Ухвала суду № 53187116, 05.11.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/3619/14-ц Номер провадження 22-ц/775/830/2015

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2015 року м. Артемівськ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого судді Жарової Ю.І., суддів Жданової В.С., Постолової В.Г.

при секретарі судового засідання Бондарчук І.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2015 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Красноармійський машинобудівний завод» про зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення, внесення запису до трудової книжки про звільнення за власним бажанням, про видачу трудової книжки, про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні, -

ВСТАНОВИЛА:

До Красноармійського міськрайонного суду Донецької області звернулася ОСОБА_1 з позовом до ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» про зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення, внесення запису до трудової книжки про звільнення за власним бажанням, про видачу трудової книжки, про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона працювала на ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» з 05.06.2006 р. за професією електромонтер з обслуговування станцій четвертого розряду в РМУ. З 20.06.2011 р. по 16.04.2014 р. знаходилася у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку. 17.04.2014 року її не було допущено до робочого місця та повідомлено, що вона вже не працює на даному підприємстві у зв'язку із ліквідацією останнього. З єдиного державного реєстру вона дізналась, що підприємство, де вона працює, знаходиться в стадії ліквідації і ліквідатором цього підприємства на підставі постанови Господарського суду Донецької області від 18.04.2013 року призначено Чернова В.І. 24 квітня 2014 року вона направила заяви про надання їй документів, а саме копії наказу про звільнення, трудової книжки, довідки про нараховані суми в рахунок остаточного розрахунку, з роз шифровкою за видами оплат, на дві адреси: за юридичною адресою підприємства та на адресу ліквідатора підприємства Чернова В.І. Конверт з її заявою на юридичну адресу підприємства повернувся без вручення. На її заяву до ліквідатора підприємства нею отримано відповідь від 26.05.2015 року, згідно якої їй було відмовлено у видачі документів на видачі трудової книжки, через те, що до ліквідатора не передано трудовий архів, бухгалтерську, фінансову та іншу документацію. На підставі того, що відповідач не надав їй довідку про остаточний розрахунок та не виплатив суми в рахунок остаточного розрахунку при звільненні. Згідно її розрахунків відповідач має заборгованість перед нею в рахунок остаточного розрахунку 3654 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач, згідно уточнених позовних вимог, просила суд зобов'язати відповідача ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» видати наказ про її звільнення за власним бажанням з 16 грудня 2014 року, зобов'язати відповідача ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» внести зміни в трудову книжку про звільнення за власним бажанням з 16 грудня 2014 року, зобов'язати відповідача видати їй трудову книжку та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.04.2014 року по 16.12.2014 року та провести нарахування та виплату сум в рахунок остаточного розрахунку з нею станом на 16.12.2014 року.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 15 вересня 2015 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі. Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позивачкою не надано суду доказів того, що вона звільнена з підприємства (копію наказу) чи зверталась до адміністрації підприємства з заявою про звільнення за власним бажанням і їй було відмовлено - у задоволенні позовних слід відмовити як необґрунтованих.

Не погоджуючись з рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області, позивач по справі, ОСОБА_1, подала до апеляційного суду Донецької області апеляційну скаргу в якій просила рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове по суті позовних вимог. Вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні позивач та представник позивача, який діє на підстав довіреності, підтримали доводи апеляційної скарги, просили апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове рішення по суті позовних вимог.

Відповідач до судового засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи скарги, пояснення позивача, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі суд першої інстанції виходив з того, що з 05.06.2016 року позивачка працювала на ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» електромонтером з обслуговування підстанції четвертого розряду, прийнята на роботу згідно наказу № 31-к від 05.06.2006 року.

З 20.06.2011р. по 16.04.2014р. ОСОБА_1 перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років, що підтверджується також довідкою № 469 від 14.06.2012р., виданою ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» .(а.с.18).

17.04.2014 року позивачка вийшла з відпустки з догляду за дитиною та прибула на своє робоче місце, але на прохідній не була допущена до роботи. Крім того, 24 квітня 2014 року на адресу ліквідатора підприємства Чернова В.І. направила лист з проханням надати їй копії наказу про звільнення, трудову книжку та довідку про остаточний розрахунок про звільнення, але заяву про звільнення з роботи за власним бажанням на адресу адміністрації підприємства чи ліквідатора підприємства вона не писала.

Постановою Господарського суду Донецької області від 18.04.2013р. ПрАТ «Красноармійський машинобудівний завод» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Чернова В.І. (а.с.7-11) .

Із листа арбітражного керуючого Чернова В.І. на запит ОСОБА_1 про надання їй копії наказу про звільнення, трудової книжки, довідки про нараховані суми в рахунок остаточного розрахунку, з розшифровкою за видами оплат, вбачається, що йому не були передані попереднім керівником трудового архіву, бухгалтерської, фінансової та іншої документації підприємства-банкрута, що робить неможливим надання їй витребуваних документів.(а.с.12).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачка звернулась до суду з трудовим спором не надавши суду будь-якого підтвердження того, що вона звільнена з роботи за власним бажанням чи зверталась до адміністрації підприємства з заявою про звільнення за власним бажанням (порушено досудовий порядок розгляду трудового спору), поклавши на суд обов'язок по її звільненню, що не є компетенцією суду.

За змістом ст. 33 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам у результаті злиття, приєднання, поділу, перетворення (реорганізації) або в результаті ліквідації за рішенням, прийнятим засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженим ними органом, за судовим рішенням або за рішенням державного органу, прийнятим у випадках, передбачених законом.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

За положеннями ч. 4 ст. 91 ЦК України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Частиною 2 ст. 104 ЦК України встановлено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, який здійснюється судом у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У разі порушення права у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення, тобто особа має право обирати той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції судова колегія зазначає, що питання про звільнення працівника з роботи належить виключно до компетенції роботодавця та не може бути делеговано суду, а тому заявлені ОСОБА_1 вимоги щодо зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення захисту у судовому порядку не підлягають.

Згідно із вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.. 61 цього кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач не надала належних доказів на підтвердження її звернення до відповідача із заявою про звільнення.

Оскільки вимоги про зобов'язання відповідача внести запис до трудової книжки про звільнення за власним бажанням, про видачу трудової книжки, про нарахування та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення вихідної допомоги при звільненні є похідними від вимог про зобов'язання відповідача видати наказ про звільнення, тому рішення в цій частині також не підлягає задоволенню.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування судового рішення немає.

Доводи апеляційної скарги в своїй більшості стосуються оцінки доказів.

Згідно ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

За своєю формою рішення суду відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України.

Згідно ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи позивача про неправильну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів є необґрунтованими. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, позивачем не надано.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

УХВАЛИЛА:

У задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 15.09.2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді