Рішення № 53164381, 02.11.2015, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/3772/15-ц Провадження № 22-ц/773/1059/15 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р.М. Категорія: 19 Доповідач: Осіпук В. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2015 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Осіпука В. В. ,

суддів - Матвійчук Л. В., Мудренко Л. І.,

при секретарі Губарик К. А.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Чабана Р. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» про визнання договорів поставки недійсними, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2015 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

В березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом.

Покликався на ті обставини, що 15 січня 2015 року від відповідача ТзОВ «Тигрес» на його адресу надійшла письмова вимога про необхідність повернення ним товариству заборгованості за поставлений товар в сумі 36852 грн. 44 коп. Після цього він дізнався, що існують договори поставки товарів від 28.08.2013 року та 29.08.2013 року, укладені між ним як фізичною особою-підприємцем та відповідачем.

Оскільки жодних договорів поставки з ТзОВ «Тигрес» він не укладав і не підписував, а лише працював у даному товаристві, то просив суд визнати дані договори недійсними та відшкодувати йому понесені судові витрати.

20 травня 2015 року рішенням Луцького міськрайонного суду у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить його скасувати як незаконне і таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У письмовому запереченні на апеляційну скаргу відповідач ТзОВ «Тигрес», вважаючи її безпідставною, просить рішення суду залишити без змін.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_1, всупереч вимогам ст. 60 ЦПК України, не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог та не довів наявності порушень вимог чинного законодавства допущених під час укладення оспорюваних ним договорів.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 208 цього Кодексу у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Аналіз даних правових норм дає підстави для висновку, що сторони договору поставки, тобто постачальник і покупець є суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, а отже такий договір обов'язково вчиняється у письмовій формі.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, в редакції чинній на час укладення оспорюваних договорів, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом про визнання недійсними договорів поставки: № ТО13-1 від 28 серпня 2013 року, № ТР13-331 від 29 серпня 2013 року, зі змісту яких вбачається, що вони були укладені між ним як фізичною особою-підприємцем та постачальником ТзОВ «Тигрес». За умовами даних договорів постачальник зобов'язувався поставляти окремими партіями та передавати у власність покупцю товари, а покупець зобов'язувався приймати та оплачувати їх. Ціна на товар, який передавався покупцю, визначалась сторонами у видаткових накладних, які вважались невідємними частинами даних договорів. Вказані договори підписані їх сторонами та скріплені печатками юридичних осіб (а. с. 5 - 10).

За наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 12.03.2015 року слідує, що позивач ОСОБА_1 перебував на обліку як фізична особа-підприємець з 12 жовтня 2007 року по 24 липня 2014 року, із зазначенням виду діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах (а. с. 12 - 13).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в абзаці першому п. 12 постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК України тощо.

Отже, враховуючи зміст наведеної норми права, а також те, що договір поставки товару між юридичними особами вчиняється у письмовій формі, то недодержання даної вимоги закону може бути підставою для визнання вказаного договору недійсним за клопотанням його сторони.

Встановлено, що згідно висновку № 2851 криміналістичної експертизи з дослідження підписів від 1 жовтня 2015 року, призначеної на вимогу апеляційного суду, підписи від імені ОСОБА_1 розташовані в графі «покупець» в договорах поставок № ТО13-1 від 28 серпня 2013 року, № ТР13-331 від 29 серпня 2013 року, тобто в оспорюваних договорах, виконані не ОСОБА_1, а іншою особою (а. с. 133 - 134).

Крім того з показів свідків ОСОБА_5, ОСОБА_6, даних ними під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції слідує, що вони в період укладення оспорюваних договорів працювали на посадах менеджерів зі збуту в ТзОВ «Тигрес» та ТзОВ «Смайл Сіті», які є однією корпорацією, і що договори поставки та видаткові накладні до них призначались для внутрішнього контролю даною юридичною особою за обігом товарно-матеріальних цінностей. Документи фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та його печатка знаходились в бухгалтерії ТзОВ «Тигрес» і використовувались при оформленні видаткових накладних для поставки товару, підписи на них могли бути поставлені будь-ким з працівників бухгалтерії.

Наведені обставини на думку колегії суддів, дають підстави вважати, що оспорювані договори поставки товару були укладені з порушенням вимог щодо їх вчинення у письмовій формі, а саме не підписувались їх стороною фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, що є підставою для визнання даних договорів недійсними.

Таким чином, висновок суду першої інстанції, про те, що вимоги позивача щодо недійсності договорів поставки ним недоведені та безпідставні є помилковими.

Оскільки суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, зробив висновки, які не відповідають встановленим обставинам справи і як наслідок допустив порушення норм матеріального права, то відповідно до вимог п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України оскаржуване позивачем рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Так як позивач ОСОБА_1 поніс судові витрати по сплаті судового збору та проведення судової експертизи на загальну суму 4899 грн. (1218+609+3072), то у зв'язку із задоволенням його позову, дана сума витрат підлягає стягненню в його користь з відповідача ТзОВ «Тигрес».

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 травня 2015 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити.

Визнати недійсними договори поставки: № ТО13-1 від 28 серпня 2013 року, № ТР13-331 від 29 серпня 2013 року, укладені між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Тигрес».

Стягнути з відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Тигрес» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4899 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді