Постанова № 53193590, 04.11.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2015 р. Справа№ 910/15376/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

секретар судового засідання: Білецький Л.І.,

за участю представників сторін:

від позивача - Мельниченко О.В. (дов. № б/н від 07.04.2015 року);

від відповідача1 - Сєров Є.І. (дов. №10-231/д від 30.03.2015 року);

від відповідача2 - не з`явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства "Укрнафта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року

у справі №910/15376/15 (суддя А.І. Привалов)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт", м. Київ

до 1) публічного акціонерного товариства "Укрнафта", м. Київ;

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи", м. Київ

про стягнення 194 468,43 дол.США, що еквівалентно 4 093 560,45 грн., -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до 1) публічного акціонерного товариства "Укрнафта"; 2) товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" про стягнення 140 590, 20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року позов задоволено частково. Присуджено до стягнення з публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 177 950 доларів США, що еквівалентно 3 745 847, 50 грн. заборгованості. Стягнути солідарно з публічного акціонерного товариства "Укрнафта" та товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортні автоматизовані системи" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" 10 000 доларів США, що еквівалентно 210 500,00 грн. заборгованості, 70 630,41 грн. витрат по сплаті судового збору та 15 000, 00 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині вимог в позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем доведено, а відповідачами не спростовано неналежне виконання умов контракту, внаслідок чого виникла заборгованість. Судом відмовлено у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3% річних, оскільки нарахування таких штрафних санкцій на суму попередньої оплати не передбачено нормами чинного законодавства України. Також, судом зменшено розмір адвокатських послуг у зв'язку з його неспіврозмірністю наданим послугам та відсутністю документального підтвердження виконання таких робіт.

Не погодившись із вказаним рішенням, публічне акціонерне товариство "Укрнафта" подало до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року по справі №910/15376/15 та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що при винесенні рішення неповністю з'ясовано обставини, що мають значення для справи; порушені та неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2015 року у справі № 910/15376/15 апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі № 910/15376/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Рудченко С.Г., Чорногуз М.Г. та призначено розгляд справи на 07.10.2015 року.

15.09.2015 року до канцелярії Київського апеляційного господарського суду надійшов відзив позивача №297/08/15 від 15.09.2015 року на апеляційну скаргу, у відповідності до якого останній просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

01.10.2015 року до канцелярії суду надійшло клопотання відповідача-2 про розгляд справи за відсутності його представника у судовому засіданні 07.10.2015 року.

Розпорядженням Заступника голови Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 року, у зв'язку із перебуванням судді Рудченка С.Г. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію у складі: головуючий по справі суддя - Агрикова О.В., судді: Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі №910/15376/15 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуюча суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

07.10.2015 року відповідач1 подав через канцелярію суду відповідь на відзив на апеляційну скаргу в якій просив скасувати рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі №910/15376/15 і прийняти нове рішення, яким відмовити у позові повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2015 року відкладено розгляд апеляційної скарги публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі №910/15376/15 на 04.11.2015 року.

03.11.2015 року до канцелярії суду надійшли письмові пояснення товариства з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт".

В судове засідання, призначене на 04.11.2015 року, з'явились представники позивача та відповідача-1, надали усні пояснення по суті спору, відповіли на запитання суду.

Представник відповідача-1 підтримав вимоги апеляційної скарги. Представник позивача заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з'явився, був належним чином повідомлений про час та дату судового засідання.

Сторони не заперечували щодо розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-2.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989 року).

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача-2.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 11.12.2015 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" (за договором - покупець) та публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (за договором - постачальник) було укладено Контракт №309/2013 (далі за текстом - контракт) (а.с. 24-27).

У відповідності до п.1.1. вказаного контракту постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити феросплави, іменовані надалі товар, на умовах, у кількості та строки, зазначені в додатках (Специфікаціях) до цього Контракту, які є невід'ємною його частиною.

Пунктом 2.1. контракту передбачено, що ціни на товар встановлюються в доларах США на базисних умовах поставки "DAF" кордон України, згідно Інкотермс у редакції 2000р., та вказані в Додатках до цього Контракту.

Згідно з п. 2.3. контракту, загальна вартість контракту дорівнює сумі вартостей товару по додаткам. Загальна вартість Контракту на момент його укладення складає 6 200 000,00 доларів США.

