Ухвала суду № 53201631, 04.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/12171/15 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

04 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В, Кобаля М.І.,

при секретарі: Погорілій К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2015 року по справі за її позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби в м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, рішень про застосування штрафних санкцій -

В С Т А Н О В И Л А :

ФОП ОСОБА_3 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Печерському районі ГК ДФС в м. Києві про:

- визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.05.2015 року № 0000211701, № 0000221701;

- визнання протиправними та скасування рішення щодо застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 26.05.2015 року № 3/26-55-17-01.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу про скасування незаконної, на її думку, постанови суду першої інстанції та просить постановити нову, якою позов задовольнити. При цьому посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, а також порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію з огляду на слідуюче.

Судом встановлено, що 14.04.2015 року ДПІ у Печерському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, правонаступником якої є ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС к м. Києві, проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового законодавства ФОП ОСОБА_3 за період з січня 2012 року по грудень 2014 року, за результатами якої складено акт від 14.04.2015 року № 908/26-55-17-01-2787400541.

Перевіркою встановлено порушення позивачем:

п.п. 44.1 ст. 44, п. 138.1-п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України;

п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»;

п. 44.1 ст. 44, п. 51.1 ст. 51 Податкового кодексу України.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття відповідачем 26.05.2015 року спірних податкових повідомлень-рішень;

№ 0000211701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на 5110 грн. за неподання податкового розрахунку за формою 1-ДР за І-ІІІ квартали 2012 року;

№ 0000221701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на 147740,92 грн. за основним платежем та на 36935,23 грн. за штрафними санкціями).

Крім того, 26.05.2015 року ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві складено рішення № 3/26-55-17-01, відповідно до якого до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 9639,23 грн.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних рішень, колегія суддів виходить з наступного.

Суд першої інстанції відмовляючи в позові, виходив з того, що спірне рішення прийнято відповідачем законно та обґрунтовано. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію та вважає, що Окружним адміністративним судом м. Києва при вирішенні спору вірно застосовано норми матеріального права та надано правильну оцінку обставинам справи, з огляду на слідуюче.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість, необхідно з'ясувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності. Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Відповідно до листа від 02.06.2011 року встановлення факту нереальності вчинення господарської операції не потребує з'ясування змісту умислу учасників такої операції. Відсутність реально вчиненої господарської операції та, як наслідок, юридична дефектність відповідних первинних документів за змістом п. 44.1 Податкового кодексу України не дозволяє формувати дані податкового обліку незалежно від спрямованості умислу платників податку - учасників відповідної операції.

Судом встановлено, що в 2013 році позивач мав взаємовідносини з ТОВ «Гранд Тайм», у зв'язку з чим до складу валових витрат позивачем у 2013 році віднесено витрати на придбання декоративних рослин у вказаного контрагента на суму 302248,74 грн., в т.ч. ПДВ 50374,80 грн.

Для підтвердження реальності господарських відносин позивача з ТОВ «Гранд Тайм» надано договір поставки № 1508012 від 15.08.2012 року, видаткові накладні № 17 від 23.01.2013 на суму 28 310,44 грн., № 74 від 20.02.2013 на суму 96 612,49 грн., № 233 від 21.03.2013 на суму 34 135,49 грн., №2 від 04.01.2013 на суму 30 906,61 грн., № 9 від 14.01.2013 на суму 34 135,49 грн., № 292 від 26.06.2013 на суму 50260,69 грн., № 240 від 10.05.2013 на суму 27 923,11грн., № 72 від 26.02.2013 на суму 1 328,89 грн., № 243 від 24.05.2013 на суму 2 570,77 грн., № 209 від 24.04.2013 на суму 10 522,52 грн., № 237 від 23.04.2013 на суму 3 560,01 грн., № 198 від 23.04.2013 на суму 7 220,12 грн., № 10 від 31.10.2013 на суму 12 037,24 грн., № 361 від 21.12.2013 на суму 18 970,00 грн., №291 від 12.12.2012 на суму 16 504 грн., № 367 від 25.12.2012 на суму 45 399,32 грн., № 180 від 20.11.2012 на суму 2 628,96 грн., № 192 від 27.11.2012 на суму 10 019,03 грн., № 126 від 17.09.2012 на суму 69 792,61 грн., № 282 від 07.12.2012 на суму 71 173,10 грн., № 86 від 11.03.2013 на суму 32 670,53 грн., а також податкові накладні № 1609 від 31.05.2013 на суму 17 502,37 грн., № 62 від 10.05. 2013 на суму 27 507,73 грн., № 178 від 01.03.2013 на суму 20 560,38 грн., № 125 від 04.01.2013 на суму 30 906,61 грн., № 372 від 14.01.2013 на суму 42 494,59 грн., № 587 від 20.02.2013 на суму 96 612,49 грн.

Таким чином, всього складено 23 видаткових накладних на загальну суму 556 681,42 грн., проте податкових накладних - лише 6 на загальну суму 235 584,17 грн., тобто фактично вдвічі меншу.

Тобто, позивачем не підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Гранд Тайм», а також фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_3. При цьому, позивачем не надано навіть належну кількість податкових накладних, які фактично є підставою для формування податкового кредиту.

До того ж колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наявність у позивача угод з іншими особами, яким, як зазначає позивач, поставлялися придбані у третьої особи товари, не є свідченням того, що до цього ці самі товари були поставлені позивачу саме вказаним контрагентом, за відносинами з яким і сформовані спірні суми податкових вигод.

Більш того, факт нереальності та фіктивності спірних господарських операцій позивача з ТОВ «Грнад Тайм» підтверджує ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 13.07.2015 року, що набрала законної сили та якою номінального власника ТОВ «Гранд Тайм» ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 КК України (фіктивне підприємництво). Звільнення його від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності, тобто у зв'язку із нереабілітуючою обставиною жодним чином не спростовує фіктивності контрагента позивача. Вказана ухвала тільки підтверджує неможливість в апріорі здійснення господарських операцій з вказаним контрагентом.

Відповідно до поданої позивачем податкової звітності та наданих до перевірки первинних документів у період з 01.01.2012 р. по 31.12.2013 р. ФОП ОСОБА_3 здійснювала неспеціалізовану оптову торгівлю. Задекларований загальний оподатковуваний дохід у 2013 році склав - 383075,00 грн., у 2014 році - 0 грн. За даними перевірки дохід у 2013 році склав - 927070,84 грн. (розбіжність - 544005,84 грн.), у 2014 році - 101246,84 грн. (розбіжність - 101246,84 грн.).

Таким чином, апеляційна інстанція не може не погодитися з висновком суду першої інстанції, що розбіжність між задекларованою сумою валового доходу за 2013 рік виникла у зв'язку з тим, що відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2013 рік (з урахуванням уточнюючих) сума валового доходу зазначена у розмірі 383075,00 грн. (без ПДВ), тоді як відповідно до наданих до перевірки банківських виписок з розрахункового рахунку у 2013 році отримано виручку в розмірі 1112497,00 грн., в т.ч. ПДВ 185416,16 грн.

Також існує розбіжність між задекларованою сумою валового доходу за 2014 рік, яка виникла у зв'язку з тим, що відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2014 рік сума валового доходу зазначена у розмірі нуль грн., тоді як відповідно до наданих до перевірки банківських виписок з розрахункового рахунку у 2014 році отримано виручку в розмірі 121496,20 грн., в т.ч. ПДВ 20249,36 грн.

Таким чином, позивачкою було порушено п. 177.2 ст. 177 ПК України, зокрема, занижено оподаткований дохід в загальному розмірі на 645252,68 грн., в т.ч. за 2013 рік в сумі - 544005,84 грн. та за 2014 рік в сумі - 10 246,84 грн.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (а. 177.2. ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п 177.4. ПК України).

Згідно з п. 138.2. ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За п. 138.1. ПК України витрати операційної діяльності визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Згідно з п/п. 138.1.1. ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п/п. 14.1.228. ПК України собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг для цілей розділу III цього Кодексу - витрати, що прямо пов'язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, виконаних робіт, наданих послуг, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, що застосовуються в частині, яка не суперечить положенням цього розділу.

Згідно з п. 138.4. ПК України, на який міститься посилання у п. 138.1.1 ПК України (щодо визначення операційних витрат), витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу приписів п. 138.6. ПК України, на який міститься посилання у п. 138.1.1 ПК України (щодо визначення операційних витрат), собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

При цьому, відповідно до п. 138.8. ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Підпунктом 138.8.1. ПК України визначено склад прямих матеріальних витрат, п/п. 138.8.2. ПК України - склад прямих витрат на оплату праці, а/а. 138.8.5. ПК України - склад загальновиробничих витрат, п. 138.9. ПК України - склад інших прямих витрат, п/п. 138.10.2. ПК України - адміністративні витрати, п/п. 138.10.3. ПК України - витрати на збут, п/п. 138.10.4. інші операційні витрати.

У свою чергу, згідно з п. 138.2. ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За п. 138.11. ПК України суми витрат, не віднесені до складу витрат минулих звітних податкових періодів у зв'язку з втратою, знищенням або зіпсуттям документів, що підтверджують здійснення витрат, установлених цим розділом, та підтверджених такими документами у звітному податковому періоді.

Суми витрат, не враховані в минулих податкових періодах у зв'язку з допущенням помилок та виявлені у звітному податковому періоді в розрахунку податкового зобов'язання.

Зазначені в цьому пункті витрати, здійснені в минулі звітні роки, відображаються у складі інших витрат, а ті, які здійснені у звітному податковому році, - у складі витрат відповідної групи (собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат тощо).

Відповідно до п. 140.5. ПК України установлення додаткових обмежень щодо складу витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому розділі, не дозволяється.

Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи.

Відповідно до положень ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

У відповідності до ч.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, колегія суддів не може не погодитися з доводами суду першої інстанції щодо правомірності застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій на 5110 грн. за неподання податкового розрахунку за формою 1-ДР за І-ІІІ квартали 2012 року; а також донарахування грошового зобов'язання за платежем «податок з доходів фізичних осіб» на 147740,92 грн. за основним платежем та на 36935,23 грн. за штрафними санкціями), оскільки, сама лише наявність видаткових та податкових накладних (загальна сума яких є більш ніж вдвічі меншою від загальної суми, вказаної у видаткових накладних), виписаних від імені контрагента, не є достатньою підставою для віднесення витрат до валових витрат позивача, пов'язаних із господарською діяльністю товариства. Господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договорами, а оформлені лише документально, що, в свою чергу, призвело до встановлення податковим органом порушень норм податкового законодавства.

На рахунок питання щодо не нарахованого єдиного внеску на загальну суму 113965,32 грн., судова колегія зазначає, що позивачем не надано жодного доказу помилковості арифметичних розрахунків при обчислені єдиного внеску, а тому не вбачається підстав для визнання неправомірним оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого ЄСВ. Доказів своєчасного нарахування ЄСВ апелянтом так і не було надано.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Аналіз зазначених вище правових норм дає підстави судовій колегії прийти до однозначного висновку про підтвердження факту порушення позивачем норм чинного податкового законодавства щодо формування податкового кредиту, оскільки апелянтом було надано належні та допустимі докази того, що спірні рішення прийняті обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог апелянт, як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність винесення ним спірних рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.09.2015 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 05.11.2015 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кобаль М.І.