Рішення № 53186993, 28.10.2015, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/5940/15-ц

Провадження № 2/265/2496/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

28 жовтня 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Азаровій А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні та моральної шкоди, посилаючись на те, що перебував у трудових відносинах із відповідачем по 5 серпня 2015 року. Однак після звільнення позивача із ПАТ «Азовзагальмаш» у відповідача перед ним залишилась заборгованість по виплаті заробітної плати, яка досі не була погашена, в сумі 6740,04 грн. На підставі того, що у день звільнення йому не було виплачено суму боргу з заробітної плати, то просив суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по зарплаті та середній заробіток за час прострочки у проведені розрахунку із ним при звільнені до моменту ухвалення судового рішення по справі. Внаслідок неправомірних дій відповідача, який порушив його трудові права, позивачу були завдані також моральні страждання, які він оцінює у 10000 грн., які також просить стягнути з ПАТ «Азовзагальмаш» на свою користь.

В подальшому ОСОБА_1 уточнила свої вимоги, внаслідок чого просила суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 8618,99 грн., залишивши в іншій частині заявлені раніше позовні вимог без змін.

Позивач в судове засідання не зявився, надавши суду заяву з проханням вирішити наявний спір за його відсутності, наполягаючи на задоволенні заявлених позовних вимог та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.

Представники відповідача в судове засідання повторно не зявились за невідомих суду причин, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи, не надавши суду заяву з проханням вирішити спір у їх відсутність.

Згідно письмових заперечень представник ПАТ «Азовзагальмаш», ОСОБА_2, яка діє на підставі довіреності, не визнаючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_1, зазначала, що заборгованість у відповідача перед позивачем дійсно складає по зарплаті 8618,99 грн. з урахуванням усіх утриманих податків та зборів. Оскільки в день звільнення позивачка не працювала, до відповідача із письмовою заявою про виплату їй заборгованості по зарплаті не зверталась, то відсутні підстави для стягнення середнього заробітку на її користь. Також посилалась на те, що позивачка не довела факту завдання їй моральних страждань.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. ст. 169, 224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено й підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Відкритим акціонерним товариством «Азовзагальмаш», яке було загальними зборами від 8 квітня 2011 року перейменовано у Публічне акціонерне товариство «Азовзагальмаш», починаючи з 30 травня 2003 року по 5 серпня 2015 року, внаслідок звільнення за власним бажанням за наказом від 5 серпня 2015 року, що підтверджується копією трудової книжки позивача (а. с. 3-5).

Згідно довідки від 15 вересня 2015 року ПАТ «Азовзагальмаш» вбачається, що заборгованість підприємства-відповідача перед ОСОБА_1 по виплаті заробітної плати останній на 15 вересня 2015 року складає 8618,99 грн. з урахуванням утриманих податків та зборів (а. с. 26).

На підставі довідки ПАТ «Азовзагальмаш» від 15 вересня 2015 року вбачається, що середньоденний заробіток ОСОБА_1 на підприємстві-відповідача становив на момент її звільнення 67,49 грн. (а. с. 33).

Також з наданих представниками ПАТ «Азовзагальмаш» документів, тобто розшифрування записів у табелі відпрацьованого часу, табелю обліку відпрацьованого робочого часу за 2015 рік щодо ОСОБА_1 та графіку роботи на 2015 рік, вбачається, що у день її звільнення позивачка не працювала (а. с. 27, 28, 32).

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Оскільки представник відповідача не заперечував наявність заборгованості перед ОСОБА_1 по несплаченій заробітній платі в сумі 8618,99 грн., то суд вважає можливим ухвалити рішення про задоволення заявлених вимог позивачки в цій частині на підставі дослідженої довідки відповідача про підтвердження такої заборгованості.

На підставі переліченого з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість по виплаті заробітної плати в сумі 8618,99 грн., яка до теперішнього часу не була сплачена останній.

Враховуючи, що з заробітної плати проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, а за довідкою відповідача такі відрахування вже було проведено із нарахованої до сплати ОСОБА_1 заробітної плати, то суд приходить до висновку, що при стягненні боргу із заробітної плати в сумі 8618,99 грн. необхідності проводити утримання податків та обов'язкових платежів немає.

Вирішуючи заявлені позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки у проведенні розрахунку при звільненні позивача, суд дійшов наступного.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

На підставі ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

На підставі ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Однак за ч. 2 ст. 233 КЗпП України в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Рішенням від 22 лютого 2012 року № 4-рп/2012 Конституційного Суду України по справі № 1-5/2012 було визначено, що положення ч. 1 ст. 233 Кодексу законів про працю України у взаємозвязку з положеннями ст. ст. 116, 117, 237-1 КЗпП України слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Таким чином Конституційним Судом України було визначено, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом України в постанові від 27 березня 2013 року по справі № 6-15цс13.

Оскільки розглядом справи було встановлено, що ПАТ «Азовзагальмаш» досі не розрахувалось із ОСОБА_1 по виплаті їй боргу із заробітної плати, належної на момент звільнення, то строки звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільнені позивачкою не були пропущені.

Відповідно до п. 20 Постанови від 24 грудня 1999 року № 13 Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведені його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведеня розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

За правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 29 січня 2014 року по справі 6-144ц13, вбачається, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені ст. 116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд на підставі викладеного, вважаючи обґрунтованою вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку із ним при звільненні, та задовольняючи позовні вимоги в цій частині, вирішує питання про розмір стягуваної суми, виходячи з наступного.

Оскільки судом було встановлено, що ОСОБА_1 у день її звільнення, 5 серпня 2015 року, не працювала та доказів суду про звернення із вимогою до відповідача виплатити їй наявну заборгованість по зарплаті після свого звільнення не надала суду, то на підставі переліченого слід вважати, що позивачка звернулась до відповідача вперше із вимогою сплатити їй нараховану та не сплачену заробітну плату шляхом предявлення відповідного позову до суду.

Таким чином на підставі невиплати відповідачем належних ОСОБА_1 сум вже після заявлення останньою до ПАТ «Азовзагальмаш» цивільного позову, то суд вважає, що відповідач повинен виплатити позивачці її середній заробіток за весь час такої затримки по день ухвалення рішення суду.

Розрахунок при визначенні розміру середнього заробітку за весь час затримки у розрахунку при звільненні провадиться відповідно до «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Визначаючи середню заробітну плату ОСОБА_1 за період з 10 вересня 2015 року (з моменту отримання представниками відповідача копію позовної заяви ОСОБА_1 М.) до 28 жовтня 2015 року включно (до моменту ухвалення судового рішення) суд користується ОСОБА_3 праці та соціальної політики України від 9 вересня 2015 року «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2015 рік» та наданим відповідачем графіком роботи на 2015 рік по підприємству, внаслідок чого суд обрахував загальну кількість робочих днів затримки у проведенні розрахунку з позивачем при його звільненні за вказаний період, що становить 36 днів.

Виходячи з того, що за довідкою ПАТ «Азовзагальмаш» середньоденний заробіток ОСОБА_1 становив 67,49 грн., то шляхом множення середньоденного заробітку позивача на визначену судом кількість робочих днів прострочки, суд дійшов висновку, що за спірний період розмір середнього заробітку ОСОБА_1 становить 2429,64 грн. (36 днів х 67,49 грн. = 2429,64 грн.).

З урахуванням переліченого сума середнього заробітку, що підлягає виплаті відповідачем на користь позивача складає 2429,64 грн.

Враховуючи, що з заробітної плати проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, суд приходить до висновку, що при виплаті ПАТ «Азовзагальмаш» відповідних сум позивачу належить утримати передбачені законом податки та обов'язкові платежі.

Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг по заробітній платі в сумі 8618,99 грн. та середній заробіток за час затримки в проведенні розрахунку при звільнені в сумі 2429,64 грн.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Тривалість порушення трудових прав ОСОБА_1 з боку ПАТ «Азовзагальмаш» свідчить про наявність моральних страждань позивачки, а позбавлення останньої належної їй заробітної плати безумовно вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя та свідчить про втрату позивачкою нормальних життєвих зв'язків.

За змістом ч. 3 ст. 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, враховуючи вимоги розумності і справедливості, суд на підставі встановлених обставин справи вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь з відповідача моральної шкоди в сумі 10000 грн. підлягають частковому задоволенню, тобто в сумі 1000 грн., оскільки суд вважає, що саме у наведеному розмірі відшкодування відповідатиме глибині душевних страждань позивачки внаслідок порушення її трудових прав.

Згідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

За ч. 3 ст. 2 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до чинної на момент ухвалення судового рішення редакції ч. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір за ставкою 1% ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати, що відповідно становить на момент ухвалення рішення суду 487,20 грн.

На підставі чинної на момент ухвалення судового рішення редакції ч. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір за ставкою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, що відповідно становить на момент ухвалення рішення суду 487,20 грн.

Таким чином згідно ст. 88 ЦПК України з ПАТ «Азовзагальмаш» підлягає стягненню на користь держави судовий збір в загальному розмірі 974,40 грн., від сплати якого за законом позивача при звернені до суду із позовом було звільнено.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215, 224-225 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення середнього заробітку за час затримки в проведенні розрахунку при звільненні та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Азовзагальмаш» (ПАТ «Азовзагальмаш»), ЄДРПОУ: 13504334, розташованого в місті Маріуполі на площі Машинобудівельників 1, на користь ОСОБА_1, ІПН: НОМЕР_1, зареєстрованої в ІНФОРМАЦІЯ_1, заборгованість із заробітної плати в сумі 8618 (вісім тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 99 коп.

Стягнути з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у розрахунку при звільненні в сумі 2429 (дві тисячі чотириста двадцять девять) грн. 64 коп., з утриманням при виплаті з вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів і зборів.

Стягнути з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1000 (одна тисяча) грн.

В задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ПАТ «Азовзагальмаш» на користь держави судовий збір в розмірі 974,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуто Орджонікідзевським районним судом міста Маріуполя Донецької області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Позивачем рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області протягом 10 днів з дня отримання його копії шляхом подачі апеляційної скарги через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя.

Суддя