Рішення № 531794, 22.03.2007, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 44/617-15/606

22.03.07

За позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України""Врадіївський елеватор"

до Державного комітету України з державного матеріального резерву

про стягнення 174 672,75 грн.

Суддя Хоменко М.Г.

Представники:

від позивача - Музика С.М.

від відповідача - не з'явилися

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду передані позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Врадіївський елеватор" (далі - позивач) до Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - відповідач) про стягнення 174 672,75 грн. витрат з відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву згідно з договором № 99 від 18.08.1998.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.02.2006 у справі № 44/617 позовні вимоги задоволено частково та присуджено до стягнення з відповідача 174 672,75 грн. витрат на зберігання цінностей матеріального резерву, 1 746,73 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суд від 05.07.2006 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 21.09.2006 рішення Господарського суду міста Києва від 16.02.2006 та постанову Київського апеляційного господарського суд від 05.07.2006 у справі № 44/617 скасовано, справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

За резолюцією керівництва суду справа передана на розгляд судді Хоменку М.Г.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги.

Представники відповідача у судове засідання не з'явилися, про причину неявки господарський суд не повідомили. У попередніх судових засіданнях були присутні представники Брега Т.М., Берладин В.В.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представники у судових зсіданнях проти позову заперечували, посилаючись на необґрунтованість позовних вимог, відсутність у позивача права грошової вимоги до відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Розпорядження Миколаївського виробничого об’єднання елеваторної і зернопереробної промисловості, позивач як державне підприємство, заклав у 1992 році на відповідальне зберігання матеріальні цінності держрезерву, що підтверджується листами № 04-110 від 14.12.1992, № 04-114 від 25.12.1992.

Рух матеріальних цінностей проводився на підприємстві відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України та Держкомхлібопродуктів України, що підтверджується листами № 2/198 від 09.02.1993, № 9-3-2/53 від 10.05.1993, № 04-151 від 25.08.1993, № 04-106 від 25.12.1994, № 2/268 від 27.02.1995 та нарядом № 53 від 04.08.1993.

18 серпня 1998 року між сторонами був укладений договір № 99 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву (далі - договір), відповідно до якого відповідач зобов’язався контролювати умови зберігання матеріальних цінностей та відшкодовувати витрати, пов’язані з утриманням цих цінностей.

В якості доказу прийняття на зберігання пшениці, ячменю, соняшнику, жита позивач надав акти по формі Р-16 за період 1992-2003 років.

Розрахунки за договором проводилися безпосередньо між сторонами шляхом проведення заліку заборгованості між відповідачем та Міненерго через підвідомче підприємство.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.3 договору розрахунки за матеріальні цінності державного резерву, які закладаються на відповідальне зберігання, проводяться безпосередньо між Комітетом та Міненерго (через його підвідомчі підприємства). Комітет відшкодовує у 1998 році витрати зберігача по зберіганню виходячи із розрахунку 1,5 грн. (з урахуванням ПДВ) за тонно- місяць зберігання, шляхом проведення заліку між Комітетом та Міненерго.

18 серпня 1998 року розпорядженням КМУ № 673-р дозволено Держкомрезерву проводити розрахунки з хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна державного резерву шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами і енергогенеруючими компаніями за спожиту електроенергію із зменшенням на відповідну суму боргу енергогенеруючих компаній перед Держкомрезервом за використані у 1998 році вугілля, мазут, природний газ державного резерву; взаємозалік здійснювався, виходячи з вартості зберігання зерна державного резерву - 1,5 гривні на місяць за одну тонну.

Строк оплати за договором не встановлений.

Згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1104-р взаємозалік здійснюється, виходячи з фактичних витрат хлібоприймальних підприємств на зберігання зерна державного резерву з урахуванням податку на додану вартість, але не більше 2,5 грн. на місяць за одну тонну.

Відповідачем погашено заборгованість за зберігання зерна шляхом оформлення взаємозаліків між енергогенеруючою компанією та позивачем за спожиту електроенергію відповідно до механізму взаємозаліку по електроенергії на загальну суму 86 328,54 грн.

Дія розпорядження КМУ від 18.08.1998 № 673-р припинилася у зв’язку з прийняттям постанови КМУ від 05.05.2000 № 755, згідно з якою встановлено, що розрахунки за електричну енергію, придбану на оптовому ринку, та за спожиту електричну енергію проводяться виключно у грошовій формі.

Таким чином, передбачений умовами договору порядок розрахунків було змінено Постановою КМУ № 755 з незалежних від сторін обставин, а тому обов’язок щодо здійснення розрахунків за зберігання матеріалів відповідно до ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, повинен проводитись виключно грошовими коштами.

Відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив з таких підстав.

Відповідно до п. 4.3 договору розрахунки між сторонами проводяться шляхом заліку заборгованості між відповідачем та Міненерго, отже, позивач необґрунтовано звернувся з вимогами про відшкодування витрат на зберігання в грошовій формі.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" фінансування витрат на утримання і розвиток системи державного резерву здійснюється за рахунок коштів державного бюджету та коштів, одержаних від допоміжної фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій системи державного резерву, фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов'язаних з обслуговуванням і зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до п.п. 2, 5 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності, а також для суб’єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов’язковим, якщо це не завдає їм збитків та відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання проводиться у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач у відповідності до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв" проводить розрахунки з відповідальними зберігачами виключно у грошовій формі та заборона Постановою КМУ № 755 залікової форми розрахунків не означає припинення зобов’язання відповідача з розрахунків за договором, оскільки при неможливості використання спеціальної залікової форми автоматично діє грошова.

У відповідності до п. 2 Постанови КМУ від 12.04.2003 № 532 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, передбачено Державному комітету з державного матеріального резерву спрямувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержані як плату (відсотки) за запозичання товарно-матеріальних цінностей.

Отже, посилання відповідача на порядок відшкодування позивачу витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей матеріального резерву відповідно до п. 6 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого Постановою КМУ № 532, безпідставні.

Даний Порядок не тільки запроваджує механізм відшкодування підприємствам витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням, а і його спосіб.

На думку позивача, зазначена постанова та твердження відповідача не можуть бути взяті до уваги в якості належного доказу по справі, оскільки сторонами в передбаченому законом порядку не вносилися зміни до умов договору № 99 від 18.08.1998.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відносини сторін з відповідального зберігання регулювалися договором № 99 від 18.08.1998.

Суд вважає необґрунтованим твердження відповідача про те, що вимоги позивача про погашення заборгованості у грошовій формі не відповідають умовам договору, п.п. 4.1, 4.3 якого передбачено виключно одну форму розрахунків - шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго.

За загальним правилом, відповідач проводить розрахунки з відповідальними зберігачами у грошовій формі, що передбачено ч. 3 ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв".

Можливість проведення розрахунку в іншій формі, а саме - шляхом проведення заліку заборгованості між Комітетом та Міненерго - була передбачена відповідним правовим актом –розпорядженням КМУ від 18.08.1998 № 673, яким дозволено Держрезерву проводити розрахунки з хлібоприймальними підприємствами за зберігання зерна державного резерву шляхом здійснення взаємозаліків між цими підприємствами і енергогенеруючими компаніями за спожиту енергію із зменшенням на відповідну суму боргу енергогенеруючих компаній перед Держрезервом за використані у 1998 році вугілля, мазут, природний газ державного резерву.

Передбачений постановою КМУ від 18.08.1998 залік заборгованості не виключає можливості використання і не забороняє відповідачу проводити розрахунки у грошовій формі.

Відповідачем погашено заборгованість за зберігання зерна шляхом оформлення взаємозаліків між енергогенеруючою компанією та позивачем за спожиту електроенергію відповідно до механізму взаємозаліку по електроенергії на загальну суму 86 328,54 грн.

Прийняття постанови КМУ від 05.05.2000 № 755 заборонило форму розрахунків, передбачену сторонами у договорі, тому автоматично форма розрахунків стала такою, яка передбачена Законом України "Про державний матеріальний резерв" - грошовою.

Заборона залікової форми розрахунків не означає припинення зобов’язання відповідача з розрахунків за договором, оскільки за неможливості використання спеціальної залікової форми розрахунків автоматично діє грошова форма, що передбачена ст. 7 Закону.

Твердження відповідача про відсутність доказів передачі зерна на зберігання позивачу спростовується наданими позивачем приймальними актами по формі Р- 16, якими відповідно до п. 2.2 договору оформлюється факт закладення матеріальних цінностей у державний резерв на зберігання.

Також факт наявності заборгованості підтверджується підписаними актами звірки взаєморозрахунків та виконаних робіт від 01.11.2003, якими відповідач підтвердив наявність заборгованості згідно з договором зберігання зерна в розмірі 174 672,75 грн.

86 328,54 грн. не враховано в акті у зв’язку з тим, що відповідач зазначену суму погасив в рахунок заборгованості за зберігання матеріальних цінностей за період до 18.08.1998.

До матеріалів справи долучено договір № 2266 від 19.12.2003 та платіжне доручення № 801 від 19.12.2003, яким підтверджується викуп позивачем цінностей держрезерву.

Тобто, дія договору № 99 від 18.08.1998 припинена 19.12.2003.

Суд погоджується з наданим суду розрахунком заборгованості, який відповідає актам звірки взаєморозрахунків та виконаних робіт. Відповідач заперечень щодо наданого позивачем розрахунку не надав, ухвалу суду щодо проведення повторної звірки не виконав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач не надав обґрунтованих заперечень на позовну заяву, а також не надав інших доказів в обґрунтування своїх заперечень проти позову.

На день винесення рішення сума основного боргу складає 174 672,75 грн. і підлягає стягненню з відповідача.

Крім того, на відповідача відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються витрати по сплаті державного мита в сумі 1 746,28 грн. та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги визнаються обгрунтованими і такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 525, 526, 936-955 Цивільного кодексу України, ст.ст. 33, 44, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Врадіївський елеватор" задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 28, р/р 35221010003272 в ОПЕРУ ДКУ м. Києва МФО 820172, код ЄДРПОУ 20055032), а у випадку відсутності коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, на користь Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії "Хліб України" "Врадіївський елеватор" (56300, вул. Героїв Врадіївщини, 12, смт Врадіївка, Миколаївська обл., р/р 26003447317001 в ТВБВ "Приватбанк" смт Врадіївка МФО 326610, код ЗКПО 955124) 174 672 (сто сімдесят чотири тисячі шістсот сімдесят дві) грн. 75 коп. - основний борг, 1 746 (одна тисяча сімсот сорок шість) грн. 28 коп. - державне мито та 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп. - витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня прийняття.

Суддя М.Г.Хоменко