Рішення № 53169657, 27.10.2015, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/2096/15Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : 47 Суходольський О. М. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоНерушак Л. В.суддівПальонного В. С. , Карпенко О. В. при секретаріВинник І. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Білозірської сільської ради Черкаського району про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю ,-

в с т а н о в и л а :

11 лютого 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2011 року їй належить земельна ділянка площею 0,1910 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що розташована по АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянці розташований житловий будинок з господарсько-побутовими будівлями, що їй належить на підставі вказаного свідоцтва про право на спадщину.

Позивач ОСОБА_6 зазначає у позові, що суміжним землевласником є відповідач ОСОБА_7, яка змінила огорожу між належними їм земельними ділянками та самочинно розмістила паркан шириною 0,80 м та по довжині 30,91 м від дійсної межі. Для встановлення дійсних меж та відхилень вона звернулася до Черкаської регіональної філії Центру ДЗК для проведення обмірів. За результатами обмірів складено план, згідно якого встановлено, що її земельна ділянка, і земельна ділянка відповідача між точками «В» та «Б» має відхилення, а саме фактичне розташування межі не відповідає кадастровій зйомці та державному акту, межа закінчена на 0,80 см по точкам (7,6,5,4,3) і сумарній відстані 59,88 м. Паркан відповідача ОСОБА_7 виконаний шляхом бетонування металевих труб та улаштування профнастилу між точками № 7,6,5 загальною відстанню 30,91 см. Перенесення паркану можливе лише після демонтажу та улаштування нового паркану по межі, яка має відповідати державному акту. За будівлею № 2 проходу немає, оскільки в точці № 5 паркан влаштований до кута будівлі, обмежуючи прохід.

Позивач ОСОБА_6 вказує, що на її вимогу відновити межу відповідач не реагує. У зв'язку із зміною межі, вона втратила можливість обслуговувати будівлі, які позначені на плані літерами № 1 та № 2. Відповідач не має відповідних документів, які б давали їй право на користування земельною ділянкою, на якій розташований її паркан, та використання частини земельної ділянки довжиною 59,88 м і шириною 0,80 см. Тому ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом та просила зобов'язати ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку, що розташована на території АДРЕСА_1 шляхом демонтажу існуючого паркану довжиною 30,91 м, який розташований між земельними ділянками № НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 від точки 7 до точки 6 та точки 5 довжиною 30,91 м відповідно до плану складеного Черкаською регіональною філією Центру ДЗК станом на 06 жовтня 2013 року; зобов'язати ОСОБА_7 відновити межу між вищевказаними земельними ділянками відповідно до державного акту серії НОМЕР_2, виданого 22 січня 2010 року, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_3 та перенести паркан на відстань 0,80 м в напрямку земельної ділянки № НОМЕР_4 за вищевказаною адресою, довжиною 30,91 м відповідно до плану складеного Черкаської регіональної філії Центру ДЗК станом на 06 жовтня 2013 року. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

01 липня 2015 року ОСОБА_6 подала до суду заяву про уточнення та збільшених позовних вимог, просила зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди використання її земельної ділянки по АДРЕСА_1 шляхом відновлення меж земельних ділянок № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 відповідно до зведеного плану додатку № 3 висновку експерта від 17 квітня 2015 року за даними межами правовстановлюючих документів; зобов'язати ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку від паркану, який складається із фундаменту та металевих конструкцій шляхом його знесення із земельної ділянки по АДРЕСА_1, НОМЕР_1 в с. Білозір'я, який відображений на додатку № 2 і № 3 висновку експерта від 17 квітня 2015 року; зобов'язати ОСОБА_7 знести самочинно збудований гараж і сарай, зображені на зведеному плані висновку судового експерта від 17 квітня 2015 року додаток № 2, які розташовані на земельній ділянці АДРЕСА_2

