Ухвала суду № 53201647, 04.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/16598/15 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іммошан Україна» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Іммошан Україна» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30.03.2015 року № 0000821502, № 0002032205 та № 0002042205.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2015 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС в м. Києві подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що у період із 10 по 20 лютого 2015 року податковим органом проведено перевірку позивача, за результатами якої 06 березня 2015 року складено акт № 234/22-05/35210744.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.138.3, пп.138.10.2. п. 138.10 ст. 138 ПК України, у результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування у загальному розмірі 976274,00 грн.;

п. 198.6 ст. 198, п.п. 200.1, 200.2, 200.3, 200.4 ст. 201 ПК України, а саме занижено податок на додану вартість у загальному розмірі 853002,00 грн., у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у загальному розмірі 4891037,00 грн.

За наслідками адміністративного (досудового) оскарження висновків акту перевірки, відповідачем змінено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів із суми 4891037,00 грн. на суму 4867869,00 грн., а також змінено підтвердження суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів у сумі ПДВ із суми 347615,00 грн. на суму 349083,00 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень від 30 березня 2015 року:

№ 0000821502, яким зменшено суму бюджетного відшкодування (в рахунок наступних платежів) з ПДВ у розмірі 4867869,00 грн.;

№ 0002032205, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 976274,00 грн.;

№ 0002042205, яким збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 853002,00 грн. за основним платежем та у розмірі 213251,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

За наслідками адміністративного (досудового) оскарження спірні рішення залишено без змін.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірного рішення, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції задовольняючи позов, виходив з того, що спірні рішення прийнято відповідачем протиправно та необґрунтовано. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію та вважає, що Окружним адміністративним судом м. Києва при вирішенні спору вірно застосовано норми матеріального права та надано правильну оцінку обставинам справи, з огляду на слідуюче.

Так, 01 січня 2011 року, 09 грудня 2012 року між позивачем, як замовником, та компанією «AUCHAN FRANCE», як виконавцем, укладено договори № Auchan 2011/IM2 та № 9/12-2012 відповідно про надання управлінського персоналу, за умовами якого замовник доручив, а виконавець зобов'язався направити кваліфікований управлінський персонал у розпорядження замовника для виконання функцій на управлінських посадах, визначених замовником на термін, обумовлений договором. Метою надання персоналу є нормальне та успішне функціонування компанії замовника, а також передача знань та умінь про групу «Ашан» українським менеджерам, працівникам для їх успішного освоєння.

Вимоги до персоналу сторони погодили у додатку №1 до договору №Auchan 2011/IM2.

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем надано дозвіл на працевлаштування № 48348, виданий 26 листопада 2012 року на ім'я громадянина Франції ОСОБА_4.

Відповідно до п. 1.2 договору №9/12-2012, сторони погодили, що замовник оплачує послуги виконавця у порядку, передбаченому договором.

Крім того, 07 грудня 2012 року між позивачем, як суборендарем, та ТОВ «Сіті-Буд Позняки», як орендарем, укладено договір суборенди земельної ділянки, за умовами якого орендар зобов'язався надати позивачу за плату та у тимчасове користування земельну ділянку за кадастровим номером 8000000000:63:293:000. Даний договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис від 27 грудня 2012 року за №63-6-00686.

Згідно з п. 9.3 договору суборенди, сторони погодили, що суборендар має право зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі.

Факт здійснення передачі земельної ділянки підтверджується актом приймання-передачі земельної ділянки від 27 грудня 2012 року.

Про початок виконання будівельних робіт на орендованій земельній ділянці свідчить декларація про початок виконання підготовчих робіт, зареєстрована інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві від 04 червня 2013 року за №КВ 030131550072.

Також, 06 серпня 2012 року між позивачем, як замовником, та ТОВ «ГІТ», як підрядником, укладено договір підряду № 0812-2, за умовами якого підрядник зобов'язався на свій ризик, власними та залученими силами і засобами, з використанням власних матеріалів та обладнання, у встановлені договором строки провести на ділянці топографо-геодезичні вишукування, результати чого мають бути занесені до топографічної карти, а виконані роботи мають бути затверджені та відповідати діючим вимогам нормативно-технічної документації, встановлених нормами чинного законодавства.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та випискою з рахунку на підтвердження оплати.

Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Вічне-місто Терм» укладено договір підряду від 29 січня 2013 року № 01/01, на підтвердження виконання умов якого у матеріалах справи містяться акти виконаних робіт, податкові накладні та виписка з рахунку на підтвердження оплати.

Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Сван Проект», як підрядником, 08 лютого 2013 року укладено договір проектування № 01/02-13-2 від, за умовами якого підрядник зобов'язався за плату та за завданням замовника розробити проектну документацію на водопостачання та водовідведення торгівельно-розважального комплексу з паркінгом за адресою: 4-ий «а» мікрорайон житлового масиву «Позняки» у Дарницькому районі міста Києва, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити роботи.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань підтверджується актами здачі-приймання робіт, податковими накладними та випискою з рахунку на підтвердження оплати.

Позивачем, як замовником, та ТОВ «Будінвест Компані», як виконавцем, 15 березня 2013 року укладено договір про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язався виконати розрахунок теплових та отримати у відповідних місцевих інстанціях технічні умови.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань підтверджується актами здачі-приймання робіт, податковими накладними та випискою з рахунку на підтвердження оплати.

Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Рембудкомплект», як підрядником, 03 квітня 2013 року укладено договір підряду № 28/03-13, за умовами якого підрядник зобов'язався власними силами та засобами та за рахунок замовника, з використанням власного обладнання виконати роботи щодо санітарної обрізки, видаленню, корчуванню, вивезенню та утилізації зелених насаджень у кількості 451 дерево та 118 кущів, газонів.

Також, ТОВ «Іммошан Україна», як замовником, та ТОВ «Венсеремос», як виконавцем, 16 травня 2013 року укладено договір № 1204/13 про надання послуг, за умовами якого виконавець зобов'язався виконати розрахунок відведення поверхневого стоку вод та отримати у відповідних інстанціях від імені замовника технічні умови. Факт виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та випискою з рахунку на підтвердження оплати.

Між позивачем, як замовником, та ТОВ «Рембудкомплект», як підрядником, 21 травня 2013 року укладено договір підряду №14/05-13/7, за умовами якого підрядник зобов'язався виконати роботи із улаштування під'їзних шляхів та внутрішньомайданчикових тимчасових доріг на період будівництва.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за вище вказаними договорами підтверджується актами виконаних робіт, податковими накладними та виписками з рахунку на підтвердження оплати.

ТОВ «Іммошан Україна», як замовником, та ТОВ «Акромос», як підрядником, 14 листопада 2013 року укладено договір підряду № П.14/11-13, за умовами якого підрядник зобов'язався за завданням замовника розробити техніко-економічне обґрунтування використання дахового газового обладнання для опалення об'єкта.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе договірних зобов'язань підтверджується податковими накладними та випискою з рахунку на підтвердження оплати.

Крім того, між позивачем, як замовником, та ТОВ «Леогруп», як підрядником, укладено договори підряду № Г.1112-2 від 16 листопада 2012 року, № ТГ.0113-3 від 22 січня 2013 року, №Т.1305-3 від 13 травня 2013 року та №071013 від 07 жовтня 2013 року.

Факт виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань за вище вказаними договорами актами виконаних робіт, податковими накладними та виписками з рахунку на підтвердження оплати.

На підтвердження реальності здійснення господарської діяльності з вище переліченими контрагентами ТОВ «Іммошан Україна» також було надано необхідну будівельну документацію. Зокрема, факт здійснення будівництва та господарської необхідності у замовленні геологічних вишукувань підтверджується: технічним звітом з інженерно-геологічних вишукувань від 2012 року «Будівництво торговельно-розважального комплексу (ТРК) в 4-а мікрорайоні житлового масиву «Позняки» в Дарницькому районі м. Києва», технічним звітом з інженерно-геологічних вишукувань від 2013 року «Визначення температурних показників ґрунтів на земельній ділянці в 4-а мікрорайоні житлового масиву «Позняки» в Дарницькому районі м. Києва», технічними завданнями, актом приймання-передачі результатів геодезичних робіт при будівництві будівель від 05 липня 2013 року, виконавчою документацією «Винесення теплової мережі з плями забудови торговельно-розважального комплексу з паркінгом на перехресті вулиць Здолбунівській та Драгоманова (від ТК-139/4-22А до ТК-139/4-26 (інс.) (2ПІТ 426х6/560)» від 2013 року, актом закриття прихованих робіт огляду відкритих траншей під тепломережу від 17 червня 2013 року, актом на закриття прихованих робіт обсипка трубопроводів від 17 червня 2013 року, актом на закриття прихованих робіт облаштування піщаної основи під трубопроводи від 17 червня 2013 року, актом на закриття прихованих робіт на розбивку трас теплових мереж від 17 червня 2013 року, актом огляду прихованих робіт, актом на закриття прихованих робіт огляду прихованих робіт монтажу муфтованих з'єднань зварних стиків ПІТ від 17 червня 2013 року, актом на приховані роботи з улаштування теплової ізоляції трубопроводів від 17 червня 2013 року, актом на приховані роботи на укладення сигнальної стрічки від 17 червня 2013 року, актом на закриття прихованих робіт на оґрунтовку поверхні від 17 червня 2013 року, актом на промивку трубопроводів від 17 червня 2013 року, актом на закриття прихованих робіт улаштування зворотної засипки траншей та котлованів від 17 червня 2013 року, актом приймання робіт від 17 червня 2013 року, актом на закриття прихованих робіт трубопроводів та елементів трубопроводів від 17 червня 2013 року, актом на приховані роботи на проведення випробувань трубопроводів на міцність та щільність від 17 червня 2013 року, актом на приховані роботи з улаштування антикорозійного покриття трубопроводів від 17 червня 2013 року, актом на приховані роботи на підготовку поверхні трубопроводів під антикорозійне покриття від 17 червня 2013 року, проектом винесення теплової мережі з плями забудови торговельно-розважального комплексу з паркінгом на перехресті вулиць Здолбунівській та Драгоманова (Зовнішні теплові мережі ВМ-01/13-ТМ від 2013 року), проектом водопостачання та водовідведення торговельно-розважального комплексу з паркінгом за адресою 4-ий «а» мікрорайон житлового масиву «Позняки» у Дарницькому районі міста Києва від 2013 року, технічними умовами (щодо водопостачання), паспортом на установку для очищення стічних вод «SOLAR 30» та висновками державної санітарно-гігієнічної експертизи до нього, розрахунком відведення поверхневого стоку вод торгівельно-розважального комплексу з паркінгом за адресою: 4-ий «а» мікрорайон житлового масиву «Позняки» у Дарницькому районі в місті Києві від 2013 року, техніко-економічним обґрунтуванням автономного джерела теплопостачання об'єкту «Торгівельно-розважальний комплекс з паркінгом за адресою 4-й «А» мікрорайон житлового масиву «Позняки» у Дарницькому районі м. Києва від 2013 року».

Відповідно до наданих будівельних документів, позивач виступав замовником, а підрядні будівельні роботи виконувалися ТОВ «Вічне-Місто Терм».

Враховуючи, що будівельна діяльність є видом господарської діяльності, яка підпадає під вимоги ліцензування, на підтвердження повноважень та належної цивільної правоздатності і дієздатності свого контрагента, позивачем надано суду копію ліцензії серії АВ №557603 на право здійснення господарської діяльності, пов'язаної зі створенням об'єктів архітектури, виданою Державною архітектурно-будівельною інспекцією України, копію дозволу №1182.11.32-45.25.1, виданого територіальним управлінням Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Київській області та місту Києву, яким дозволяється ТОВ «Вічне-Місто Терм» виконувати роботи підвищеної небезпеки.

Крім того, в справі містяться копії сертифікатів та кваліфікаційних посвідчень працівників, які виконували зварювальні та інші роботи, сертифікатів відповідності продукції, яка використана працівниками при виконанні будівельних робіт за завданням замовника, паспортів на залізобетонні вироби, які засвідчують відповідність виробів державним стандартам.

В обґрунтування своїх доводів апелянт також посилається на неможливість здійснення вищевказаними контрагентами позивача господарської діяльності в зв'язку з відсутністю їх за місцем знаходження, тощо.

Проте, апеляційна інстанція не може розцінювати зазначені вище доводи в якості підстави та належного доказу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підттримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Слід зауважити, що співставлення даних податкової звітності з бази автоматизованого контролю, як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника. Адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку.

У податковому праві визначається критерій добросовісності платника, який передбачає законність дій платника у сфері податкових правовідносин (у тому числі і щодо формування даних податкового обліку), доки це не спростовано у порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.02.2013 року по справі № К/9991/74156/12.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємства умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

З матеріалів справи слідує, що правові наслідки (результат), які передбачені договорами, були досягнуті: позивач отримав послуги та товари, що підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку.

Відтак, сукупність зазначених вище обставин, а також наявних в справі документів підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача.

Окрім іншого, ДПІ не доведено доводів своєї апеляційної скарги щодо недостатності кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій, але були відсутні.

Судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.07.2013 року по справі № К/800/27746/13.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Таким чином, в матеріалах справи наявні докази подальшого використання товару у господарській діяльності позивача. В матеріалах справи наявні копії документів на підтвердження подальшої реалізації придбаного товару. Крім того, зазначені у вищевказаних документах періоди часу, протягом якого здійснювалося транспортування, зберігання товару, його подальший продаж, узгоджуються із зазначеними датами продажу та отримання товару у податкових та видаткових накладних.

З матеріалів справи слідує, що правові наслідки (результат), передбачений договором, було досягнуто: позивач отримав послуги та товари, що підтверджено відповідними документами бухгалтерського обліку.

Відтак, сукупність зазначених вище обставин, а також наявних в справі документів підтверджують фактичне виконання спірних операцій, а також їх взаємозв'язок з господарською діяльністю позивача.

Окрім іншого, ДПІ не доведено доводів своєї апеляційної скарги щодо недостатності кількості трудових ресурсів для виконання спірних операцій та не доведено обсягів інших ресурсів, які були необхідні контрагентам для виконання спірних операцій, але були відсутні, враховуючи при цьому те, що вказані операції по суті носили характер перепродажу продукції, що не заборонено законодавством та не потребує значних трудових та організаційних ресурсів для організації виконання таких операцій.

Контрагенти позивача на момент вчинення господарських операцій, видачі податкових накладних були зареєстровані платниками ПДВ, що не заперечується в акті перевірки, а отже видача ними податкових накладних є правомірною.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказані товариства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів. Відтак, наявні в матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких позивач сформував податковий кредит за звітні періоди відповідає вимогам, встановленим ст. 201 ПК України. Також відповідачем не було надано до суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про відсутність у підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірного правочину. Позиція апелянта ґрунтується виключно на актах податкових органів, складених відносно контрагентів позивача.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару (послуг) вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Відповідно до ухвали ВАСУ від 21 червня 2012 року по справі № К-30005/10: «...якщо на момент здійснення господарських операцій продавець знаходився в Єдиному державному реєстрі, а також мав свідоцтво про реєстрацію платником податку на додану вартість, віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість за такими операціями є обґрунтованим. Визнання суб'єкта господарювання банкрутом та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість саме по собі не тягне за собою недійсність всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи і до моменту виключення з державного реєстру, та не позбавляє правового значення виданих за такими господарськими операціями податкових накладних».

Крім того, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку (ст. 42 Господарського Кодексу України).

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Перевіривши дійсність господарських взаємовідносин позивача з контрагентами в контексті правових норм, що регулюють порядок формування податкового кредиту, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для формування податкового кредиту, з огляду на те, що надана позивачем документація у повній мірі відображає реальні наслідки, що наступили після укладення договорів та мають силу первинної документації в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України».

Слід відмітити, що податковим органом не було надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, або іншого належного доказу на підтвердження «фіктивності» здійснених позивачем господарських операцій. Отже, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом передчасно.

Не надано також добутих, у визначений процесуальним законодавством спосіб, доказів підробки документів або складання фіктивних документів на підтвердження здійснених позивачем господарських операцій.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 25.03.2008 року по справі № К-23642/07.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є правильним виходячи з загальних засад судочинства.

Дана правова позиція викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року № К/9991/50772/12.

Крім того, викладені в актах обставини, не є підставою вважати правочини недійсними, або такими, що не відбулись, та не спростовують реальності виконання господарських операцій, оскільки угоди не визнані недійсними судами, а також позивач не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Зазначена позиція відповідає рішенню Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), згідно якого Європейський суд з прав людини визнав, що «справедливий баланс» не додержується, коли платника ПДВ позбавляють права на податковий кредит (бюджетне відшкодування) за відсутності доказів його залучення до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо про таку діяльність його постачальників.

Грунтовним є також висновок суду першої інстанції щодо правомірності віднесення позивачем до витрат сум заробітної плати, з огляду на слідуюче.

За пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналіз змісту перелічених вище правових норм дає підстави колегії суддів прийти до аналогічного з судом першої інстанції висновку, що платник податків може формувати валові витрати у разі реального придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності що, у першу чергу, має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статусу первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави судовій колегії прийти до однозначного висновку про відсутність підтвердження факту порушення позивачем норм чинного податкового законодавства щодо формування податкового кредиту, оскільки апелянтом не було надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів того, що спірне рішення прийняте обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірність винесення ним спірного рішення.

Оскільки в даному випадку рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог не було оскаржено у порядку апеляційного провадження, колегія суддів в цій частині постанову не переглядає та залишає її без змін.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 207 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.09.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 05.11.2015 року

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.