Ухвала суду № 53203372, 04.11.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2015 року м. Київ К/800/3501/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Борисенко І.В.,розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року

у справі № 806/5458/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Біокоре Україна»

до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області

про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Біокоре Україна" (надалі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного Управління Міндоходів у Житомирській області (надалі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними дій та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року № 000044222, № 000045222.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року та ухвалу ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2011 року по 15 вересня 2012 року. За результатами вказаної перевірки складено акт від 26 листопада 2012 року № 5397/11-2/3689513/0100.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог, зокрема: пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на 490666,00 грн.; п. 198.1 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.4, ст. 200, п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, п. 201.7 ст. 201 Податкового кодексу України в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 133333,00 грн.

Підставою для вказаних висновків стала відсутність реального виконання правочину, укладеного позивачем з ТОВ "Спельта".

У зв'язку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 19 липня 2013 року: № 000044222, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з податку на прибуток на 490666,00 грн.; № 000045222, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 133333,00 грн. та накладено 66666,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

В розумінні підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, у редакції на час виникнення спірних правовідносин, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Одночасно, згідно підпункту 14.1.36 названої статті господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 статті 138, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку (підпункт 138.1.1. пункту 138.1. статті 138 Податкового кодексу України).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 названого Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

У той же час, підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковим кредитом визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пункт 198.2 названої статті встановлює, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який діяв у весь період діяльності позивача, що підлягав перевірки, встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 січня 2011 року у справі № 21-37а10. Зокрема, Судовою палатою в адміністративних справах Верховного Суду України було зазначено, що податкова накладна, яка видається платником податку, що поставляє послуги, на вимогу їх отримувача, є підставою для нарахування податкового кредиту останнього лише за умови здійснення самої господарської операції.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в перевіряємому періоді позивач здійснював господарські відносини з ТОВ "Спельта" на підставі договору поставки сільськогосподарської продукції № 6/0709 від 07 вересня 2011 року. На підтвердження виконання умов вищезгаданого договору позивачем надано: накладні, податкові накладні, докази оплати.

Придбана у контрагента сільськогосподарська продукція реалізована позивачем Компанії «Біокоре Україна Б.В.» (Нідерланди) на підставі контракту № 37 від 06 жовтня 2011 року. На підтвердження чого позивачем надано: вантажні-митні декларації, міжнародні товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт з транспортування.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на акт ДПІ у м. Херсоні від 31 липня 2012 року № 1512/22-7/35788626 «Про результати документальної виїзної позапланової перевірки ТОВ «Спельта» з питань господарських відносин з ПП «А-Ліра» за жовтень, листопад 2011 року» (надалі - акт № 1512/22-7/35788626), яким не підтверджено факту реального здійснення господарських операцій ТОВ «Спельта».

Вказані доводи відповідача колегією суддів до уваги не беруться, оскільки порушення контрагентом податкового законодавства не може свідчити про безтоварність здійснених операцій та спричиняти негативні наслідки для позивача (зазначена позиція також збігається із висновками Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес АД» проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і «Бізнес Супорт Центр» проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03).

Крім того, перевіркою, за результатами якої складено акт № 1512/22-7/35788626, не надавалась оцінка господарським взаємовідносинам позивача з ТОВ «Спельта».

При цьому, фактичне виконання господарських зобов'язань підтверджується первинними документами, які належним чином досліджено судом першої та апеляційної інстанцій, укладений позивачем з ТОВ «Спельта» договір відповідає економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення позивачем податкового законодавства та про неправомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Житомирської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22 жовтня 2013 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2013 року у справі № 806/5458/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) І.В. Борисенко