Ухвала суду № 53161550, 22.10.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2015 року м. Київ К/800/51547/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Веденяпіна О.А.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014

у справі 814/56/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Туристична база «Південний

Буг»

до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва

Головного управління Міндоходів у Миколаївській області

про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення

рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Туристична база «Південний Буг» звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення рішення.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 позов задоволено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності нарахування від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту, суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за ІІІ квартал 2013 року, за результатом якої складено акт перевірки від 20.12.2013 року № 411/14-03-15-01/32655899.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 200.5 ст. 200 Податкового кодексу України (далі - ПК України), завищено заявлену суму бюджетного відшкодування ПДВ за Ш квартал 2013 року на суму 691 642,00 грн. та занижено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 24 податкової декларації з ПДВ за Ш квартал 2013 року) на 691 642,00 грн.

На підставі вищезазначеного акта відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 00000110501 від 08.01.2014 року, яким позивачу відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ у розмірі 691 642,00 грн. згідно податкової декларації з ПДВ № 9068549437 за ІІІ квартал 2013 року.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, витрати, що понесені позивачем при будівництві туристичного комплексу, були пов'язані з його господарською діяльністю, а тому Товариством правомірно віднесено сплачену постачальникам у складі вартості товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Відповідно до пунктів 200.1, 200.2, 200.3 статті 200 ПК сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

За правилами пункту 200.4 статті 200 ПК якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Посилання податкового органу на те, що до моменту введення в експлуатацію споруджуваного Товариством туристичного комплексу позивач не має права на бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого контрагентам при будівництві цього об'єкта, обґрунтовано відхилено судами, позаяк в силу вимог пункту 198.3 статті 198 ПК право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином, податкове законодавство не ставить у залежність право на бюджетне відшкодування ПДВ, сплаченого контрагентам при будівництві основних засобів, з моментом введення в експлуатацію основних засобів.

Відповідно до пункту 200.5 статті 200 ПК, на порушення якої наполягає відповідач, не мають права на отримання бюджетного відшкодування особи, які, зокрема, мали обсяги оподатковуваних операцій за останні 12 календарних місяців менші, ніж заявлена сума бюджетного відшкодування (крім нарахування податкового кредиту внаслідок придбання або спорудження (будівництва) основних фондів).

Вказана норма не встановлює обмеження на бюджетне відшкодування податкового кредиту з ПДВ, сформованого за операціями з придбання або спорудження (будівництва) основних фондів.

За змістом Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 року № 291, для обліку витрат на придбання або створення матеріальних і нематеріальних необоротних активів призначений рахунок 15 «Капітальні інвестиції».

Облік витрат на придбання товарно-матеріальних цінностей, робіт та послуг по будівництву (реконструкції) основних фондів був здійснений позивачем по рахунку 15 «Капітальні інвестиції».

Зарахування на баланс основних засобів може бути відображеним за дебетом рахунку 10 «Основні засоби» та кредитом рахунку 15 «Капітальні інвестиції» у разі введення основних фондів в експлуатацію.

Проте право на бюджетне відшкодування відповідно до вимог ПК не залежить від обліку основних фондів на 10 рахунку бухгалтерського обліку та від моменту введення в експлуатацію основних фондів, а тому викладені в акті перевірки доводи ДПІ про порушення вказаної Інструкції є безпідставними. Відсутність об'єкта на цьому рахунку не змінює зміст господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг) при будівництві цього об'єкта як операції із спорудження основних фондів.

Оскільки інших порушень при формуванні податкового кредиту в оспорюваних сумах податковим органом не встановлено, то суди цілком об'єктивно зазначили про відсутність підстав для невизнання права позивача на бюджетне відшкодування ПДВ в оспорюваних сумах та правомірно задовольнив позов.

Рішення судів попередніх інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 у справі 814/56/14 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області відхилити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.02.2014 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2014 у справі 814/56/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п`ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.А. Веденяпін О.І. Степашко