Ухвала суду № 53191453, 02.11.2015, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

02 листопада 2015 року Справа № 5017/781/2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши заявуТовариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "Укрферрі"пропро перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2013у справі№ 5017/781/2012 Господарського суду Одеської області за позовомФонду державного майнадоТовариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "Укрферрі",за участюПрокуратури Одеської області,прозобов'язання підписати додатковий договір до договору оренди,за участю представників:позивачаВасильківська В.Є.,відповідачаТипінський Д.В., Маліневський О.М., Фурса С.М.,прокуратуриРоманов Р.О.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.05.2012 у справі №5017/781/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2012, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.09.2012 рішення Господарського суду Одеської області від 28.05.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 10.07.2012 у справі № 5017/781/2012 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду Одеської області від 03.12.2012 у справі № 5017/781/2012, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2013, у позові відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013 рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 у справі № 5017/781/2012 скасовано і прийнято нове рішення про задоволення позову: зобов'язано Приватне акціонерне товариство "Судноплавна компанія "Укрферрі" підписати додатковий договір до договору оренди від 05.12.1997 № Д-1905 у редакції позивача:

"1. Пункт 3.1 розділу 3 договору оренди від 5 грудня 1997 року № Д-1905 викласти у такій редакції:

"3.1. Орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної палати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (зі змінами і доповненнями), і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (вересень 2011 року) 1.041.444 грн. 87 коп. (один мільйон сорок одна тисяча чотириста сорок чотири гривні 87 копійок)".

2. Зазначений у пункті 1 додаткового договору розмір орендної плати застосовується з 20 вересня 2011 року.

Розмір орендної плати за вересень місяць 2011 року становить 579.737 грн. 64 коп. без ПДВ.

3. Зміни розміру орендної плати за базовий місяць відображаються в розрахунку, що є додатком до цього додаткового договору та є його невід'ємною і складовою частиною.

4. Додатковий договір набирає чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і є невід'ємною частиною договору.

5. Додатковий договір укладений в 2-х примірниках, кожен із яких має однакову юридичну силу, по одному для орендодавця та орендаря."

До Відділу документального забезпечення Вищого господарського суду України надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "Укрферрі" від 27.05.2015 про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2013 у справі № 5017/781/2012. Заявник (з урахуванням заяви від 08.09.2015 та додаткових пояснень від 02.11.2015) просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 10.04.2013, а рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 у справі № 5017/781/2012 залишити без змін.

Нововиявленими обставинами заявник вважає обставини, викладені в звіті про оцінку від 21.05.2015, складеному ТОВ "Консалтингова компанія "Бюро оцінки Стефанович", згідно з яким вартість цілісного майнового комплексу Державної суднобудівної компанії "Укрферрі" станом на 31.08.2011 складала близько 48.000.000,00 грн.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду заяви.

Колегія суддів, обговоривши доводи заявника, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, вважає, що заява відповідача не підлягає задоволенню з таких підстав.

Постановою Вищого господарського суду України, яка є предметом перегляду, встановлено, що 05.12.1997 між Фондом державного майна України (орендодавець) та судноплавною компанією "Укрферрі" (орендар), правонаступником якої є відповідач, було укладено договір № Д-1905 оренди державного майна - цілісного майнового комплексу державної судноплавної компанії "Укрферрі" (далі - договір).

Умовами договору (пункти 3.1 і 3.2) сторони погодили, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (із змінами та доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 18.05.1998 № 699 та від 19.01.2000 № 75) і становить, без ПДВ, за базовий місяць оренди лютий 2007 року - 195.874,07 грн. (у редакції додаткової угоди від 21.01.2008 № 53); розмір орендної плати може бути переглянуто на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Додатковими угодами сторони доповнювали і змінювали умови договору, зокрема, додатковою угодою від 28.10.2004 № 720 дію договору продовжено до 05.12.2014.

У жовтні 2011 року орендодавець запропонував укласти додаткову угоду до договору про зміну розміру орендної плати з підстав зміни орендних ставок за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств відповідно до Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 961 "Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629 і від 04.10.1995 N 786".

