Рішення № 53192557, 28.10.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2015Справа № 910/24802/15

За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування»

до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

ОСОБА_1

про стягнення 1 600, 00 грн.

Суддя Ломака В.С.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Бондар І.П. за довіреністю № 574/18 від 03.03.2015 р.;

від відповідача: Будя К.С. за довіреністю № 1576 від 06.10.2015 р.;

від третьої особи: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування» (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі - відповідач) про стягнення 1 600, 00 грн. Також, позивач просив суд витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказував на те, що 31.07.2014 р. між ним та ОСОБА_4 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 195545Га/14ч, зокрема, щодо автомобіля марки «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1. 20.12.2014 р. у місті Києві по пр. Червонозоряному, 196, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю застрахованого позивачем автомобіля «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_4, та транспортного засобу «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1 Водій автомобіля «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_2, ОСОБА_1, постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.01.2015 р. у справі № 752/132/15-п (провадження № 3/752/90/15) був визнаний винним в порушенні ПДР України, у зв'язку з чим, позивач на виконання умов Договору страхування виплатив 8 733, 91 грн. страхового відшкодування на підставі платіжного доручення № 150 176 від 06.01.2015 р. Враховуючи те, що цивільна відповідальність водія транспортного засобу «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована відповідачем за полісом серії АІ № 4253087, позивач вирішив звернутись до відповідача з даним позовом про виплату страхового відшкодування.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.09.2015 р. порушено провадження у справі № 910/24802/15, в порядку ст. 27 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1, розгляд справи призначено на 07.10.2015 р.

Також, в порядку підготовки справи до розгляду судом здійснено запит до Моторного (транспортного) страхового бюро України щодо надання інформації та належним чином завіреної копії полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АІ № 4253087.

05.10.2015 р. через відділ діловодства господарського суду міста Києва від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшла Інформація з єдиної централізованої бази даних МТСБУ, відповідно до даних якої за полісом серії АІ № 4253087 страховою компанією є ПрАТ «Київський страховий дім», ліміт по життю та здоров'ю складає 100 000, 00 грн., по майну - 50 000, 00 грн., франшиза становить 1 000, 00 грн., строк дії поліса з 17.12.2014 р. по 16.12.2015 р.

У судовому засіданні 07.10.2015 р. від представників сторін надійшли додаткові документи у справі.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 07.10.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладено на 28.10.2015 р.

У судове засідання 28.10.2015 р. представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Від представника відповідача надійшли додаткові документи у справі та відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує, оскільки, на його думку, позивачем було завищено розмір страхової виплати своєму страхувальнику, зокрема, внаслідок того, що відшкодовано вартість заміни пошкодженої фари, яку можна було на переконання відповідача відремонтувати, що є дешевшим. Крім того, відповідач стверджує, що на застрахованому позивачем автомобілі були пошкодження, зокрема, бамперу переднього зліва, які не відносяться до спірної ДТП. Також, відповідач просить суд вирішити питання щодо передачі йому замінених деталей, вузлів, агрегатів, зокрема, бамперу переднього, накладки правої протитуманної фари, фари правої, тощо, з пошкодженого автомобіля.

У судовому засіданні 28.10.2015 р. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

31.07.2014 р. між позивачем (страховик) та ОСОБА_4 (страхувальник, вигодонабувач) було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 195545Га/14ч (далі - Договір) щодо автомобіля «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску.

Згідно з п. 9.2. Договору до страхових ризиків віднесено, зокрема, збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (ДТП).

Відповідно до п. 18 Договору строк його дії становить з 11.08.2014 р. по 10.08.2015 р.

Територією страхування є Україна, країни Європи, СНД, республіка Грузія (п. 19 Договору).

За умовами п. 28.12. Договору при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складення кошторису вартості відновлення ТЗ (Кошторису збитків), в якій включається вартість запасних частин, деталей, обладнання та матеріалів, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість ремонтних робіт. Кошторис збитків складається страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО на підставі рахунків СТО (згідно з умовами п. 28.13 Договору). В окремих випадках розмір збитків може визначатися на підставі автотоварознавчої експертизи, або безпосередньо страховиком чи уповноваженою ним особою (аварійним комісаром).

Пунктом 14.1. Договору передбачені умови виплати страхового відшкодування: «На базі СТО за вибором Страховика», що відповідно до п. 28.13.2. Договору означає, що при розрахунку розміру страхового відшкодування в кошторис збитків включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, матеріалів та ремонтних робіт, що визначається виключно виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО за вибором страховика. Страховик гарантує якість ремонту на вибраній ним СТО, а саме: зобов'язується за обґрунтованими претензіями страхувальника відшкодувати витрати, пов'язані з усуненням дефектів внаслідок неякісного ремонту.

З матеріалів справи вбачається, що 20.12.2014 р. о 13 год. 00 хв. у місті Києві по пр. Червонозоряному, 196, відбулась дорожньо-транспортна пригода, за участю автомобіля «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_1, через те, що останній при виїзді з другорядної дороги на головну не виконав вимогу дорожнього знаку «Дати дорогу 2.1. додаток 1», не пропустив застрахований позивачем автомобіль «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, який рухався по головній дорозі прямо, внаслідок чого відбулось зіткнення, що призвело до пошкодження обох транспортних засобів.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 30.01.2015 р. у справі № 752/132/15-п (номер провадження 3/752/90/15) ОСОБА_1 був визнаний винним в порушенні ПДР України та притягнутий до адміністративної відповідальності.

Суд враховує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 р. «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до Полісу серії АІ № 4253087 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля «Opel Astra», реєстраційний номер НОМЕР_2, була застрахована у ПрАТ «Київський страховий дім» на строк з 17.12.2014 р. по 16.12.2015 р. з встановленим розміром франшизи - 1 000, 00 грн. та лімітом відповідальності страховика - 50 000, 00 грн. за шкоду заподіяну майну.

Згідно з Довідкою про дорожньо-транспортну пригоду № 55020491, внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди автомобіль «Toyota Highlander», реєстраційний номер НОМЕР_1, отримав механічні пошкодження передньої правої частини.

При цьому, Довідкою УДАІ ГУ МВС України в м. Києві деталізовано, що такими механічними пошкодженнями є пошкодження переднього бамперу, накладки передньої правої протитуманної фари.

22.12.2014 р. до позивача надійшло Повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку та Заява на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу.

22.12.2014 р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Саміт Моторз Україна» виставило страхувальнику рахунок-фактуру № СМУ00030040, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту спірного авто мала скласти 9 092, 30 грн.

Відповідно до складеного позивачем Страхового акту № 1/003/14/01304/VESKO130 від 05.01.2015 р. було визначено, що сума страхового відшкодування склала 8 733, 91 грн.

Платіжним дорученням № 150 176 від 06.01.2015 р. позивач перерахував на рахунок ТОВ «Саміт Моторз Україна» 8 733, 91 грн. із призначенням платежу: «Страхове відшкодування згідно акту №VESKO130/2015, ОСОБА_4, ІПН НОМЕР_3 зг. рах. № 030040 від 22.12.2014 р.».

24.01.2015 р. ТОВ «Саміт Моторз Україна» склало Акт виконаних робіт № 1488, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту спірного авто склала 9 092, 30 грн., відповідно до якого було проведено заміну фари правої, накладки протитуманної фари правої, бамперу переднього.

За твердженням позивача, він звернувся до відповідача з вимогою № 7286/01304/УБК від 29.07.2015 р. про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП в порядку регресу в сумі 8 733, 91 грн., яка відповідачем була задоволена частково шляхом виплати позивачу страхового відшкодування в сумі 6 133, 91 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Частинами першою та другою статті 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Вина фізичної ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 р. № 142/5/2092, відновлювальний ремонт - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісних транспортних засобів чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів, а вартість відновлювального ремонту дорожнього транспортного засобу відповідно до п. 2.3 Методики - це грошові витрати, необхідні для відновлення пошкодженого, розукомплектованого колісних транспортних засобів.

Системне тлумачення наведених вище положень чинного законодавства дає підстави вважати, що в разі пошкодження транспортного засобу розмір шкоди, завданої транспортному засобу, що підлягає відшкодуванню страховиком, визначається виходячи з оцінки вартості витрат, які несе власник пошкодженого транспортного засобу при здійсненні його відновлювального ремонту.

Згідно з ч. 1 ст. 14 та ст. 204 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як наголосив Вищий господарський суд України в постановах від 04.12.2012 р. у справі № 5011-37/5786-2012 та від 04.12.2012 р. у справі № 5011-68/7859-2012, норми Закону України «Про страхування» не містять положень, які б зобов'язували страховика визначати розмір страхового відшкодування з урахуванням лише автотоварознавчої експертизи (дослідження), проведеної оцінювачем чи суб'єктом оціночної діяльності, та на підставі лише звіту про оцінку КТЗ. Натомість положеннями статті 25 Закону України «Про страхування» передбачено, що здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування.

При визначенні розміру страхового відшкодування, що підлягає виплаті страхувальнику, позивач не керувався нормами Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів» з огляду на наявність укладеного між ним та ОСОБА_4 Договору, у відповідності до умов якого позивачем і було здійснено визначення розміру збитку застрахованого автомобіля та страхового відшкодування.

Разом з цим, позивач і не повинен був керуватися положеннями Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів», оскільки цей закон регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Натомість відносини позивача і його страхувальника, що склались на підставі договору добровільного страхування транспортного засобу, є добровільним страхуванням, яке відповідно до ст. 6 Закону здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Зазначена правова позиція також відображена в постанові Вищого господарського суду України від 07.08.2014 р. у справі № 910/14328/13, в якій наголошується на тому, що Закон України «Про страхування» не містить положень, які б покладали на страховика за договором добровільного страхування обов'язок здійснювати проведення суб'єктами оціночної діяльності оцінки заподіяної шкоди, завданої при ДТП транспортному засобу, та які б ставили необхідність відшкодування шкоди у залежність від проведення такої оцінки, а згідно ч. 2 ст. 14 ЦК України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї. Разом з цим, частина друга статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", яка визначає випадки, коли проведення оцінки майна є обов'язковим, такого обов'язку щодо оцінки, на страховика, який уклав договір добровільного страхування, також не покладає.

З матеріалів справи вбачається, що позивач на підставі Страхового акта та розрахунку страхового відшкодування, виконуючи свої зобов'язання за Договором, сплатив суму страхового відшкодування в сумі 8 733, 91 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 150 176 від 06.01.2015 р.

Як наголошує на тому Вищий господарський суд України у своїх постановах при розгляді справ даної категорії, (постанови від 23.08.2011 р. у справі № 42/92, від 07.08.2012 р. у справі № 2/22, від 01.03.2011 р. у справі № 47/372) звіт про оцінку транспортного засобу є лише попереднім оціночним документом, в якому зазначається про можливу, але не кінцеву суму, що витрачена на відновлення транспортного засобу. Реальним же підтвердженням виплати суми страхового відшкодування страхувальнику, є саме платіжне доручення.

У постанові від 15.04.2015 р. у справі № 910/7163/14 Верховний Суд України також погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що Законами України «Про страхування» та «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачено зобов'язання страховика за договором добровільного страхування визначати розмір страхового відшкодування тільки в розмірі суми, встановленої звітом про оцінку транспортного засобу, оскільки цей звіт є попереднім оціночним документом, що визначає можливу, але не остаточну суму, необхідну для відновлення транспортного засобу.

Таким чином, на підставі встановлених судом обставин, слід дійти висновку, що до позивача дійсно перейшло право вимоги до відповідача, згідно зі ст. ст. 993 ЦК України, ст. 27 Закону України «Про страхування» та ст. п. 22.1. ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 910/177/14 від 25.02.2015 р.

Вищий господарський суд України у постанові від 28.02.2012 р. у справі № 7/088-11 наголосив, що чинним цивільним законодавством не визначений строк виконання одним страховиком зобов'язання по відшкодуванню іншому страховику шкоди, однак, цей строк пов'язаний з моментом пред'явлення відповідною особою (в даному випадку страховиком) зворотної вимоги до відповідача.

Зокрема, приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України передбачено, що у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.

При цьому, слід також враховувати правову позицію Верховного Суду України в постанові від 04.11.2014 р. № 3-165гс14, за змістом якої позивач у справі отримав право вимоги після виплати потерпілій особі страхового відшкодування та не зобов'язаний звертатися безпосередньо до особи, відповідальної за заподіяний збиток, або до особи, у якої застраховано її цивільно-правову відповідальність, з вимогою виплати матеріального відшкодування, а може реалізувати своє право шляхом подачі позову до суду.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про страхування» та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Отже, відповідно до наведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.

За таких обставин з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати даний позов до суду.

Вказана правова позиція наведена Верховним Судом України в постанові від 07.08.2012 р. № 3-31гс12 у справі № 12/207, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, і відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Також, правова позиція відносно того, що саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання за договором добровільного страхування у нього виникло право подати позов до суду, викладена в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 р. № 3-20гс12 у справі № 58/168.

При цьому, необхідно враховувати, що відповідно до ст. 12.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до Полісу АІ № 4253087, розмір франшизи становить 1 000, 00 грн., у зв'язку з чим відповідач, з урахуванням сплаченого позивачу страхового відшкодування в сумі 6 133, 91 грн., мав відшкодувати позивачу 1 600, 00 грн.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності зобов'язання перед позивачем щодо сплати спірної суми боргу у розмірі 1 600, 00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено обґрунтованість позовних вимог, вони підлягають задоволенню з урахуванням наведеного.

Доводи відповідача щодо завищення позивачем витрат на страхове відшкодування своєму страхувальнику, судом до уваги не приймаються, оскільки на їх підтвердження не представлено належних та допустимих доказів. У свою чергу, твердження про те, що пошкоджену фару спірного автомобіля можна було відновити внаслідок проведення ремонтних робіт, а не її заміни, є лише припущенням, тим більше, що потерпілому гарантується право відновити пошкоджене майно саме до того стану, в якому воно перебувало до завдання шкоди.

Так, відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» наголошено, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

Що стосується клопотання відповідача про передачу йому замінених деталей, вузлів, агрегатів, зокрема, бамперу переднього, накладки правої протитуманної фари, фари правої, тощо, з пошкодженого автомобіля, то суд не знаходить підстав для його задоволення, оскільки такі вимоги знаходяться поза межами предмету спору.

Якщо відповідач вважає, що наявні правові та фактичні підстави для набуття ним вккзаних деталей у власність, він не позбавлений права звернутись з окремим відповідним позовом до суду.

При цьому, суд визнає недоречним посилання відповідача на п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», в якому, зазначається, що постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Так, вказана правова позиція стосується спорів між потерпілим та винуватцем у завданні шкоди, про відшкодування збитків, завданих пошкодженням майна, проте як у даній справі розглядається спір між страховиком, який за договором добровільного страхування відшкодував завдану його страховальнику шкоду, та страховиком, який відповідає за договором ОСЦПВВНТЗ за завдану його страхувальником у спірних правовідносинах шкоду. Позивач у вказаних правовідносинах не виступає ані власником пошкодженого транспортного засобу, ані власником замінених деталей, а тому у суду в межах даної справи відсутні підстави приймати рішення щодо розпорядження ними.

З урахуванням зазначеного, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

При цьому, позивачу має бути повернуто з Державного бюджету України зайве сплачений судовий збір в сумі 609, 00 грн., оскільки позивач звернувся до господарського суду з позовом 17.09.2015 р., сплативши судовий збір в сумі 1 827, 00 грн., тоді як відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, яка діяла станом на дату подачі позову), розмір судового збору мав становити 1 218, 00 грн.

Так, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» є підставою для повернення відповідної суми судового збору.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (04053, місто Київ, вулиця Артема, будинок 37-41; код ЄДРПОУ 25201716) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; код ЄДРПОУ 20474912) 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп. страхового відшкодування та 1 218 (одну тисячу двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Повернути Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «АХА Страхування» (04070, місто Київ, вулиця Іллінська, будинок 8; код ЄДРПОУ 20474912) зі спеціального фонду Державного бюджету України 609 (шістсот дев'ять) грн. 00 коп. судового збору, сплаченого на підставі платіжного доручення № 189 228 від 06.08.2015 р., оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.11.2015 р.

Суддя В.С. Ломака