ОСОБА_7 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, Білозірської сільської ради Черкаського району про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю, посилаючись на те, що 08 березня 2008 року на підставі договору купівлі-продажу нею було придбано будинок з надвірними спорудами по АДРЕСА_2. У 2008-2009 роках вона та її сусід ОСОБА_8 почали оформляти документи з безкоштовної передачі у власність (приватизацію) земельних ділянок своїх домоволодінь, відповідно № НОМЕР_1 та АДРЕСА_2 Під час оформлення документації із землеустрою ними було оформлено належним чином акти погодження меж земельних ділянок, а саме: ОСОБА_8 оформив їй шляхом підписання акт погодження меж земельної ділянки будинку НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 у фактичних розмірах (з фасадної частини земельної ділянки) по АДРЕСА_1 10,80 м. Вона відповідно, оформила шляхом підписання акт погодження меж земельної ділянки будинку НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 у фактичних розмірах користування (з фасадної частини земельної ділянки) по АДРЕСА_1 10,30 м. Оформлений державний акт на право власності на землю ОСОБА_8 приховував та ніколи не показував, вказує ОСОБА_7

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7 посилається, що у грудні 2013 року до неї прийшла перевірка з інспекції архітектурно - будівельного контролю за скаргою ОСОБА_6 про те, що побудований нею гараж з порушенням вимог законодавства. Згідно акту ДАБК від 11 січня 2014 року, в технічному паспорті ширина земельної ділянки становить 10,5 м, а в акті погодження меж 10,80 м. Вказує, що неможливо встановити відстані від гаража та сараю до межі сусідньої земельної ділянки ОСОБА_6, так як не винесені в натурі чіткі (тверді) межові знаки. З 05 грудня 2013 року їй стало відомо про те, що ОСОБА_8 разом із своєю дружиною ОСОБА_6 оформили землевпорядну документацію, та приватизували свою земельну ділянку з численними порушеннями вимог законодавства, приватизували її не в тих межах, які були погоджені між сторонами згідно підписаних актів погодження меж та на даний час ОСОБА_6 намагається захопити та розширити свою земельну ділянку фактично на ширину більше, ніж на 1 метр та на відстань більше ніж 30 м за рахунок її земельної ділянки, зазначає ОСОБА_7 Згідно протоколу погоджувальної комісії Білозірської сільської ради від 23 вересня 2010 року межа між домоволодіннями № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 існує на протязі багатьох (15) років, яку було встановлено попереднім власником, з боку гр. ОСОБА_8 не було претензій протягом цих років. Тому ОСОБА_7 звернулася до суду з даним позовом та просила визнати незаконним і скасувати рішення Білозірської сільської ради Черкаського району від 18 грудня 2009 року № 37-4 в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1910 га; визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 листопада 2011 року, видане приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Вороною О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 1498; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 22 січня 2010 року, реєстраційний номер державного акту НОМЕР_6. Розподілити судові витрати.

Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 24 лютого 2014 року зустрічний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Білозірської сільської ради Черкаського району про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 09 липня 2015 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.

Зустрічний позовом ОСОБА_7 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення Білозірської сільської ради Черкаського району від 18 грудня 2009 року № 37-4 в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1910 га.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 листопада 2011 року, що видане ОСОБА_6 приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Вороною О.О., зареєстроване в реєстрі за № 1498.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 22 січня 2010 року, виданий ОСОБА_8.

Стягнуто з ОСОБА_6 та Білозірської сільської ради Черкаського району на користь ОСОБА_7 судові витрати по справі на загальну суму 6915,08 грн., по 3457,54 грн. з кожного.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить скасувати рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 липня 2015 року та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону не відповідає.

Вирішуючи спір, та відмовляючи у задоволенні первісного позову про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії, суд першої інстанції виходив з того, що будь-яких перешкод у здійсненні права користування та розпорядження первісному позивачу своїм майном відповідачем не здійснено, а первісним позивачем у своєму позові не наведено в чому саме полягають вказані позивачем перешкоди.

Задовольняючи зустрічний позов про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю, суд першої інстанції вважав його достатньо обґрунтованим і доведеним, посилаючись на висновок судової земельно - технічної експертизи.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про задоволення зустрічного позову та відмови в задоволенні первісного позову, оскільки висновки суду не ґрунтуються на вимогах закону і обставинах справи, наявних у справі доказах, а рішення суду ухвалено з невірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,1910 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_8, померлому ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 22 січня 2010 року, що вбачається із даних свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2011 року.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 листопада 2011 року ОСОБА_6 є власником житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями, який розміщений на вказаній вище земельній ділянці, що належав ОСОБА_8, померлому, ІНФОРМАЦІЯ_1, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Черкаською райдержадміністрацією 05 квітня 1993 року на підставі розпорядження № 168 від 05 квітня 1993 року, зареєстрованого 05 квітня 1993 року в Черкаському БТІ за № НОМЕР_7.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_7 є власником житлового будинку № НОМЕР_4 з прибудовою та надвірними спорудами, який знаходиться по АДРЕСА_2, розташований на земельній ділянці Білозірської сільської ради, що підтверджується договором купівлі-продажу жилого будинку від 18 березня 2008 року.

Рішенням Білозірської сільської ради від 18 грудня 2009 року № 37-4/V надано гр. ОСОБА_7 у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд площею 0,1949 га, що розташована по АДРЕСА_2, яка знаходиться під належним їй на праві власності будинком.

Із позову ОСОБА_6 та зустрічного позову ОСОБА_7 вбачається, що між сторонами виник спір щодо розмежування їх суміжних земельних ділянок та дотримання площ земельних ділянок, що вказані в правовстановлюючих документах.

Із матеріалів справи вбачається, що протоколом погоджувальної комісії Білозірської сільської ради від 23 вересня 2010 року встановлено, що межа між земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 існує на протязі багатьох (15) років. Дану межу було встановлено попереднім власником, з боку гр. ОСОБА_8 не було претензій на протязі цих років. Пропозиція ОСОБА_8 полягала в тому, що межу по забудованій території розширити на 30 см за рахунок земельної ділянки ОСОБА_7 для обслуговування будівель, в чому остання відмовила, так як придбане домоволодіння було придбане з фактичними межами. Комісія запропонувала залишити межі по фактичному користуванню та дотримуватись вимог гл.17 «Добросусідство» ЗК України.

Згідно даних акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 11 січня 2014 року встановлено, що на земельній ділянці, належній ОСОБА_7, гараж та сарай побудовані без документа, що дає право проводити будівельні роботи, чим порушено абз. 1 ч. 1 ст. 25 ЗУ «Про основи містобудування» та п.1.6 ДБН А.3-5-2009.

За дане правопорушення гр. ОСОБА_7 притягнуто до адміністративної відповідальності. Під час перевірки встановлено, що в технічному паспорті № НОМЕР_8 ширина земельної ділянки домоволодіння по АДРЕСА_1, НОМЕР_4 становить 10,50 м, а в акті погодження меж землекористування становить 10,80 м. Враховуючи викладене, не можливо встановити відстані від гаража та сараю до межі сусідньої земельної ділянки гр. ОСОБА_6 так, як не винесені в натурі чіткі (тверді) межові знаки. На час проведення перевірки гр. ОСОБА_7 оформила дозвільні та правовстановлюючі документи на самочинно збудовані об'єкти будівництва. Будівельні роботи не проводяться.

Судом першої інстанції встановлено, що на момент приватизації та отримання акту ОСОБА_8 станом на січень 2010 року існував штахетний паркан, який розмежовував фактичне користування земельних ділянок № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2.

Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції призначалася судова земельно-технічна експертиза, згідно даних висновку № 7/14 від 17 квітня 2015 року вбачається, що технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку гр. ОСОБА_8 в АДРЕСА_1 не повною мірою відповідає вимогам земельного законодавства та нормативно-технічної документації із землеустрою.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_7 площею 0,1949 га в АДРЕСА_1 не повною мірою відповідає вимогам земельного законодавства та нормативно-технічної документації із землеустрою.

Фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, що перебуває у власності гр. ОСОБА_6, складає 0,1880 га або 1880 кв. м.

Фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, що перебуває у власності гр. ОСОБА_7, складає 0,1956 га або 1956 кв. м.

Фактичний порядок володіння земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 не відповідає межам даних земельних ділянок, зазначених у правовстановлюючих документах на ці земельні ділянки.

Фактично на момент проведення експертизи існує накладання земельної ділянки гр. ОСОБА_7 на земельну ділянку гр. ОСОБА_6, межі якої зазначені у правовстановлюючих документах, яке відбулося в результаті фактичної невідповідності суміжної межі між земельними ділянками гр. ОСОБА_7 та гр. ОСОБА_6 відносно розташування межі між цими ділянками згідно правовстановлюючих документів.

Також експертом вказано, що під час виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку ОСОБА_8 для ведення особистого селянського господарства АДРЕСА_1 була допущена технічна помилка у виміряних довжинах, кутах або у вимірах під час прокладання теодолітного ходу, що призвело до спотворення метричних даних (довжини сторін, площі, тощо) і конфігурації цієї земельної ділянки.

В результаті допущеної помилки, шляхом порівняння обчислених за результатами геодезичних вимірів координат точок кутів поворотів меж земельної ділянки гр. ОСОБА_6 з відповідними первинними координатами меж земельної ділянки гр. ОСОБА_6 та земельною ділянкою домоволодіння по АДРЕСА_1, 357 встановлено, що фактично на момент проведення експертизи існує накладення земельної ділянки по АДРЕСА_1, 357 (гр. ОСОБА_10.) на земельну ділянку гр. ОСОБА_6, межі якої зазначені в правовстановлюючих документах.

Накладання земельної ділянки по АДРЕСА_1, 357 (гр. ОСОБА_10.) на земельну ділянку гр. ОСОБА_6 внаслідок допущеної помилки при виготовленні технічної документації відбулось вздовж АДРЕСА_1 відносно розташування межі між цими земельними ділянками згідно правовстановлюючих документів на відстань 0,73 м.

Однак, суд першої інстанції не звернув належної уваги на вказані обставини, помилково пославшись на висновок судової земельно-технічної експертизи, поклавши його в основу свого рішення про задоволення зустрічного позову, вважаючи його належним та допустимим доказом у справі для задоволення позовних вимог зустрічного позову та відмови у задоволенні позовних вимог первісного позову, з чим колегія суддів погодитися не може, оскільки із даного висновку вбачається, що фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, належної гр. ОСОБА_6, складає 0,1880 га, тоді як в державному акті зазначено площу даної земельної ділянки 0,1910 га.

В свою чергу, фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, належної гр. ОСОБА_7, складає 0,1956 га, а не 0,1949 га, як визначено правовстановлюючими документами.

Фактичний порядок володіння земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 не відповідає межам даних земельних ділянок, зазначених у правовстановлюючих документах на ці земельні ділянки.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_8 оформив право власності на належну йому земельну ділянку у 2010 році, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 22 січня 2010 року, тоді як ОСОБА_7 право власності на свою земельну ділянку набула 27.11. 2013 році, що не дає можливості вважати те, що померлий ОСОБА_8, правонаступником якого є ОСОБА_6 набув у власність спірну земельну ділянку з порушенням закону, оскільки між суміжними землекористувачами погоджувалися межі їх земельних ділянок для оформлення правовстановлюючих документів, що не заперечує і відповідач ОСОБА_7, вказуючи на дані обставини в зустрічному позові..

Статтею 116 ЗУ України визначені підстави набуття права на землю із земель державної та комунальної власності.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України). При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивач ОСОБА_6, звертаючись до суду із заявою про уточнення та збільшених позовних вимог, та з апеляційною скаргою просила зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди використання її земельної ділянки по АДРЕСА_1 шляхом відновлення меж земельних ділянок № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 відповідно до зведеного плану додатку № 3 висновку експерта від 17 квітня 2015 року за даними межами правовстановлюючих документів; зобов'язати ОСОБА_7 звільнити земельну ділянку від паркану, який складається із фундаменту та металевих конструкцій шляхом його знесення із земельної ділянки по АДРЕСА_1, який відображений на додатку № 2 і № 3 висновку експерта від 17 квітня 2015 року; зобов'язати ОСОБА_7 знести самочинно збудований гараж і сарай, зображені на зведеному плані висновку судового експерта від 17 квітня 2015 року додаток № 2, які розташовані на земельній ділянці № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що відповідач ОСОБА_7 замінила огорожу між належними їм земельними ділянками та самочинно розмістила паркан на іншій відстані від дійсної межі.

