Рішення № 53171296, 09.10.2015, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/1293/15-ц

Категорія 20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Шаховніної М. О. ,

при секретарі - Якимович К. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна" про визнання права власності, визнання недійсними договорів дарування,

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об"єкти нерухомого майна" про визнання недійсними договорів дарування.

08 червня 2015 року позивачі надали до суду заяву про уточнення предмету позову та збільшення позовних вимог, яку мотивували тим, що 21 червня 1980 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_6 Від даного шлюбу вони мають двох дітей - ОСОБА_7 та ОСОБА_2

Вказали у позові, що 24 липня 1980 року позивачка зареєструвалася за місцем проживання свого чоловіка за адресою - АДРЕСА_1. На той час це був недобудований житловий будинок, який не був введений в експлуатацію. У вказаному будинку також проживали батьки ОСОБА_6 - ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Зазначили, що будівництво вказаного будинку було розпочато сім'єю її чоловіка у 1957 році на підставі договору про право на будівництво житлового будинку, посвідченого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою 06 грудня 1957 року № 16112, укладений між Виконкомом Подільської райради та ОСОБА_5

У позовній заяві позивачи вказали, що вона з 1981 року разом з її чоловіком вкладали свої кошти на закінчення будівництва будинку за адресою - АДРЕСА_1, ними було проведено капітальний ремонт даного будинку, відремонтовано та перекрито дах, встановлено вікна та двері, змінено електропроводку, проведено водовідвід та газифікацію, збудовано санвузол та кухню. Та фактично у 1989 році будівництво будинку за спільні кошти та працю майже було завершено, будинок був поділений на 2 квартири з вдома окремими входами.

У 1994 році помер чоловік позивачки - ОСОБА_6 Правовстановлюючі документи на частину будинку на сім"ю позивачки оформлені не були, однак вона з дітьми проживала у спірному будинку, конфліктів між нею та батьками чоловіка не виникали.

Позивачі вказують, що на даний час ОСОБА_1 стало відомо, що весь спірний будинок ОСОБА_5 у порушення чинного законодавства (оскільки не було правовстановлюючого документу на будинок та згоди інших співвласників будинку) подарував своїй доньці ОСОБА_4 у 1996 році, а остання спірний будинок згідно договору дарування від 03.07. 2014 року подарувала своєму сину ОСОБА_3

Посилаючись на те, що будинок за адресою - АДРЕСА_1 був створений (збудований) в тому числі і завдяки праці та власним коштам ОСОБА_1 та її чоловіка, у вказаному будинку вона прожила понад 30 років, іншого житла у неї немає, та враховуючи те, що вона вважає договори дарування недійсними, оскільки вони були укладені з порушенням норм чинного законодавства, позивачі просили визнати будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_6, визнати за ОСОБА_1 її частку (долю) у праві власності на будинок, а саме 1/4 частину від всього будинковолодіння, визнати, що частка померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 склала 1/4.

Визнати договір, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори 18 липня 1996 року недійсним та визнати договір дарування житлового будинку укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 від 03 липня 2014 року недійсним.

У судовому засіданні позивачі та їх представник заяву про зміну підстав позову підтримали, просили її задовольнити. Пояснили, що ОСОБА_1 та її чоловік за власні кошти допомагали будувати спірний будинок, а тому це є спільною сумісною власністю. Вказали, що позивачка проживає у даному будинку понад 30 років, іншого житла у неї немає.

Відповідачі та їх представник, він же представник третьої особи ОСОБА_5 у судовому засіданні позовні вимоги не визнали у повному обсязі та просили відмовити у їх задоволенні, посилаючись на їх необґрунтованість. Крім того, просили застосувати строки позовної давності (а.с. 178-185).

Представник Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направили суду пояснення, в яких просять прийняти рішення згідно вимог чинного законодавства та розглядати справу у відсутність їх представника (а.с. 128).

Представник Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, направив до суду заяву, в якій просить розглядати справу без участі їх представника (а.с. 69).

Заслухавши пояснення позивачів та представника позивача, відповідачів та їх представника, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Судом встановлено, що приватний будинок АДРЕСА_1 було зареєстровано на праві власності за ОСОБА_5 на підставі договору про надання в безстрокове користування земельної ділянки під забудову індивідуального житлового будинку посвідченого 06 грудня 1957 року (а.с. 99-103).

Згідно договору від 18 липня 1996 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 житловий будинок за адресою - АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Відповідно до договору дарування житлового будинку від 03 липня 2014 року ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 13-16).

Згідно даних витягу державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 03 липня 2014 року ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 17).

З даних поверхового плану та технічного паспорту вбачається, що спірний будинок умовно розділено на кв. № 1 та кв. № 2 (а.с. 18-23).

Відповідно до будинкової книги за адресою - АДРЕСА_1 відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зняті з реєстраційного обліку за даною адресою з 22 липня 2014 року (а.с. 113-119).

Відповідно до п. п. 1 та 4 Прикінцевий та перехідних положень ЦК України цей кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто після 1 січня 2004 року.

Судом встановлено, що спірний будинок було збудовано в період з 1962 року до 1989 року, що підтверджується технічним паспортом.

Оскільки правовідносини виникли до набуття ЦК України чинності, тому суд керується положеннями ЦК УРСР 1963 року.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зазначили, що ОСОБА_1 та її чоловіком за їх власні кошти та їх спільною працею було побудовано спірне будинковолодіння. Саме з цих підстав просили задовольнити їх вимоги та визнати будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_6, визнати за ОСОБА_1 її частку (долю) у праві власності на будинок, а саме 1/4 частину від всього будинковолодіння.

Згідно зі ст. 14 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п.4 його постанови «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року з наступними змінами, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків, коли це передбачено законом.

Інші особи, які приймали участь у будівництві жилого будинку (його купівлі) не на підставі угоди про створення спільної власності, яка відповідає законодавству, вправі вимагати не визнання права власності на будинок, а відшкодування своїх затрат на будівництво (купівлю будинку), якщо допомогу забудовнику (покупцю) вони надавали не безоплатно.

У судовому засіданні позивачі не заперечували, що письмової угоди з ОСОБА_5 про створення спільної власності на будинок не укладали. Пояснили, що була тільки усна домовленість з останнім.

Твердження позивачки про те, що більшу частку у будівництві спірного домоволодіння було вкладено саме її сім'єю - проведено капітальний ремонт даного будинку, відремонтовано та перекрито дах, встановлено вікна та двері, змінено електропроводку, проведено водовідвід та газифікацію, збудовано санвузол та кухню, на які посилаються позивачі, не можуть розцінюватися судом, як підстава визнання за ОСОБА_1 права на частку у власності.

Крім того, відповідно до проектів газифікації будинку та водопроводу замовником являвся саме ОСОБА_5, будинок було газифіковано у 1967 році, а водопостачання підведено до будинку у 1970 році (а.с. 196-214, 220-231).

У п. 6 технічного висновку про стан несучих конструкцій та відповідність забудови архітекрно-будівельним нормам від 25 квітня 1996 року зазначено, що будівельні роботи виконані господарчим способом і завершені в 1962 році (а.с. 192).

Згідно ч. 3 ст. 10 та ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У судовому засіданні позивачка вказала, що ані вона, ані її покійний чоловік в належні органи, які реєструють право власності на будинок не зверталися, право власності з 1989 року не оспорювали.

Таким чином позивачами відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України не доведено наявності письмової угоди з власниками будинку про створення спільної власності на будинок, не доведено того, що з метою створення спільної власності було добудовано частину будинку за їх власні кошти.

ЦК УРСР 1963 року такої підстави виникнення права власності, як участь у його будівництві, не передбачено.

Таким чином, підстав для задоволення позову в частині визнаня будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_6 та визнання за ОСОБА_1 її частку (долю) у праві власності на будинок, а саме 1/4 частину від всього будинковолодіння немає.

Оскільки вимоги про визнаня, що частка померлого ОСОБА_6 у праві спільної сумісної власності на будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 склала 1/4 є похідними від визнаня будинковолодіння за адресою - АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_5, ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_6, а тому вони також задоволенню не підлягають.

Що стосується вимог про визнання договору дарування від 18 липня 1996 року недійсним, то вони також не знайшли свого доведення у судовому засіданні з огляду на наступне.

Так, позивачі посилалися на те, що ОСОБА_5 в порушення норм законодавства без наявності правовстановлюючого документу подарував у 1996 році своїй доньці ОСОБА_4 спірний будинок, однак дані твердження спростовуються відповіддю з КП "Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", з якої вбачається, що право приватної власності на будинок АДРЕСА_1 з 06.12.1957 року було зареєстроване за ОСОБА_5 (а.с. 128), а тому він як власник розпорядився своїм майном на власний розсуд.

Крім того, відповідно до ст. 71 ЦК УРСР 1963 року загальний строк позовної давності встановлюється в три роки. Перебіг строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. З огляду на те, що з позовною заявою про визнання договору, який укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори 18 липня 1996 року недійсним позивачі звернулися лише у вересні 2015 року, суд приходить до висновку про пропуск позивачами строку позовної давності.

Що стосуються вимог про визнання договору дарування від 03 липня 2014 року недійсним, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні даних позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

Позивачі не надали суду доказів, що саме їх права або інтереси були порушені при укладанні договору дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 03 липня 2014 року згідно вимог ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позов задовленню не підлягає, оскільки не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 71 ЦКЦК УРСР 1963 року, п. п. 1, 4 Прикінцевий та перехідних положень ЦК України 2004 року, ст. ст. 3, 10, 11, 15, 59, 60, 209, 212-215, 224, 228, 233 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - ОСОБА_5, Чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про визнання права власності, визнання недійсними договорів дарування відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду міста Києва шляхом подання через Подільський районний суд міста Києва апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М. О. Шаховніна