Відповідно до п. 3.4. контракту датою поставки вважається дата календарного штемпеля залізничної станції переходу на кордоні України, зазначена на залізничній накладній, відповідно до п.3.1. цього Контракту.

Датою переходу права власності на товар на всіх умовах, передбачених цим контрактом, вважається дата перетину кордону України, що підтверджується відповідними документами. Ризики переходять у відповідності з правилами "Інкотермс-2000".

Згідно п.3.3. контракту сторони дійшли згоди, що поставка товару за даним контрактом буде проводитись у відповідності до рознарядки покупця, погодженої з постачальником із зазначенням об'єму та грузотримувача товарів, які доставляються залізничним транспортом у Російську Федерацію за даним контрактом. До 25 числа поточного місяця покупець направляє заявку на наступний місяць, із зазначенням хімічного і гранулометричного складу товару, об'єма поставки, графіка відгрузки. Постачальник до 30 числа поточного місяця, має направити покупцю відповідь відносно належності заявки.

Пунктом 4.1. контракту сторонни дійшли згоди про те, що після попереднього узгодження та надходження повідомлення постачальника про готовність товару до відвантаження покупець робить попередню оплату на 100% вартості узгодженої партії товару до відвантаження за 2 дні до початку відвантаження. Покупець робить передоплату товару в російських рублях за курсом ЦБ РФ, що діє на дату платежу, на рахунок постачальника.

Відповідно до п. 4.3. контракту, оплата товару здійснюється банківським переказом шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на підставі виставленого ним рахунку.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами було укладено до контракту додатки №1 та №2 - Специфікації № 1 і № 2 від 11.12.2013 року (а.с. 28-29).

Відповідно до специфікації №2 до контракту №309/2013, поставляється ферромарганец високовуглеводний ФМн78 в кількості 210 базових тон загальною вартістю 187 950,00 доларів США. Строк поставки: грудень 2013р. - січень 2014р., що буде підтверджуватись узгодженим сторонами графіком відвантаження.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що на підставі виставленого публічним акціонерним товариством "Укрнафта" рахунку №1 від 17.12.2013 року (а.с. 31), товариством з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" було перераховано кошти в розмірі 6 323 183,06 російських рублів, які конвертовані банком платника в суму 187 950, доларів США (а.с. 30) в якості передплати за 210,00 базових тон ферромарганцю високовуглеводного ФМн78.

Враховуючи викладене, товариство з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" виконало умови контракту та здійснило попередню оплату за товар, згідно Специфікації № 2 від 11.12.2013 року до Контракту №309/2013 від 11.12.2013 року, на суму 187 950 доларів США.

Однак, в порушення взятих на себе зобов'язань та умов контракту, публічне акціонерне товариство "Укрнафта" не здійснило поставку товару протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту зарахування передоплати.

Пунктом 4.9. контракту сторони дійшли згоди про те, що у разі не поставки товару на суму отриманої передоплати, постачальник гарантує повернення даної суми покупцеві на його поточний рахунок не пізніше 60-го дня від дати останньої здійсненої передоплати за цим контрактом та надання відповідної письмової вимоги Покупця.

На виконання п. 4.9 контракту, товариство з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" 07.05.2014 року рекомендованою поштою (а.с. 52) направило на адресу ПАТ "Укрнафта" претензію від 22.04.2014 року із вимогою у строк не більше 10 календарних днів від дати отримання даної претензії узгодити строки поставки феросплавної продукції та відповідно у строк не більше 30 календарних днів відвантажити у повному обсязі оплачену продукцію або у строк не більше 15 календарних днів від дати отримання претензії повернути суму попередньої оплати по Контракту №309/2013 від 11.12.2013 року в розмірі 187 950 доларів США (а.с. 47).

Однак, відповідач-1 вимогу товариства з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" залишив без відповіді та задоволення.