Колегія суддів вважає, що дані доводи ОСОБА_6 є обґрунтованими, підтверджені матеріалами справи та підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

Згідно із частиною сьомою вищезазначеної статті ЦК України в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Також частинами 2 та 3 ст. 212 ЗК України визначено, що приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

З урахуванням змісту вище наведених правових норм в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Зазначені положення узгоджуються з нормами статей 3, 15, 16 ЦК України та статті 3 ЦПК України.

Так, відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За таких обставин колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_6 підлягають частковому задоволенню, оскільки відсутні підстави для задоволення вимог по первісному позову щодо зобов'язання ОСОБА_7 знести самочинно збудований гараж і сарай, зображені на зведеному плані висновку судового експерта від 17 квітня 2015 року додаток № 2, які розташовані на земельній ділянці № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2. Тому в задоволенні вимог первісного позову зобов'язати ОСОБА_7 знести самочинно збудований гараж і сарай, зображені на зведеному плані висновку судового експерта від 17 квітня 2015 року додаток № 2, які розташовані на земельній ділянці № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 слід відмовити.

Як було зазначено вище та вбачається із матеріалів справи на момент приватизації та отримання акту ОСОБА_8, спадкоємцем якого є ОСОБА_6, станом на січень 2010 року існував штахетний паркан, який розмежовував фактичне користування земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2.

ОСОБА_7 після смерті ОСОБА_8 зруйнувала старий паркан, пересунула межу в бік земельної ділянки будинку АДРЕСА_1 , побудувала паркан між вказаними земельними ділянками, збудувавши фундамент та металевий паркан, що порушує права позивача ОСОБА_6, створює суттєві перешкоди в обслуговуванні будинку, так як вона втратила можливість обслуговувати свій будинок та літню кухню. Внаслідок таких порушень будинок зазнає ушкоджень, позивач позбавлена можливості провести ремонтні роботи та відповідне водовідведення.

В правовій позиції, висловленій Верховним Судом України при розгляді справи № 6-381цс15, яка відповідно вимог ст. 360 - 7 ЦПК України є обов'язковою для врахування судами, зазначено, що згідно із частиною сьомою статті 376 ЦК України в разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов'язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов'язана відшкодувати витрати, пов'язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

В пояснювальній записці до технічної документації ОСОБА_7 ( а. с. 91 ) зазначено, що межові знаки не встановлювались, так як межа проходить по існуючій огорожі, земельна ділянка передається у власність по фактичному користуванню.

Отже, з технічної документації сторін випливає, що існувала межа, яка була погоджена сторонами та в подальшому і відображена і правовстановлюючих документах.

В суді першої інстанції свої пояснення давала як свідок ОСОБА_11 - попередній власник, яка продала ОСОБА_7 будинок, і вона стверджувала, що по межі проходив інший штахетний паркан, з іншою відстанню від будинку, бо Чорнаї навіть об'їжджали будинок возиком.

Згідно даних висновку експерта № 7/14 судової земельно-технічної експертизи від 17 квітня 2015 року підтверджено, що фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, належної гр. ОСОБА_6, складає 0,1880 га, а фактична площа земельної ділянки по АДРЕСА_1, належної гр. ОСОБА_7, складає 0,1956 га, тоді як правовстановлюючими документами визначено, що площа земельної ділянки № НОМЕР_1 становить 0,1910 га, відповідно № НОМЕР_4 - 0,1949 га. Фактичний порядок володіння земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 не відповідає межам даних земельних ділянок, зазначених у правовстановлюючих документах на ці земельні ділянки.

Тому твердження ОСОБА_7, що вона не змінювала межі і поставила новий паркан по існуючій межі не відповідають дійсності та фактичним обставинам справи.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо задоволення зустрічного позову ОСОБА_7, оскільки судом порушено вимоги чинного законодавства, суд дійшов помилкового висновку , задовольнивши вимоги зустрічного позову про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину за законом та визнання недійсним державного акту про право власності на землю. Судом не зазначено в рішенні, в чому саме полягає порушення прав ОСОБА_7 саме рішенням Білозірської сільської ради Черкаського району від 18 грудня 2009 року № 37-4 в частині передачі у власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,1910 га, яким чином дане рішення про передачу у власність ОСОБА_12 земельної ділянки, на якій розташований його будинок з господарськими спорудами впливає на права та інтереси ОСОБА_7, в чому саме допущено порушення, і які порушення.

Також безпідставно і необґрунтовано судом першої інстанції визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 листопада 2011 року, що видане ОСОБА_6 приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Вороною О.О., зареєстроване в реєстрі за № 1498 , оскільки як дане свідоцтво про право на спадщину по закону ОСОБА_6 порушує права на земельну ділянку ОСОБА_7, розміри якої фактично більші, ніж зазначено в її державному акті про право власності на земельну ділянку.

Оскільки у суду першої інстанції не було підстав для визнання незаконним та скасування рішення сільської ради про передачу у власність ОСОБА_12 земельної ділянки розміром 0, 1910 га, то враховуючи, що обидві сторони погодили межі суміжних земельних ділянок один одному і не мали заперечень, була виготовлена технічна документація на приватизацію земельних ділянок, ОСОБА_12 використав своє право на приватизацію ще в 2010 році, отримавши Державний акт, а відповідач ОСОБА_7 лише 27.11. 2013 року отримала вказаний Державний акт про право власності на землю, то відсутні підстави для визнання недійсним саме державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 від 22 січня 2010 року, виданого ОСОБА_8. А тому відсутні підстави та судом необґрунтовано визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право на спадщину за законом від 17.11. 2011 року , видане спадкоємиці ОСОБА_6

Згідно ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Колегія суддів вважає, що ОСОБА_7 не довела, що її порушені права підлягають захисту , оскільки в зустрічній позовній заяві та поданих нею доказах не навела доводів, в чому саме полягає порушення її прав позивачем ОСОБА_6 згідно вимог ст. ст. 78,118, 120, 186, 198 ЗК України, на які ОСОБА_7 посилається як на підставу позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено порушення вимог матеріального та процесуального права, оскільки у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, на вищевказані обставини і положення закону уваги не звернув; не з'ясував, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин, та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, тому передчасно дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 та задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_7

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції не може залишатись в силі, оскільки при його ухваленні судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування рішення суду і ухвалення нового рішення, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню.

Колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6 є частково обґрунтованою та підлягає до часткового задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_6 в частині щодо зобов'язання ОСОБА_7 не чинити перешкоди в користуванні належної їй земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні належною їй вищевказаною земельною ділянкою шляхом відновлення меж між земельними ділянками ОСОБА_6 № НОМЕР_1 та ОСОБА_7 № НОМЕР_4 відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 714 від 17 квітня 2015 року (додаток № 3) та даних правовстановлюючих документів з метою відновлення межі; зобов'язати ОСОБА_7 знести, встановлений нею за власний рахунок паркан, між земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2. В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_6 відмовити.

Колегія суддів вважає, що необхідно відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Білозірської сільської ради Черкаського району про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю.

Відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Отже, із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 підлягають стягненню судові витрати, відповідно до задоволених вимог, за подання позовної заяви в розмірі 243,60 грн. та за сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 609 грн., всього 852, 50 грн.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів ,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 09 липня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Білозірської сільської ради Черкаського району про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Зобов'язати ОСОБА_7 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_6 належною їй земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 шляхом відновлення меж між земельними ділянками ОСОБА_6 № НОМЕР_1 та ОСОБА_7 № НОМЕР_4 відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 714 від 17 квітня 2015 року (додаток № 3) та даних правовстановлюючих документів .

З метою відновлення межі зобов'язати ОСОБА_7 знести, встановлений нею за власний рахунок паркан, між земельними ділянками № НОМЕР_1 та № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 Черкаської області.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 зобов'язати ОСОБА_7 знести самочинно збудований гараж і сарай, зображені на зведеному плані висновку судового експерта від 17 квітня 2015 року додаток № 2, які розташовані на земельній ділянці № НОМЕР_4 по АДРЕСА_2 відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6, Білозірської сільської ради Черкаського району про скасування рішення ради, скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання недійсним державного акту про право власності на землю відмовити.

Стягнути з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 судові витрати за сплату судового збору за подання позовної заяви в розмірі 243,60 грн. та за сплату судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 609 грн., всього 852, 60 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :