Постанова № 53200028, 02.11.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

02 листопада 2015 року № 826/6682/14

Суддя Окружного адміністративного суду м. Києва Нагорянський С.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомГромадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1

до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України

про визнання дій незаконними, визнання рішення неправомірним та незаконним, стягнення моральної шкоди

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 з позовом до Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати незаконним та свавільним затримання громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" у період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року.

- визнати рішення про відмову в перетинанні кордону стосовно Громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 від 19.01.2014 року неправомірним та незаконним.

- стягнути за рахунок державного бюджету на користь позивача відшкодування завданої йому моральної шкоди, спричиненої незаконними діями та рішенням відповідача у розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 19 січня 2014 року був недопущений на територію України при його спробі в'їзду через Окремий контрольно-пропускний пункт «Київ» Державної прикордонної служби України. Натомість позивач був поміщений до транзитної зони терміналу «Д» (де-факто до зони «відліт»), де він утримувався впродовж десяти діб під цілодобовою охороною співробітників відповідача. При цьому, позивачу не були забезпечені мінімальні гігієнічні умови, спальне місце, харчування, питна вода, доступ до правової допомоги та до оскарження неправомірних дій співробітників відповідача. Позивач вказує, що в результаті ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення про відмову у перетині кордону та позбавлення волі йому, як шукачу притулку, була спричинена моральна шкода.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано незаконним затримання Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 у транзитній зоні Міжнародного аеропорту "Бориспіль" у період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року скасовано в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування йому моральної шкоди, спричиненої незаконним діями та рішеннями Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України в розмірі 20000,00 грн. Прийнято в цій частині нову постанову, якою позов задоволено частково. Стягнуто з Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України на користь позивача завдану йому моральну шкоду, яка спричинена незаконними діями відповідача в розмірі 1000,00 грн. В решті постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 червня 2015 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 серпня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2014 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 липня 2015 року справу прийнято до свого провадження суддею Нагорянським С.І.

Представник позивача в ході судового розгляду справи позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засідання проти позову заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову.

У зв'язку із надходженням від представника позивача клопотання про розгляд справи за його відсутності, у судовому засіданні 06 серпня 2015 року суд ухвалив продовжити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

18 січня 2014 року громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 на підставі посвідки на повернення до Сирії НОМЕР_1 виїхав з України (місто Київ) до Туреччини.

Під час здійснення прикордонного контролю пасажирів рейсу № 716 сполученням «Стамбул»-«Київ», представниками перевізника було повідомлено працівників Окремого контрольно-пропускного пункту "Київ" Державної прикордонної служби України про наявність депортованої особи та надано для ознайомлення супроводжуючі документи на особу, а саме лист з Турецької Республіки про те, що зазначена особа під час проходження прикордонних формальностей пред'явила паспортний документ громадянина Румунії, виданий на установчі дані ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому, інформації, що пасажир з такими установчими даними перетинав державний кордон України на виїзд з ОКПП «Київ» не було.

19 січня 2014 року громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 було повернуто літаком в Україну до Міжнародного аеропорту «Бориспіль». Підставою його повернення уповноваженими органами Турецької Республіки було встановлення факту пред'явлення позивачем підробленого паспортного документу на ім'я громадянина Румунії ОСОБА_2.

За наслідком вказаних обставин та після співбесіди з позивачем, останнього, за його словами, було супроводжено службовцями відповідача через транзитну зону Міжнародного аеропорту «Бориспіль» до зони «відліт».

З цього приводу відповідач зазначив, що всі пасажири Міжнародного аеропорту «Бориспіль» знаходяться в межах одного терміналу і одного пункту пропуску «Бориспіль», які є єдиним комплексом, а тому факт переміщення пасажирів з напрямку «приліт» до напрямку «відліт» є умовним, адже пасажири з одного напрямку можуть переміщуватись на інший. Враховуючи той факт, що позивач мав вибути з території України, з підстав відсутності необхідних документів для перетинання державного кордону України, він для очікування рейсу на вибуття перемістився в межах одного пункту пропуску на інший напрямок (смугу) руху.

У зоні «відліт» Міжнародного аеропорту «Бориспіль» позивач перебував з 19 січня 2014 року до 28 січня 2014 року, після чого він був супроводжений до органу Державної міграційної служби для подання заяви про отримання статусу біженця.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо затримання громадянина у зоні «відліт» Міжнародного аеропорту «Бориспіль» у період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Згідно частини 3 статті 9 Закону України «Про статус іноземців та осіб без громадянства» строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України.

Іноземці та особи без громадянства, яким не дозволяється в'їзд в Україну, при спробі в'їзду в Україну в пункті пропуску через державний кордон України не перетинають державний кордон України та в найкоротший строк повертаються в державу, з якої вони прибули, або в державу, яка видала паспортний документ.

У разі неможливості негайного повернення іноземця або особи без громадянства вони перебувають у пункті пропуску через державний кордон України до їх повернення (стаття 14 Закон України «Про статус іноземців та осіб без громадянства»).

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про прикордонний контроль», у разі, якщо іноземці, особи без громадянства, яким відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, були привезені в пункт пропуску через державний кордон перевізником, уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону: 1) наказує перевізникові вивезти іноземців, осіб без громадянства в державу, з якої їх було привезено, або в державу, яка видала паспортний документ, або знайти інший спосіб вивезення зазначених осіб за межі території України; 2) до подальшого вивезення іноземців, осіб без громадянства, яким було відмовлено у перетинанні державного кордону при в'їзді в Україну, вживає належних заходів щодо запобігання їх незаконному перетинанню державного кордону.

Скасовуючи рішення суду першої та апеляційної інстанції, Вищий адміністративний суд України зазначив, що суди попередніх інстанцій виходили з доведеності протиправності дій відповідача по затриманню позивача та триманню його у транзитній зоні Міжнародного аеропорту «Бориспіль», між тим, судами не надано належної правової оцінки обставинам, з якими відповідач пов'язував тримання позивача в період з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року в транзитній зоні Міжнародного аеропорту «Бориспіль».

Так, під час нового розгляду справи, позивачем зазначено, що він був позбавлений волі персоналом ОКПП «Київ» та утримувався у зоні «відліт» терміналу Міжнародного аеропорту «Бориспіль» з 19 січня 2014 року до 28 січня 2014 року під цілодобовою охороною.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5, ч. 2 ст. 6 та ч. 2 ст. 3 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів та вантажів здійснюються, зокрема, у пунктах пропуску через державний кордон. Початком здійснення такого контролю є момент подання особою паспортного, інших визначених законодавством документів для перевірки уповноваженій службовій особі ДПС України. Під час прикордонного контролю посадові та службові особи ДПС України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених чинним законодавством.

Стосовно свавільного позбавлення волі, суд зазначає, що відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути позбавлено волі, крім випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Чи була особа "позбавлена волі" в розумінні статті 5 вказаної Конвенції, відправною точкою має бути конкретна ситуація, і має бути взято до уваги всі критерії, такі як тип, тривалість, наслідки і спосіб реалізації заходу. Аналізуючи норми статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можливо дійти висновку, що позбавлення свободи відбувається в разі ув'язнення, арешту або затримання особи. В свою чергу визначення таких понять правовий акт не розкриває.

У даному випадку громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1, прибувший до Міжнародного аеропорту «Бориспіль» із заброньованим квитком до Туреччини є транзитним пасажиром, який має безперешкодний доступ до зали прильоту терміналу «Д» та за наявності посадкового талону на стикувальний рейс має доступ до зони відльоту третього рівня терміналу «Д». Не скориставшись посадочним талоном такий пасажир автоматично не перетинає державний кордон України, а навпаки залишається на обмеженій території, однак з правом придбати квиток й вилетіти до іншої країни, правом звернутися через відповідний орган до України з заявою про визнання його біженцем чи особою яка потребує додаткового захисту.

У відповідності до правового режиму, в рамках якого позивач перебував у транзитній зоні Міжнародного аеропорту «Бориспіль», яка не є територією України, позивач мав право користуватися наявними у нього засобами зв'язку, безперешкодно міг звертатися із заявами до відповідача, придбавати, міняти посадкові талони (квитки), продукти харчування.

З урахуванням наведеного, посилання позивача на свавільне обмеження чи позбавлення його волі працівниками ОКПП «Київ» суд сприймає критично.

Так, позивач посилається на ситуації, викладені у рішеннях Європейського Суду з прав людини Амюур проти Франції, Нолан і К проти Росії, в яких йдеться про позбавлення свободи, а саме обмеження пересування особи в першому випадку межами готелю Аркад, а в другому - службовим приміщенням. Особи безперешкодно не могли залишити країну, їх фактично ізолювали від зовнішнього середовища, вони знаходились під персональним контролем.

В контексті наведеного, суд зазначає, що позивач на територію України не в'їжджав, не був обмежений у праві виїзду з її території, він юридично перебував за межами України.

Стосовно харчування позивача у період, протягом якого він перебував у транзитній зоні, суд зазначає, що згідно розділу 5 додатку 9 «Спрощення формальностей» до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію (Чиказька конвенція, 1944 року, Україна приєдналася до Конвенції 10 серпня 1992 року, Конвенція набула чинності для України 09 вересня 1992 року) експлуатант повітряного судна несе відповідальність за видатки, пов'язані з охороною та опікою особи, які не мають належних для в'їзду документів з моменту встановлення, що особа не має прав на в'їзд.

Тобто, саме перевізник, який привіз позивача з наявною відміткою про заборону в'їзду в Україну, мав виконати обов'язок, пов'язаний з опікою позивача, в тому числі харчуванням, гігієнічними умовами.

Суд звертає увагу, що жодних перешкод позивачу у доступі до реалізації права на отримання ним статусу біженця чи визнання особою, яка потребує додаткового захисту, з боку працівників ОКПП «Київ» вчинено не було, оскільки доказів звернення позивача із відповідно заявою чи відмови у її прийнятті протягом спірного періоду до працівників контрольно-пропускного пункту він не надав.

Водночас, як вбачається із наданих відповідачем пояснень та фотокартки інформаційного стенду щодо надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, вона розташована у транзитній зоні терміналу «Д» та є доступною для пасажирів.

Тобто, позивач мав намір ознайомитись з відомостями для осіб, які прибувають з наміром бути визнаними біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту з відповідними зразками заяв на різних мовах.

Незважаючи на це, позивач звернувся через представників Управління Верховного Комісара ООН із заявою про бажання отримати статус біженця або особи, що потребує додаткового захисту, лише 27 січня 2014 року.

Наведене свідчить про те, що фактично зволікання позивача стосовно звернення до відповідних установ чи організації призвело до його перебування у залі «відліт» аеропорту «Бориспіль» протягом семи днів.

Таким чином, судом не встановлено факту незаконного та свавільного затримання позивача працівниками позивача у зоні «відліт» з 19 січня 2014 року по 28 січня 2014 року.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про прикордонний контроль», іноземцям, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Після з'ясованих у справі обставин судом встановлено, що у перетині державного кордону позивачу відмовлено не було та відповідне рішення уповноваженою особою ОКПП «Київ» не приймалося, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в частині визнання неправомірним та незаконним рішення про відмову в перетинанні кордону стосовно позивача від 19 січня 2014 року.

Таким чином, оскільки у відповідача була відсутня можливість негайного повернення позивача, він перебував у пункті пропуску через державний кордон України правомірно, тобто, у відповідності до положень ст. 14 Закону України «Про статус іноземців та осіб без громадянства».

Стосовно факту дискримінації позивача, на думку суду, такі обставини в межах даної справи не встановлені, а докази, які свідчили б про позбавлення працівниками «ОКПП «Київ» позивача права на подачу відповідної заяви відсутні.

Крім того, у позовній заяві позивач посилається на те, що внаслідок незаконних та свавільних дій з боку відповідача він зазнав значної моральної шкоди.

З огляду на те, що судом не встановлено порушень прав та свобод позивача, дії працівників контрольно-пропускного пункту відповідають вимогам до дій суб'єкта владних повноважень, встановлених частиною третьою статті 2 КАС України, а рішення ОКПП «Київ» не приймалось, підстави для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 72 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів суду правомірність своїх дій в межах спірних правовідносин.

Частиною 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Суд вважає, що позовні вимоги позивача обґрунтовано спростовані відповідачем, не відповідають дійсним обставинам та не знайшли свого підтвердження матеріалами справи, що є підставою для відмови у позові.

Керуючись положеннями статей 2, 9, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_1 відмовити.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя С.І. Нагорянський