Ухвала суду № 53161985, 30.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2015 року м. Київ К/800/15053/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційну скаргу Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014

у справі № 820/10957/13-а

за позовом громадянки ОСОБА_2

до Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Харківській області (далі - ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014, позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені: скасовано податкове повідомлення-рішення ОДПІ від 10.10.2013 № 0002651700, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із земельного податку за основним платежем на 167 771,32 грн.

У касаційній скарзі ОДПІ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Згідно з доводами, наведеними в касаційній скарзі, судами порушено норми статті 206, пункту 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України, статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач не реалізував процесуальне право подати заперечення на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено, що ОДПІ проведена документальна невиїзна перевірка фізичної особи ОСОБА_2 щодо дотримання вимог податкового законодавства з питань сплати земельного податку за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за підсумками якої складено акт від 26.09.2013 № 62/17-010/НОМЕР_2.

У ході вказаної перевірки податковим органом встановлено факт використання позивачем земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 без оформлення правовстановлюючих документів на цю ділянку та без обчислення і сплати земельного податку, площа якої у період з 01.01.2011 по 24.07.2013 становила 6,161 га, а з 25.07.2013 по 31.12.2013 - 0,5 га.

Наведені обставини стали підставою для збільшення позивачеві суми грошового зобов'язання із земельного податку згідно з податковим повідомленням-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, обчисленої (суми) з урахуванням нормативної грошової оцінки землі у відповідні періоди та ставки земельного податку на рівні 1 %.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОДПІ неправильно визначено об'єкт оподаткування, а відповідно і грошове зобов'язання із податку на землю, оскільки для визначення бази оподаткування з метою обчислення грошового зобов'язання із цього податку були використані дані акту обстеження цієї земельної ділянки від 03.07.2013, затвердженого Міським головою Красноградської міської ради, та враховано, що на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, яка перебуває у спільній власності кількох осіб, у тому числі, позивача. Разом з тим, як встановлено судом, податковим органом залишено поза увагою, що площа приміщень, які належать позивачу на праві власності, в нежитловій будівлі, розташованій на земельній ділянці по АДРЕСА_1, значно менше площі у 6,1610 га, зазначеної в акті від 03.07.2013, та складає 580,40 кв.м, що підтверджується договором купівлі - продажу майнового комплексу від 22.11.2000 № И-358/2000-Б, довідкою Комунального підприємства технічної інвентаризації "Інвентаризатор" від 17.09.2013 № 382 та технічним паспортом на будівлі по АДРЕСА_1. Всупереч вимогам частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження розміру земельної ділянки, виходячи з якого було здійснено розрахунок донарахованого позивачу земельного податку. Крім того, суд зазначив, що позивач звільнена від обов'язку сплачувати земельний податок, оскільки з 2001 року є підприємцем (свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серії НОМЕР_3) та перебуває на спрощеній системі оподаткування (платник єдиного податку (група 2)), а належні їй на праві власності нежитлові приміщення в будівлі по АДРЕСА_1, використовує для провадження господарської діяльності (як складське приміщення у зв'язку із здійсненням діяльності з наданням послуг з проживання в готелі), що не заперечується податковим органом.

Згідно зі статтею 269 Податкового кодексу України (далі - ПК) платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 цього ж Кодексу власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. Момент виникнення у особи прав на землю визначений в статтею 125 Земельного кодексу України, згідно із якою право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 вказаного Кодексу підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.6 статті 287 ПК).

Пунктом 286.6 статті 286 ПК встановлено, що за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.

Відповідно до пункту 269.2 статті 269 ПК особливості справляння земельного податку суб'єктами господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності встановлюються главою 1 розділу XIV цього Кодексу.

Згідно з пунктом 297.1 статті 297 ПК платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності щодо, зокрема земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності.

Застосувавши ці норми до встановлених у справі обставин щодо статусу позивача як платника єдиного податку, використання нежитлових приміщень у будівлі, розташованій на земельній ділянці по АДРЕСА_1, у господарській діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про неправомірність податкового повідомлення-рішення від 10.10.2013 № 0002651700.

Доводи, наведені ОДПІ у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 225, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Красноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міністерства доходів і зборів у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22.01.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.02.2014 у справі № 820/10957/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Є.А. Усенко

Судді О.А. Веденяпін

М.П. Зайцев