Рішення № 531798, 27.03.2007, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 20/68

27.03.07

За позовом Казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з

машинобудування ім. О.О. Морозова»

До Міністерства оборони України

Про стягнення 339149,00грн.

Суддя Палій В.В.

Секретар Молочна Н.С.

Представники:

Від позивача Вільховий В.М.- предст. (дов. від 21.03.2007р.)

Від відповідача Боришкевич В.О.- предст. (дов. від 25.12.2006р.)

Обставини справи:

Позивач звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України про стягнення 339149,00грн. збитків, які було завдано відповідачем при виконанні умов договору від 17.08.2004р. №229/6-63б/вн.

21.02.2007р. судом одержано клопотання від відповідача про розгляд справи №20/68 колегіально у складі трьох суддів.

В.о. Голови Господарського суду міста Києва у відповіді від 22.02.2007р. відмовив відповідачу у введенні до складу суду додатково двох суддів.

Відповідач у судовому засіданні 22.02.2007р. відзиву на позов не надав.

У судовому засіданні 22.02.2007р. представник позивача надав суду додаткові документи по справі, які залучені судом до матеріалів справи.

У зв’язку з необхідністю витребувати неподані та додаткові документи по справі, розгляд справи 22.02.2007р. відкладено.

12.03.2007р. судом одержано відзив на позовну заяву від відповідача, у якому відповідач заперечив проти позовних вимог, з підстав, зазначених у відзиві.

12.03.2007р. судом одержано клопотання від відповідача про здійснення фіксації судового процесу технічними засобами.

У судовому засіданні 13.03.2007р. клопотання судом задоволено.

13.03.2007р. у судовому засіданні оголошено перерву.

У судовому засіданні 15.03.2007р. представник відповідача подав клопотання про залучення до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державне казначейство України.

Клопотання судом не задоволено, оскільки позивачем не доведено, що рішення у справі може вплинути на права або обов’язки Державного казначейства України щодо однієї із сторін.

У судовому засіданні 13.03.2007р. судом оголошено перерву до 27.03.2007р., з метою виготовлення повного тексту рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

ВСТАНОВИВ:

17.08.2004р. між позивачем та відповідачем укладено договір №229/6-63б/вн про погашення заборгованості Міністерства оборони України за виконані роботи (надані послуги), шляхом передачі військового майна, предметом якого є погашення частини боргу Міністерства перед кредитором (позивач по справі), який виник відповідно до додаткової угоди №1 до Договору від 15.05.1992р. №117012СТ/407-060 (підетап 1.1), додаткової угоди №2 до Договору від 09.12.1992р. №117406СТ1/455-060 (підетап 2.2), додаткової угоди №6 до Договору від 09.12.1992р. №117406СТ1/455-060, договору від 06.06.2000р. №117606/750-ХКБМ (етап 2) та договору від 23.11.2000р. №117612/756-ХКБМ (етап 1), шляхом передачі надлишкового військового майна у господарське відання кредитора.

За цим договором Міністерство зі сфери свого управління передає в рахунок погашення частини боргу перед кредитором у господарське відання останнього спецвироби згідно з Додатком №1 до Договору. Кредитор зараховує вартість спецвиробів в рахунок погашення частини боргу Міністерства перед ним (п. п. 1.2, 1.3 Договору).

Загальна сума даного договору, за якою Міністерство передає спецвироби, підтверджується протоколом погодження договірної ціни та іншими додатками до договору і встановлюється сторонами у розмірі 1695 744,98грн., крім того ПДВ 339149,00грн. разом 2034893,98грн. і включає узгоджену сторонами ціну спецвиробів, яка встановлена виходячи із залишкової вартості спец виробів, їх якісного (технічного) стану, ринкового попиту відповідно Звіту про оцінку вартості майна. (п. 2.1 Договору).

Додатком №1 до договору сторонами погоджено специфікацію спецвиробів, що передаються Міністерством кредитору.

Додатком №2 до договору сторонами погоджено протокол погодження договірної ціни на спецвироби, які підлягають відчуженню.

30.11.2004р. сторонами підписано Акт прийому-передачі спецвиробів на суму 2034 893,98грн (з ПДВ), що включає: 1695744,98грн. вартість спецвиробів, 339149,00грн.-ПДВ 20%.

30.11.2004р. сторонами підписано Акт погашення заборгованості.

Після одержання спецвиробів за договором №229/6-63б/вн позивач оформив податкову накладну від 30.11.2004р. №91 та врахував її у податкових зобов’язаннях податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2004р.

Позивач посилається на те, що відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»відповідач повинен був надати позивачу податкову накладну на суму ПДВ у розмірі 339 149,00грн., проте, відповідач цього не зробив, пояснюючи зазначене тим, що він не є платником податку. Зазначене призвело до того, що у позивача виникло податкове зобов’язання на суму ПДВ у розмірі 339 149,00грн., проте, через ненадання відповідачем податкової накладної, не виникло податкового кредиту на суму ПДВ, у зв’язку з чим розмір відшкодування з бюджету фактично зменшено на 339 149,00грн. Враховуючи наведене, позивач просить суд стягнути з відповідача 339 149,00грн. спричинених збитків.

Відповідач у відзиві посилається на те, що відповідно до Закону України «Про Збройні Сили України»відповідач не зареєстрований як платник ПДВ і тому не міг надати податкову накладну. Крім того, відповідач вказує на те, що взаємозалік за договором від 17.08.2004р. не був проведений Державним казначейством України, вартість переданого військового майна не була зарахована до спеціального фонду державного бюджету і тому погашення кредиторської заборгованості Міністерства оборони України перед позивачем, яке повинно було бути проведено за результатами відображення цих операцій в обліку виконання бюджету, не відбулося. Тобто, сторони не досягнули тих наслідків, які передбачались при укладенні договору, таким чином вимога позивача про відшкодування збитків є безпідставною.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 7.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про Збройні Сили України» земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплене за військовим частинами, військовими навчальними закладами, установами, організаціями Збройних Силу країни є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків.

Таким чином, Міністерство оборони України не зареєстроване як платник податку у розумінні положень Закону України «Про податок на додану вартість».

У той же час, відповідач, знаючи, що він не є платником податку, повинен був при оформленні договору від 17.08.2004р. передбачити поставку спецвиробів на суму заборгованості за виконані роботи, збільшену на суму нарахованого ПДВ, тобто на загальну суму 2034893,98грн. без ПДВ. Натомість, відповідач передбачив вартість спецвиробів з урахуванням ПДВ. У свою чергу зазначене призвело до того, що позивач, як платник податку, оформив податкову накладну від 30.11.2004р. №91 та врахував її у податкових зобов’язаннях податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2004р. Проте, оскільки відповідач не є платником податку (відповідно не має права на складання податкових накладних ) не виникло податкового кредиту на суму ПДВ і позивач не доотримав відшкодування з бюджету на суму 339 149,00грн.

У відзиві відповідач зазначає про те, що вартість переданого позивачу майна не була зарахована Державним казначейством України до спеціального фонду державного бюджету і тому погашення кредиторської заборгованості Міністерства оборони України перед позивачем, яке повинно було бути проведено за результатами відображення цих операцій в обліку виконання бюджету, не відбулося.

Проте, суд вважає зазначене твердження відповідача помилковим, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 98 Закону України «Про Державний бюджет України на 2004рік»встановлено, що вартість військового майна, що передається виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також майна, що передається юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України як надходження від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, іншого майна Збройних Сил України і спрямовується на потреби Збройних Сил України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004р. №685 затверджено Порядок зарахування у 2004 році до спеціального фонду державного бюджету та спрямування на потреби Збройних Сил вартості військового майна, що передається кредиторам або юридичних особам-власником житла.

Проте, передача спецвиробів за договором від 17.08.2004р. в оперативне управління позивача була здійснена на підставі підписаного сторонами Акту приймання-передачі від 30.11.2004р. та виконання зазначеного зобов’язання не ставиться у залежність від здійснення зарахування до спеціального фонду державного бюджету вартості військового майна, що було передано позивачу-кредитору.

Крім того, датою виникнення податкових зобов’язань з ПДВ за операціями з продажу дослідно-конструкторських робіт, оплату за які проведено шляхом зустрічної поставки майна, є дата зміни договірних умов розрахунків з грошової на бартерну, а не дата здійснення зарахування до спеціального фонду державного бюджету вартості військового майна.

Таким чином, матеріали справи містять докази того, що спецвироби були передані в оперативне управління позивачу у зарахування існуючої заборгованості відповідача перед позивачем.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно ст. 1169 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Таким чином, оскільки діями відповідача було завдано майнову шкоду відповідачу у вигляді недоотримання відшкодування з бюджету на суму ПДВ у розмірі 339 149,00грн., суд визнає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, р/р 35219027003192, 35222122003192 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва, МФО 820172, ЄДРПОУ 00034022) на користь Казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова»(м. Харків, вул. Плеханівська, 126, р/р 2600330016 в АКБ «Меркурій»м. Харкова, МФО 351663, ЄДРПОУ 14310299), 339 149,00грн. завданих збитків, 3391,49грн.-державного мита, 118,00грн.-витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

Суддя

В.В. Палій