Ухвала суду № 53185162, 30.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження апел.суду №11-кп/790/1847/15 Головуючий 1 інстанції: Дьоміна О.П.

Справа суду 1-ї інстанції № 636/2575/15-К

Категорія: ст. 407 ч. 4 КК України

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого судді Шабельнікова С.К.,

суддів Остапчика С.В., Савченка І.Б.,

за участю секретаря Забєліна М.О.,

прокурора Чекирда О.С.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження № 42015220750000228 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 на вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 30 липня 2015 року стосовно ОСОБА_2,-

В С Т А Н О В И Л А:

Цим вироком, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Боромля Гростянецького району Сумської області, українця, громадянина України, неодруженого, з середньою освітою, військовослужбовця призваного по мобілізації Тростянецько-Краснопільським ОРВК Сумської області, солдата, номера обслуги гранатометного відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону, який проживає за адресою: АДРЕСА_1, раніше судимого Чугуївським міським судом Харківської області від 19.02.2015 року за ч. 2 ст. 407 КК України до покарання у виді службового обмеження з відрахуванням в дохід держави 10 відсотків із суми грошового забезпечення,

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, і призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки.

Відповідно до ст. 71 КК України до призначеного покарання повністю приєднано невідбуту частину за попереднім вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 19.02.2015 року у вигляді 236 днів службового обмеження з відрахуванням в дохід держави 10% із суми грошового забезпечення, попередньо у відповідності зі ст. 72 КК України переведено менш суворий вид покарання в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають три дні службового обмеження для військовослужбовців, та за сукупністю вироків остаточно до відбуття ОСОБА_2 призначено покарання у виді позбавлення волі на 3 роки 78 днів.

Строк покарання рахується з 30 липня 2015 року, при цьому зараховано в строк відбування покарання, строк знаходження ОСОБА_2 під вартою з 24.04.2015 року, з 07 год.30 хв.

Згідно вироку, 4 серпня 2014 року солдат ОСОБА_2 Тростянецько - Краснопільським об'єднаним районним військовим комісаріатом Сумської області, на підставі Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» № 607/2014 від 21 липня 2014 року, призваний у Збройні Сили України та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини А0501.

Згідно наказу командира військової частини А0501 №158 від 04 серпня 2014 року, солдат ОСОБА_2 зарахований до списків особового складу військової частини А0501, поставлений на всі види забезпечення та призначений на посаду номера обслуги гранатометного відділення 1 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону військової частини А0501.

Відповідно до вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_2 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватись Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, сумлінно вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України. Крім цього, згідно вищевказаних положень, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Однак солдат ОСОБА_2, в порушення вищевказаних норм чинного законодавства України, 22 квітня 2015 року вирішив стати на злочинний шлях та самовільно залишити місце служби - військову частину А0501, яка дислокується за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142. Реалізуючи свій злочинний умисел солдат ОСОБА_2, діючи умисно, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби в умовах особливого періоду, близько 22 години 30 хвилин 22 квітня 2015 року, в порушення ст.ст. 11, 16, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, без поважних на те причин, та без наказу або дозволу відповідних командирів і начальників, самовільно залишив військову частину А0501, розташовану за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142 та, до 24 квітня 2015 року до місця служби не повертався, а отриманий у зв'язку із цим вільний час використовував на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби. У подальшому о 07 годині 30 хвилин 24 квітня 2015 року солдат ОСОБА_2 був затриманий працівниками правоохоронного органу.

Таким чином солдат ОСОБА_2, близько 22 години 30 хвилин 22 квітня 2015 року, будучи військовослужбовцем військової частини А0501, з метою тимчасово ухилитись від виконання обов'язків військової служби в умовах особливого періоду, в порушення вимог ст.ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 2, 9, 11, 16, 127, 128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, діючи умисно, без поважних причин та без наказу або дозволу відповідних командирів і начальників, самовільно залишив військову частину А0501, що дислокується за адресою: Харківська область, м. Чугуїв, вул. Горішного, 142, та до 24 квітня 2015 року до місця служби не повертався, а отриманий у зв'язку із цим вільний час використовував на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_1 просить вирок районного суду змінити, визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч 1 ст. 407 КК України, та, із застосуванням ст.71 КК України, призначити покарання в межах санкції статті; на підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_2 від відбування призначеного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом 3-х років не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього судом обов'язки. В обґрунтування свого апеляційного прохання апелянт вказує на те, що хоча і під час досудового розслідування та в залі суду ОСОБА_2 визнав себе винним в тому, що дійсно самовільно залишив військову частину, а отриманий у зв'язку із цим вільний час використав на те, щоб поїхати додому, отримати ідентифікаційний код для оформлення дитині безоплатного харчування, але наявність кваліфікуючих ознак за ч. 4 ст.407 КК України під час судового розгляду не була доведена стороною обвинувачення, і його дії повинні бути кваліфіковані за ч.1 ст.407 КК України. Крім того, захисник ОСОБА_1 зазначає про те, що враховуючи особисте ставлення обвинуваченого до вчиненого, дієве каяття, відсутність ознак соціальної небезпеки, наявність постійного місця проживання, до ОСОБА_2 можливо застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити від призначеного покарання з максимальним іспитовим строком та покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи обвинуваченого та його захисника, які просили задовольнити апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_1, а також доводи прокурора щодо законності та обґрунтованості оскаржуваного вироку, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження та перевіривши судове рішення, у відповідності з нормами ст. 404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга захисника не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Апеляційні доводи захисника (т.2 арк. 64-67) щодо неправильності кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст.407 КК України, на думку колегії суддів є безпідставними, оскільки вони позбавлені фактичних та правових підстав, а також в повному обсязі вони спростовуються висновками суду, що зазначені в мотивувальній частині оскаржуваного вироку (т.2 арк.61-62).

Суд у вироку правильно послався на низку законів України та підзаконних актів, які чітко регламентують питання стосовно наявності особливого періоду в України та наявності підстав щодо оголошення мобілізації.

Зокрема, відповідно до ЗУ «Про оборону України» - особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

ЗУ «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» теж зазначає, що особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно п.1 Указу Президента України «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України № 113-VIII від 15.01.2015 року, визначено - оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію (далі - мобілізація) у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Крім того, аналіз змісту норм зазначених у п.п.5-6 Цього Указу - вказує про наявність в Україні особливого періоду внаслідок мобілізаційних заходів що проводяться внаслідок реагування на загрози національній безпеці держави.

Отже, твердження захисника у апеляційній скарзі, що підтримані обвинуваченим при апеляційному розгляді, стосовно черг мобілізації - не виключає наявності як юридично, так і фактично особливого стану на час події злочину, що інкримінується ОСОБА_2, тобто з 22 год. 30 хв. 22 квітня по 07 год. 30 хв. 24 квітня 2015 року, коли ОСОБА_2 був затриманий працівниками правоохоронного органу.

Пояснення обвинуваченого та його захисника про відсутність кваліфікуючої ознаки, пов'язаної з самовільним залишенням військової частини без поважних причин - спростовуються даними акту службового розслідування, проведеного ТВ командиром 2 механізованого батальйону ОСОБА_3 від 10.09.2015 року (т.1 арк.29), на які суд обґрунтовано послався у вироку.

При цьому належить врахувати те, що сторона захисту під час судового розгляду в суді першої інстанції та при апеляційному розгляді не заявляла клопотань щодо перевірки та встановлення будь-яких даних, що свідчать про наявність невідкладних обставин, пов'язаних з необхідністю для ОСОБА_2 залишити розташування військової частини саме з 22 по 24 квітня 2015 року.

За таких обставин, відсутні підстави щодо перекваліфікації дій обвинуваченого на ч.1 ст.407 КК України, згідно апеляційних доводів захисника.

Перевіряючи вирок в частині апеляційних доводів захисника щодо можливості застосування норм ст.75 КК України та в частині правильності призначення покарання обвинуваченому ОСОБА_2, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції достатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини що обтяжують та пом'якшують покарання.

Як убачається з оскаржуваного вироку, ОСОБА_2 призначено покарання за вчинений злочин в межах санкцій ч.4 ст.407 КК України, у розмірі ближчому до мінімального, із застосуванням норм ст.ст. 71, 72 КК України у виді позбавлення волі на строк 3 роки 78 днів в умовах його реального відбування. Належить взяти до уваги те, що суд мотивував таке рішення не лише ступенем тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, але при цьому визнав та об'єктивно врахував декілька обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, а саме щире каяття і вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, а також взяв до уваги наявність незадовільних даних з характеристики за місцем розташування військової частини, а також даних щодо належного виконання програми бойової підготовки, наявність непогашеної судимості, що також негативно характеризує ОСОБА_2

З огляду на викладене, твердження у апеляційній скарзі захисника про те, що призначене судом першої інстанції остаточне покарання за сукупністю вироків, у виді позбавлення волі строком на 3 роки 78 днів, не відповідає внаслідок суворості ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого, - колегія суддів вважає необґрунтованими і дійшла висновку про те, що при призначені покарання, суд у повній мірі врахував вимоги кримінального закону, що містяться у нормах ст.ст. 65, 66, 67 КК України, а саме додержуючись принципу законності, індивідуалізації, справедливості та обґрунтованості покарання, а також врахував дані про особу обвинуваченого. При цьому судом належно враховано, що згідно ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, тобто судове рішення повинно виконувати функцію загальної та особистої превенції. Колегія суддів, також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, в сукупності з даними про особу винного, який раніше вчиняв злочин, передбачений ч. 2 ст. 407 КК України (том 1 арк. 75-80), підстав для застосування норм ст.75 КК України або пом'якшення призначеного покарання, шляхом застосування норм ст. 69 КК України, - не вбачається, в тому числі і з приводу наявності у нього хронічного гастриту, двох неповнолітніх дітей та цивільної дружини. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що виправлення та перевиховання ОСОБА_2, а також попередження вчинення ним нових злочинів не можливе без ізоляції від суспільства, тобто при позбавленні волі в мінімальних межах, необхідних для досягнення цих цілей.

Такий вид і міра покарання, на думку колегії суддів, буде достатньою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню нових злочинів. За таких обставин доводи апеляційної скарги захисника про невиправдану суворість призначеного покарання є безпідставними.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 407 ч. 1 п. 1, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Вирок Чугуївського міського суду Харківської області від 30 липня 2015 року стосовно ОСОБА_2 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим ОСОБА_2 - в той самий строк з дня вручення йому копії мотивованої ухвали.

Судді

______ ____ _____

Шабельніков С.К. Савченко І.Б. Остапчик С.В.