Зазначену пропозицію орендар відхилив.

За правилами ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон) методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.

Статтею 21 Закону встановлено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін та на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України. Укладений між сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна.

Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України (ч. 2 ст. 10 Закону). Відповідно до пункту 3.4 Типового договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства (структурного підрозділу підприємства), затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 № 1774, розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із сторін у разі зміни методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.

Умовами договору сторони передбачили можливість перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї із сторін в разі зміни методики її розрахунку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2011 № 961 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786, якою затверджена Методика розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, зокрема, щодо збільшення орендних ставок за використання цілісних майнових комплексів державних підприємств.

На виконання цієї постанови Уряду позивач направив відповідачу проект додаткової угоди з новим розрахунками орендної плати.

Відповідно до ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.

За правилами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 1 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором, а згідно частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Взявши до уваги викладене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що встановлення в договорі оренди умови щодо визначення розміру орендної плати за методикою розрахунку орендної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України, до якої було внесено зміни, є підставою для зміни розміру орендної плати та зміни умов договору оренди в цій частині.

З урахуванням наведеного Вищий господарський суд України скасував рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2012 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2013 у справі № 5017/781/2012 та прийняв нове рішення про задоволення позову.

Нововиявленими обставинами заявник вважає обставини, викладені в звіті про оцінку від 21.05.2015, складеному ТОВ "Консалтингова компанія "Бюро оцінки Стефанович", згідно з яким вартість цілісного майнового комплексу Державної суднобудівної компанії "Укрферрі" за ретроспективною оцінкою станом на 31.08.2011 складала близько 48.000.000,00 грн.

При цьому заявник стверджує, що акт оцінки майнового комплексу від 24.03.2003, покладний в основу оскаржуваної постанови, на відміну від вищевказаного звіту складений без врахування вимог Методики розрахунку орендної палати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 10.08.1995 № 629, щодо незалежної оцінки вартості майнового комплексу, в т.ч. формул, визначених п. п. 5 та 12 вказаної Методики.

Відтак, заявник стверджує, що в ході розгляду даної справи судами не було визначено вартості майнового комплексу з урахуванням відомостей незалежної оцінки.

Колегія суддів з вказаними доводами заявника не погоджується, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи, в ході її розгляду (як первісного, так і нового) суди враховували вимоги Методики розрахунку орендної палати за державне майно та пропорцій її розподілу, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 10.08.1995 № 629, зокрема, формули, визначені п. п. 5 та 12 вказаної Методики.

Судами долучено до матеріалів справи, надано правову оцінку та враховано при прийнятті відповідних судових рішень подані учасниками судового процесу письмові докази та пояснення, зокрема протоколи та акти оцінки, аудиторські висновки тощо, які містять посилання на вказані формули та, відповідно, відображають вартість майнового комплексу з урахуванням відомостей відповідної оцінки. При цьому в ході як первісного, так і повторного розгляду справи саме відповідач неодноразово звертав увагу суду на необхідність визначення вартості основних засобів, що ним орендувались, за незалежною оцінкою (зокрема, див. т. 1, а.с. 98, т. 2, а.с. 141, 144, т. 3 а.с. 99, 163).

З наведених матеріалів справи та змісту судових рішень вбачається, що в ході розгляду справи судами були враховані положення Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 10.08.1995 № 629, зокрема надано правову оцінку акту від 24.03.2003, яким визначено вартість майнового комплексу, а також необхідності застосування формул, визначених п. п. 5 та 12 вказаної Методики.

Разом з тим відповідач не заявляв клопотань про визначення під час вирішення спору такої вартості шляхом проведення відповідної експертизи чи незалежної оцінки.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.04.2013, яку заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами, також встановлено, що розмір орендної плати у договорі оренди визначено за методикою розрахунку орендної плати, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 № 629, тобто з урахуванням визначення вартості майнового комплексу та на підставі вищевказаних формул.

При цьому Вищий господарський суд України врахував і зміни щодо визначення розміру орендної плати, внесені до вказаної методики станом на час прийняття рішення Господарського суду Одеської області від 03.12.2012, та зробив висновок, що такі зміни є підставою для зміни розміру орендної плати та зміни умов договору оренди в цій частині.

Таким чином, доводи заявника про те, що в ході розгляду даної справи учасниками судового процесу, зокрема відповідачем, не ставилось питання про необхідність врахування вартості майнового комплексу за незалежною оцінкою та за відповідними формулами, спростовуються матеріалами справи.

Отже, як вбачається з наявних у справі пояснень сторін та доказів, суди при прийняті відповідних рішень встановлювали в судовому процесі обставин справи всебічно та об'єктивно в їх сукупності з урахуванням об'єкта і предмета спору, в т.ч. щодо з'ясування питання необхідності врахування незалежної оцінки та відповідних формул.

Згідно зі ст. 112 ГПК України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами. Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення; 3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення; 4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду; 5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Як зазначено у п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 17 "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами", до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи.

Необхідно чітко розрізняти поняття нововиявленої обставини (як факту) і нового доказу (як підтвердження факту); так, не можуть вважатися такими обставинами подані учасником судового процесу листи, накладні, розрахунки, акти тощо, які за своєю правовою природою є саме новими доказами.

Колегія суддів відзначає, що ретроспективна оцінка майнового комплексу, викладена у звіті про оцінку від 21.05.2015, складеному ТОВ "Консалтингова компанія "Бюро оцінки Стефанович", не є нововиявленою обставиною в розумінні законодавства.

Фактично відповідач просить як переоцінити ті докази, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи, в т. ч. в межах з'ясування питання необхідності врахування незалежної оцінки та відповідних формул при визначенні вартості майнового комплексу, так і врахувати обставини, які об'єктивно не існували на час прийняття Вищим господарським судом України постанови від 10.04.2013, були встановлені набагато пізніше шляхом ретроспективних досліджень.

Проте, як вже зазначалось, відповідач не заявляв клопотань про визначення під час вирішення спору такої вартості шляхом проведення відповідної експертизи чи незалежної оцінки. Відповідачем не доведено, що він не мав можливості вчинити відповідні процесуальні дії чи самостійно представити незалежну оцінку предмета оренди в якості доказу на підтвердження своїх заперечень до прийняття судових рішень у справі.

Звіт, на який посилається відповідач, не спростовує факту врахування судами, зокрема Вищим господарським судом України при прийнятті постанови від 10.04.2013, яку заявник просить переглянути за нововиявленими обставинами, як наведених вище встановлених судами наявних обставин, так і положень Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 10.08.1995 № 629.

Усім вищезазначеними доказам та поясненням сторін щодо правильності визначення вартості майнового комплексу судами було надано належну правову оцінку та зроблено відповідні висновки.

У свою чергу звіт про оцінку від 21.05.2015 фактично є новим доказом (на підтвердження чи спростування правильності визначення вартості майнового комплексу), якого не існувало і не могло існувати на час розгляду справи, він, оформлений як відповідний документ, був створений набагато пізніше постанови Вищого господарського суду, а викладені у ньому відомості отримані шляхом ретроспективного аналізу, не мають жодної з наведених вище ознак нововиявлених обставин, а отже не можуть бути взяті до уваги при перегляді справи за нововиявленими обставинами в силу вищенаведених вимог законодавства та, відповідно, не спростовують правильності висновків, зроблених Вищим господарським судом України у постанові від 10.04.2013.

Таким чином, зазначені заявником обставини не можуть бути підставою для зміни або скасування постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2013 у справі №5017/781/2012 за правилами розділу XIII ГПК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд постанови Вищого господарського суду України за нововиявленими обставинами.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 112 - 114 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Судноплавна компанія "Укрферрі" про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Вищого господарського суду України від 10.04.2013 у справі № 5017/781/2012 залишити без задоволення, а постанову Вищого господарського суду України від 10.04.2013 у справі №5017/781/2012 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова