Рішення № 53179421, 02.11.2015, Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 212/5612/15-ц

2/212/2747/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року м. Кривий Ріг

Жовтневий районний суд міста ОСОБА_1

в складі головуючого судді Шум Л.І.

при секретарі Водопяновій Ю.С.

за участю представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі Жовтневого районного суду в м. Кривому Розі справу за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничозбагачувального комбінату» - про стягнення вихідної допомоги, компенсації втрати частини доходу в звязку із порушенням строку виплати, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та відшкодування моральної шкоди, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про стягнення вихідної допомоги, компенсації втрати частини доходу в звязку із порушенням строку виплати, середнього заробітку за час затримки при розрахунку та відшкодування моральної шкоди, і в обґрунтування свої вимог посилається на те, що він в період з 05.05.1974р. по 25.11.2010р. працював електрослюсарем, електромеханіком, головним енергетиком карєру, начальником дільниці, головним інженером цеху публічного акціонерного товариства «Центрального гірничозбагачувального комбінату» (надалі ПАТ «ЦГЗК»). 25.11.2010р. позивач звільнився із підприємства за власним бажанням в звязку із виходом на пенсію. Позивач зазначає, що в 2015році він дізнався, що ОСОБА_6 угодою на 2007-2008р. встановлено, що підприємства, зобовязується виплачувати працівникам при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі залежно від стажу роботи на підприємстві, але не менше: тримісячної середньої заробітної плати, при стажу роботи на підприємстві від 20 років і більше. Позивач пропрацював на підприємстві 35 років і при звільненні із підприємства йому не була виплачена одноразова вихідна допомога ні в одномісячному ні в трьохмісячному розмір. Позивач зазначає, що ПАТ «ЦГЗК» зобовязане виплатити йому три середньомісячних заробітних плат, що складають 13251 гривну. В звязку із порушенням строку виплати вихідної допомоги просить стягнути з ПАТ «ЦГЗК» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25.11.2010 р. по 25.11.2011р. в сумі 53004гривень, при цьому посилається на вимоги передбачені статтями 116 та 117 КЗпП України. Також позивач просить стягнути на його користь компенсацію втрати частини заробітної плати в звязку із порушенням строку її виплати в сумі 11261грн 03коп., при цьому посилається на положення передбачені Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку із порушенням строку їх виплати» від 19.10.2000р. №2050. Невиплатою своєчасно вихідної допомоги позивач вважає, що йому спричинена моральна шкода, оскільки він майже весь свій трудовий стаж пропрацював на підприємстві у Відповідача, працював сумлінно, добросовісно виконував свої трудові обовязки, недопускав порушень трудової дисциплини, дотримувався трудового законодавства, а натомість останній прушував законодавство про оплату праці. Спричинену моральну шкоду оцінює в розмірі 10 000 гривень, при цьому зазначає, що недоплачені кошти міг би направити на своє лікування, чи на свій чи сімї відпочинок, на посилене харчування, оскільки його праця була важка та шкідлива, забирала багато сил. Розмір спричиненої моральної шкоди визначає із того, що вказана сума зможе компенсувати перенесені ним страждання та переживання, компенсує втрачену цінність коштів, які міг отримати в 2010р.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, позовні вимоги в частині стягнення 13251грн. невиплаченої вихідної допомоги при звільненні, 53004грн. середнього заробітку за час затримки при розрахунку та моральної шкоди в розмірі 10000 гривень підтримав в повному обсязі, вимоги в частині стягнення 11261грн. 03коп. компенсації втрати частини доходу в звязку із порушенням строку виплати просив залишити без розгляду.

Представник Відповідача - ПАТ «ЦГЗК», ОСОБА_3, який діє на підставі довіреності наданої підприємством, проти позову заперечував та суду пояснив, що вимоги позивача безпідставні, колективним договором встановлено, що одноразову допомогу виплачувати працівникам, що досягли пенсійного віку, а саме чоловікам віком 60 років, позивач звільнився з підприємства в звязку з виходом на пенсію у віці 59 років, крім того позивач звільнився 25.11.2010 року, а звернувся до суду в 2015 році, таким чином пропустив строк позовної давності.

Суд, вислухавши доводи сторін та вивчивши матеріали справи суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до паспортних даних позивач 28.08.1951р. народження, урожениць Дніпропетровської області.

Із трудової книжки позивача встановлено, що з 05 травня 1974р. по 25 листопада 2010 р. позивач працювати електрослюсарем з ремонту гірського електрообладнання 6 розряду, електромеханіком, енергетиком Ганівського карєру ПАТ «ЦГЗК», звільнений був відповідачем за власним бажанням в звязку із виходом на пенсію.

Згідно довідки наданої ПАТ «ЦГЗК» №983 від 12.06.2015р. встановлено, що заробітна плата позивача за період з липня по жовтень 2010р. становила від 5339.87грн. до 5755.02грн., при цьому відпрацьованих годин у позивача не має оскільки він знаходився на лікарняному за рахунок Фонду соціального страхування, посадовий оклад позивача за вказаний період становив 4417 гривень.

ОСОБА_6 Угоди гірничо-металургійного комплексу України на 2007-2008рр. встановлено (п.1.13), що Угода набирає чинності з 1 січня 2007р. і діє до укладення нової або перегляду цієї Угоди. Угода була підписана Головою Центрального комітету профспілки трудящих металургійної і гірничодобувної промисловості України та власниками підприємств, включаючи ген директора ТОВ «Метінвест холдінг» ОСОБА_7, до складу холдінга входить і ПАТ «ЦГЗК». Станом на день звільнення позивача діяла вказана Угода. Пунктом 6.1 ОСОБА_6 Угоди на 2007-2008рр. розділ 7 «Соціальний захист та задоволення духовних потреб» власник за рахунок коштів підприємства у порядку та на умовах, передбачених колективним договором, зобовязується: виплачувати працівнику при виході на пенсію одноразову допомогу в розмірі, залежному від стажу його роботи на підприємстві, але не менше: від 20 і більше років тримісячної заробітну плати.

ОСОБА_8 договору ПАТ «ЦГЗК» на 2010-2011 рік, наданого Відповідачем встановлено в п.7.10 виплачувати працівникам при виході на пенсію за власним бажанням одноразову допомогу в розмірі, залежному від непреривного стажу роботи на підприємстві: від 20 і більше років тримісячну заробітну плату працівника. З 2 півріччя 2007р. здійснити таку виплату за умови якщо працівники звільняються за власним бажанням протягом одного місяця після досягнення ними пенсійного віку (жінки 55 років, чоловіки 60років).

Вимоги до власників підприємства працівників передбачені ОСОБА_6 Угодою гірничо-металургійного комплексу та ОСОБА_8 договору підприємства, в частині Соціальних гарантій (соціального захисту), які були чинні на час звільнення позивача із підприємства різняться. ОСОБА_6 угодою передбачено виплачувати при виході на пенсію працівнику одноразову допомогу, також норма передбачена і ОСОБА_8 договором, але ОСОБА_8 договір погіршує становище працівників підприємства в порівнянні з умова ОСОБА_6 угоди, а саме звужує коло осіб яким необхідно виплачувати вихідну при звільненні та позбавляє права позивача на отримання вихідної допомоги при виході на пенсію.

Суд вважає, що слід керуватися ОСОБА_6 угодою, оскільки ст.. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» від 1 липня 1993 року N 3356-XII передбачено, що умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов'язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

Ст.. 9 зазначеного Закону передбачено, що Положення генеральної, галузевої

(міжгалузевої), територіальної угод діють безпосередньо і є обов'язковими для всіх суб'єктів, що перебувають у сфері дії сторін, які підписали угоду.

Ст.. 16 КЗпП України встановлено, що умови колективного договору, що погіршують порівняно із чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними».

За змістом зазначених норм які встановлені в ОСОБА_6 угоді є гарантіями соціального захисту працівників підприємства й безпосереднє застосування таких умов є обовязковим для всіх субєктів, що перебувають у сфері дії Угоди.

Суд вважає, що необхідно нараховувати позивачу вихідну допомогу виходячи із посадового окладу який, згідно довідки наданої ПАТ «ЦГЗК» №983 від 12.06.2015р., становив 4417гривень. При стажі роботи позивач у відповідача більше 35 років, та у відповідності до п. 6.1 ОСОБА_6 угоди на 2007-2008рр., позивачу належало виплатити три середньомісячні заробітні плати. При посадовому окладі в 4417грн. вихідна допомога повинна становити 13251грн.

ОСОБА_9 вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають частковому задоволенню.

Ст. 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Ст.117 КЗпП України встановлено, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

П.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», передбачено, у разі якщо працівникові не були виплачені належні йому суми при звільнені, суд на підставі ст.. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а не при проведенні його до розгляду справи, по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому його вини.

Таку правову позицію придержується і Верховний Суд України при винесенні Постанови по цивільній справі від 1 квітня 2015р. №6-41цс15, де він зазначив, що згідно зі ст.. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені в ст.. 116 цього кодексу при відсутності спору про їх розмір підприємства, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Але при вирішенні питання щодо стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні суд застосовує принцип співмірності між заявленою сумою та сумою невиплаченої вихідної допомоги, а тому заявлену позивачем суму зменшує до 5000 гр.

ОСОБА_9 вимоги позивач щодо стягнення моральної шкоди спричиненої невиплатою вихідної допомоги підлягають частковому задоволенню згідно до наступного. Позивач працював на ПАТ «ЦГЗК» більше 35років в шкідливих умовах праці, відповідно до вимоги ОСОБА_6 угоди відповідач зобовязаний був виплатити позивачу при виході на пенсію вихідну допомогу, що є соціальним захистом передбаченим 7розділом Угоди, за багаторічну працю вихідну допомогу. Невиплата вихідної допомоги передбачена Угодою є порушенням права позивача на соціальний захист при виході на пенсію. Звісно при усвідомленні позивачем порушеного відносно нього права на соціальну виплату він переніс моральні переживання які відповідно до ст.. 237-1 КЗпП України підлягають задоволенню. Задовольняючи вимоги позивач суд враховує положення Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено, що відповідно до загальних підстав цивільно правової відповідальності обовязковому зясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, та призначає її в розмірі 2 000гривень, що компенсує перенесені позивачем моральні страждання та переживання.

Суд залишив без розгляду позовні вимоги позивача щодо стягнення з ПАТ «ЦГЗК» компенсації втрати частини доходу в звязку із порушенням строку їх виплати в сумі 11261грн. 03коп., в звязку із наданням заяви про залишення без розгляду.

Позивач відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Ст. 88 ЦПК України передбачено, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ч.2 ст. 124 Конституції України, ст. 47, 116, 117, 237-1, 238 Кодексу Законів про працю, Законами України: «Про оплату праці», ст. 3, 27, 31, 84, 118, 120, ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

ОСОБА_9 Олексійовича до Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничозбагачувальний комбінат» задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Центральний гірничозбагачувальний комбінат» на користь ОСОБА_4 вихідну допомогу в розмірі 13251гривну; середній заробіток за час затримки при розрахунку в сумі 5000 гривень; моральну шкоду в сумі 2000гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з часу його проголошення через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Після закінчення строку подачі заяви про апеляційне оскарження рішення суду набирає законної чинності.

Суддя: Л. І. Шум