Колегією суддів встановлено, що 20.10.2014 року між ТОВ "Індустрія Феросплавів" (за договором - цемент) та ТОВ "Інтербізнесконсалт" (за договором - цесіонарій) було укладено Договір відступлення права вимоги №20/10/2014-2 (а.с. 32-33), у відповідності до п. 1.1. якого, цедент передає належне йому право вимоги у повному обсязі згідно Контракту № 309/2013 від 11 грудня 2013 року (далі Основний контракт), який був укладений між цедентом і публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі - Боржник) і згідно з Договором поруки № 01-08-2014/2 від 01 серпня 2014 (далі - Договір поруки), укладеного між Цедентом і ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" (далі - Поручитель), у тому числі належного виконання Боржником і Поручителем зобов'язань з відшкодування боргу у розмірі 187 950 доларів США, зі сплати 3% річних від простроченої суми, а також суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по сплаті неустойки, з відшкодування понесених Кредитором збитків або втраченої вигоди, а також щодо розірвання Основного контракту та Договору поруки, а Цессионарий приймає право вимоги, належне цедентові за Основним Контрактом та Договором поруки.

Згідно з п. 6.4. договору відступлення права вимоги, сторонами погоджено, що разом з підписанням даного договору, сторони підписують письмове повідомлення публічного акціонерного товариства "Укрнафта" і поручителя ТОВ "Транспортні автоматтизовані системи" про підписання цього договору. Цессионарій зобов'язується відправити дане письмове повідомлення публічному акціонерному товариству "Укрнафта" і ТОВ "Транспортні автоматтизовані системи".

07.04.2015 року, на виконання п. 6.4. договору, сторонами було направлено на адресу ПАТ "Укрнафта" повідомлення про уступку права вимоги по Контракту № 309/2013 від 11.12.2013 року, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист (а.с. 35-41).

Відповідно до ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що 01.08.2014 року між ТОВ "Індустрія Феросплавів" та ТОВ "Транспортні автоматизовані системи" (далі - поручитель) було укладено Договір поруки №01-08-2014/2, у відповідності до умов якого поручитель поручився перед ТОВ "Індустрія Феросплавів" за виконання обов'язків ПАТ "Укрнафта" (далі - боржник) за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 року (Основний контракт) в розмірі 10 000 доларів США, у т.ч. з відшкодування основного боргу, за прострочення зобов'язань, щодо невиконання зобов'язань, по виплаті 3% річних від прострочених сум, по виплаті суми боргу з урахуванням індексу інфляції, по виплаті неустойки, збитків та упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, і поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

За приписами вказаної норми для укладення договору поруки необхідна саме наявність у боржника обов'язку, який він має виконати перед кредитором, тобто дійсність зобов'язання щодо виконання якого надається порука, і при цьому приписи вказаної норми, параграфу 3 глави 49 ЦК України, який регулює відносини поруки, та інші норми закону не обмежують можливість надання поруки фактом вже наявності або ще відсутності порушення зобов'язання, щодо якого надається порука. Тобто приписами закону, за умови що зобов'язання є дійсним, надавати поруки по вже порушеному зобов'язанню не заборонено.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 516 Цивільного кодексу України встановлено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 4.1.1. договору поруки, у разі порушення боржником зобов'язання за Основним контрактом, поручитель зобов'язується виконати за боржника зобов'язання перед Кредитором на умовах, у порядку та в строки, визначені в Основному контракті.

09.04.2015 року поручителю було направлено претензію про погашення заборгованості за Договором поруки №01-08-2014/2 від 01.08.2014 року, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення у цінний лист. Однак, поручитель відповіді на претензію не надав, заборгованість в розмірі 10 000 доларів США по Договору поруки №01-08-2014/2 від 01.08.2014р. не сплатив.

Згідно зі ст. 554 Цивільного кодексу України передбачено, зокрема, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Спір у справі, на думку позивача, виник внаслідок порушення відповідачем-1 умов Контракту №309/2013 від 11.12.2013 року внаслідок чого виникла заборгованість.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судом першої інстанції встановлено, з чим погоджується колегія суддів, що укладений між сторонами контракт за своєю правовою природою є договором поставки.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі- продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами контракту, а саме п.4.5 визначено, що відвантаження товару зі станції відправлення здійснюється за наявності рознарядки покупця щодо заповнення транспортних документів протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту зарахування передоплати на рахунок постачальника на суму зарахованої передоплати.

Як вже зазначалось, товариство з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" виконало умови контракту та здійснило попередню оплату за товар. Проте, відповідач-1 не виконав свого зобов'язання за договором, товар у кількості та строки, встановлені договором, товариству з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" не передав, суму коштів не повернув.

У відповідності до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем надсилалась відповідачеві відповідна претензія (а.с. 47).

Встановивши, що відповідач визначив обсяг поставки товару на суму 187 950,00 доларів США зазначеною в рахунку №1 від 17.12.2013 року, при цьому не вчинив будь-яких дій з погодження або заперечення заявленого ним та оплаченого позивачем обсягу поставки, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про порушення відповідачем обов'язку з поставки товару та повернення покупцю передоплати на підставі п. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України.

Таким чином, оскільки попередню оплату поставки товара здійснено, а товар не поставлено, відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у строк покупцю, враховуючи домовленість сторін про повернення суми передоплати (п. 4.9. Договору), висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення суми попередньої оплати є обгрунтовнаим та законним.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів 10 000 доларів США у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 умов Контракту № 309/2013 від 11.12.2013 року в частині повернення отриманої попередньої оплати за товар, а також невиконанням відповідачем-2 умов договору поруки.

Доводи апелянта про відсутність підстав виконання його обов'язку поставити товар без отримання рознарядки покупця (позивача) колегією суддів відхиляються з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, умовами договору передбачено, що відвантаження товару зі станції відправлення здійснюється за наявності рознарядки покупця щодо заповнення транспортних документів протягом 5 (п'яти) робочих днів з моменту зарахування передоплати на рахунок постачальника на суму зарахованої передоплати. Матеріали справи містять рахунок виставлений відповідачем товариству з обмеженою відповідальністю "Індустрія Феросплавів" до оплати.

Крім цього, умовами специфікації не визначено на кого покладається обов'язок узгодження графіка поставки, а відтак відповідач мав право ініціювати узгодження графіка відвантаження враховуючи, що на нього покладено обов'язок повідомити про готовність товару до відвантаження (п.4.1.).

Системний аналіз умов договору дає можливість дійти висновку, що така дія відповідача як виставлення рахунку на предоплату, свідчить про готовність останнього здійснити поставку товару у строки, встановлені п.4.5. договору (протягом 5 днів з дня отримання передоплати).

Заперечення відповідача про неможливість такої поставки через відсутність рознарядки, передбаченої п.п. 3.3, 3.6 Договору є неспроможними. Вказаними пунктами передбачаються як активні дії покупця щодо визначення об'єму та грузополучателя, так і активні дії продавця, щодо обов'язку надсилання до 30 числа поточного місяця відповідь щодо заявки. Таким чином, виставляючи рахунок №1 від 17.12.2013 року для здійснення передоплати без наявності заявки з боку покупця, в якій вказується в тому числі і об'єм поставки, та отримавши кошти в якості передоплати, відповідно до умов договору, відповідач повинен був звернутися до покупця з вимогою про надання відповідної заявки. Оскільки у нього виник обов'язок протягом 5 днів з дня отримання передоплати здійснити поставку товару (п.4.5.). Таких доказів звернення відповідача до позивача щодо надсилання рознарядки, відповідачем суду не надано.

Крім цього, суд бере до уваги п.4.9. Договору, в якому не міститься ніяких застережень щодо неможливості поставки відповідачем через будь-які обставини, а встановлюється обов'язок останнього повернути суму передплати у випадку не поставки товару.

Даним пунктом сторони передбачили, що відповідач гарантує повернення передплати при наявності претензії.

Щодо зауважень відповідача про стягнення суми передоплати у долларах США, а не в російських рублях, в яких була здійснена передоплата, колегія суддів зазначає наступне.

Як вже зазначалось, зобов'язання боржника виникли на підставі контракту №309/2013 від 11.12.2013 року.

Умовами контракту та специфікаціями №1 та №2 ціна товару встановлена в доларах США, сума яка підлягала оплати в якості передоплати зазначалась самим відповідачем в рахунку №1 від 17.12.2013 року також у доларах США.

Статтею 189 Господарського кодексу України визначено, що ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін. Суб'єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Отже, ціна на товар за контрактом є істотною умовою договору, визначена сторонами саме у доларах США, що узгоджується з приписами статті 189 Господарського кодексу України.

Таким чином, не можливо погодитись з думкою скаржника, що повернення передоплати повинно здійснюватися в тій валюті, в якій сплачена, а не в валюті встановленої умовами договору.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача-1 3% річних у сумі 6 518,43 долари США колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З аналізу ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України слідує, що обрання способу захисту своїх майнових інтересів є правом позивача, тобто відповідні дії вчинені сторонами не на виконання взятих себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Крім того, обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п. 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14).

Враховуючи викладене, правові підстави для стягнення штрафних санкцій відсутні, про що судом першої інстанції прийнято обгрунтуване рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог.

Щодо посилань апеллянта на п. 7.2., у відповідності до якого всі спори, які виникають між сторонами за даним контрактом повинні розглядатись Міжнародним комерційним арбітражним судом при Торгово-промисловій палаті України, колегія суддів зазначає наступне.

Кожен має право на звернення до суду для захисту своїх прав та інтересів. Як встановлено ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Пунктом 3 Ухвали Конституційного Суду України від 14 жовтня 1997 року (№ 44-3) встановлено, що правосуддя - це самостійна галузь державної діяльності, яку суди здійснюють шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях в особливій, встановленій законом процесуальній формі цивільних, кримінальних та інших справ.

Здійснюючи правосуддя суд забезпечує захист гарантійних Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Основний Закон України водночас визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене.

Натомість, арбітражний розгляд спорів - це вид недержавної юридичної діяльності.

Таким чином, при наявності арбітражного застереження суб'єкт господарювання не втрачає право на розгляд і вирішення спору саме господарським судом.

Право суб'єкта господарювання звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів передбачено ч. 1 ст.1 ГПК України, а п. 1 ч. 1 ст.12 ГПК України встановлено підвідомчість справ господарським судам у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів. Право на звернення до суду і заборону позбавлення права на розгляд справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом, встановлено ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Тобто у даній ситуації у суб'єкта господарювання за будь-яких умов існує право на звернення до господарського суду, а позбавлення його такого права в будь-якому випадку забороняється. Таким чином, навіть при наявності арбітражного застереження у договорі та заперечені другої сторони, звернення суб'єкта господарювання з позовом до господарського суду є правомірним та розгляд господарським судом спору по суті також є правомірним.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у разі коли між сторонами у договорі передбачена арбітражна угода, але одна із сторін заперечує проти неї, то прерогатива має бути віддана відстоюванню права на захист своїх інтересів в судовому порядку, що підтверджується судовою практикою - Постанова ВГСУ від 17 грудня 2009 року справа №2/235-09(18/181-09), Постанова ВГСУ від 02 серпня 2010 року справа №2/235-09(18/181-09).

Стосовно стягнення грошових коштів за надання правової допомоги колегія суддів зазначає наступне.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Розподіл сум інших, крім судового збору, судових витрат здійснюється за загальними правилами частини п'ятої статті 49 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 07.04.2015 року між Адвокатським об'єднанням "Мельниченко, Чайка та Партнери" та товариством з обмеженою відповідальністю "Інтербізнесконсалт" було укладено Договір про надання правової допомоги №07/04/2015, за умовами якого адвокатське об'єднання приймає на себе зобов'язання, зокрема, здійснювати захист та представництво клієнта в органах дізнання, досудового слідства за кримінальними, цивільними, адміністративними, господарськими справа та надання правової допомоги в судах всіх інстанцій.

20.05.2015 року між Адвокатським об'єднанням "Мельниченко, Чайка та Партнери" та ТОВ "Інтербізнесконсалт" було підписано акт здачі-приймання наданих послуг, згідно з яким вартість робіт становить 500 000 грн. Виконання робіт, пов'язано зі стягненням заборгованості з ПАТ "Укрнафта", яка виникла за Контрактом №309/2013 від 11.12.2013 року та Контрактом №180/2013 від 26.06.2013 року.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат (постанова пленуму ВГСУ №7 від 21.02.2013).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем розмір понесених адвокатських витрат в розмірі 100 000,00 грн. є не співмірним заявленим позовним вимогам, та не підтверджений належними доказами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у цій частині у сумі 15 000,00 грн.

Згідно зі ст.ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, зводяться до намагань надати їм перевагу над встановленими судом першої інстанції обставинами, та переоцінити ці обставини, однак, які не впливають на результат розгляду справи.

З огляду на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевий господарський суд, виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні місцевого господарського суду повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, колегія суддів встановила, що обставини, на які посилається скаржник, не можуть бути підставою для зміни або скасування рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі №910/15376/15.

Керуючись статтями 33, 34, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі №910/15376/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 17.08.2015 року у справі №910/15376/15 залишити без змін.

3. Справу №910/15376/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

М.Г. Чорногуз