодо відсутності сертифікатів на придбані нафтопродукти колегією суддів до уваги не беруться, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи, зокрема, паспортом на нафтопродукти, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Тобто, судами попередніх інстанцій належним чином надано правову оцінку господарським відносинам позивача з ТОВ "Компанія Інтергал", про що зазначалось в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 18 грудня 2013 року.

Направляючи дану справу на новий розгляд Вищий адміністративний суд України фактично вже підтвердив реальність здійснених позивачем з ВАТ "Укрзакордонгеологія", ТОВ "Компанія "Глобус", ТОВ "ВСП "Гірмашсервіс", ДП "Донбастехмаш" АТЗТ "Укрмашпром", АТЗТ "Укрпромтехсервіс", ПП "Євробудсервіс", ТОВ Футбольний клуб "Ворскла".

Разом з тим, вказане не позбовляє Вищий адміністративний суд України права надати оцінку доводам касаційної скарги шляхом аналізу оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстацній в частині дослідження взаємовідносин позивача із вказаними контрагентами.

Так, між позивачем та ТОВ "Компанія Глобус" укладено договір поставки № 2475/4638 від 12 листопада 2010 року. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: специфікації, податкові накладні, видаткові накладі, рахунки-фактури, платіжні доручення. Транспортування придбаного товару здійснювалося ПП ОСОБА_4, замовник - ТОВ "Ликон Лоджистик", вантажовідправник - ТОВ "Компанія Глобус", вантажоодержувач - ВАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", що підтверджується товарно-транспортними накладними.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на недоліки у вищезгаданих товарно-транспортних накладних.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які визнали необґрунтованими доводи податкового органу про відсутність належним чином заповнених товарно-транспортних накладних та дорожнього листа, з посиланням на Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтранспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, оскільки вказані Правила визначають лише права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту та не встановлюють правила податкового обліку при формуванні податкового кредиту платника податків. Крім того, товарно-транспортні накладні не є документами первинного бухгалтерського обліку, на підставі яких проводиться формування податкового кредиту та не є єдиними та безумовними документами, що підтверджують факт придбання або продажу товарно-матеріальних цінностей.

В касаційній скарзі податковий орган посилається на відсутність у ТОВ "Компанія Глобус" власних трудових та виробничих ресурсів. Вказані доводи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки відсутність власних трудових та виробних потужностей не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати для виконання господарських зобов'язань третіх осіб.

Також, між позивачем та ВАТ "Укрзакордонгеологія" укладено договір поставки нафтопродуктів № 1809 від 04 травня 2011 року. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: специфікацію, паспорт на нафтопродукти, податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення. Судами попередніх інстанцій встановлено, що отримане дизельне паливо використано в господарській діяльності підприємства при перевезенні залізної руди у травні-червні 2011 року.

Між позивачем та ВАТ "Укрзакордонгеологія" укладено договір поставки природнього газу № 83-06 від 08 червня 2010 року. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкові накладні, акти прийому-передачі обсягів природного газу, платіжні доручення. Використання придбаного газу у власній господарській діяльності підтверджується звітом про витрати природного газу за травень 2011 року.

Крім того, між позивачем та ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс» укладено договори на виконання робіт № 1004/11 від 25 травня 2007 року, № 740/11 від 17 березня 2008 року, № 2905/11 від 18 листопада 2010 року, № 360/01 від 28 січня 2011 року. На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: акти виконаних робіт, акти прийому-передачі, зведені акти (реєстри), податкові накладні, платіжні доручення.

Доводи податкового органу про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс», ґрунтується на відсутності у ТОВ «ВСП «Гірмашсервіс» необхідних трудових та виробничих ресурсів. Вказані доводи колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як вже зазначалось, відсутність власних трудових та виробних потужностей не позбавляє права суб'єкта господарювання залучати для виконання господарських зобов'язань третіх осіб.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем та ДП "Донбастехмаш" АТЗТ "Укрмашпром" укладено договори підряду від 09 липня 2010 року № 1619/33 та від 17 лютого 2011 року № 689/50. На підтвердження виконання умов вказаних правочинів позивачем надано: податкові накладні, рахунки-фактури, платіжні доручення, акт здачі-прийняття робіт (надання послуг). В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на відсутність актів виконаних робіт за вищезгаданим правочином. Колегія суддів вважає вказані доводи податкового органу безпідставними, оскільки вони спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Між позивачем та ПП "Євробудсервіс" укладено договір поставки від 12 квітня 2011 року № 120411. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну, товарно-транспортну накладну, докази оплати. В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що за вищезгаданим договором відсутні первинні документи на підтвердження його фактичного виконання. Вказані доводи колегією суддів до уваги не беруться, оскільки спростовуються наявними матеріалами справи, які належним чином досліджено судами попередніх інстанцій.

Також, між позивачем та ТОВ Футбольний клуб "Ворскла" договір про проведення рекламних заходів від 01 лютого 2011 року № 244/4661. На підтвердження виконання умов вказаного правочину позивачем надано: податкову накладну, акт виконаних робіт, платіжне доручення. В касаційній скарзі податковий орган зазначає, що позивач є спонсором ТОВ Футбольний клуб "Ворскла", що, на думку відповідача, свідчить про відсутність реального виконання вищезазначеного договору.

Колегія суддів вважає вказані доводи відповідача безпідставними, оскільки перебування суб'єктів господарювання у спонсорських відносинах не позбавляє останніх права укладати і виконувати інші правочини.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області залишити без задоволення.

2. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 20 березня 2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2014 року у справі № 2а-1670/7358/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Борисенко