Ухвала суду № 53159985, 02.11.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/9921/14 Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В. Суддя-доповідач: Губська Л.В.

У Х В А Л А

Іменем України

02 листопада 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Губської Л.В.,

Суддів: Ісаєнко Ю.А.,

Оксененка О.М.,

при секретарі: Агаркові Б.М.,

за участю: представника позивача Хвещенко Н.Д.,

представника відповідача Рогози Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота плюс", звернувся до суду з даним позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07.07.2014 №92926552208 та від 07.07.2014 №93026552208.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права, просить постанову суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримала і просила її задовольнити, в той час, як представник позивача проти цього заперечувала, просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Так, судом установлено і підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота плюс" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "ГМФ" за період з 01.04.2011 по 31.12.2011.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 20933,00 грн., а також статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138 та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на прибуток на суму 30666,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ у Печерському районі ГУ Міністерства доходів і зборів у місті Києві складено акт від 16.06.2014 №520/26-55-22-08/33302178, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 07.07.2014: №92926552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26166,00 грн., у тому числі: 20933,00 грн. - основний платіж, 5233,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції; та №93026552208, яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 30666,00 грн.

Вказані податкові повідомлення-рішення є предметом цього позову, оскільки позивач вважає їх неправомірними.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, при цьому, виходив з наступного.

Так, відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ "ГМФ" (виконавець) та ТОВ "Робота плюс" (замовник) укладено договір про надання рекламно-інформаційних послуг від 01.07.2011 №Вт-11/89, відповідно до якого виконавець зобов'язується надати замовнику, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити, на умовах встановлених цим договором рекламно-інформаційні послуги (виготовлення та розповсюдження рекламних матеріалів - листівок).

Додатковою угодою від 01.07.2011 №1 до договору про надання рекламно-інформаційних послуг від 01.07.2011 №Вт-11/89 встановлено, що вартість послуг виконавця складає -133333,33 грн., ПДВ - 26666,67 грн., загальна сума - 160000,00 грн.

Виконання умов вищезазначеного договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, наданих позивачем.

На погляд судової колегії, суд першої інстанції правомірно прийняв у якості належних та допустимих доказів наявні первинні документи, надані позивачем на підтвердження господарських взаємовідносин із зазначеним контрагентом, оскільки вони відповідають вимогам законодавчого визначення поняття «первинний документ» згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до якого первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Податковий орган, обґрунтовуючи свої висновки, викладені в акті перевірки, посилається виключно на постанову Печерського районного суду міста Києва від 09.07.2012 у кримінальній справі №1-324/12, відповідно до якої засновника та керівника ТОВ "ГМФ" ОСОБА_5 звільнено від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Разом з тим, як вірно зазначає суд першої інстанції, зі змісту вказаної постанови Печерського районного суду міста Києва вбачається, що судом не досліджувались правовідносини між ТОВ "ГМФ" та ТОВ "Робота плюс", тобто, цією постановою не встановлено обставин, які б свідчили про нікчемність правочинів, укладених за господарськими правовідносинами між позивачем та його контрагентом, а тому зазначена постанова не може бути доказом протиправності дій позивача.

При цьому, реальність господарських операцій між ТОВ "ГМФ" та ТОВ "Робота плюс" відповідачем під час перевірки не досліджувались, в той час, як наданими первинними документами реальність господарських операцій підтверджується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства фактично зроблено за відсутності доказів щодо порушення фіскальних інтересів держави внаслідок взаємовідносин позивача із його контрагентом і базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Так, платник податків не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

В разі порушення контрагентом податкової дисципліни, відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи. Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Суд вважає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є неприпустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв з огляду на положення частини другої статті 71 КАС України, відповідно до якої, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи і судове рішення ухвалено у відповідності до норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому підстав для скасування постанови не вбачається.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,211,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 жовтня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту.

Ухвала в повному обсязі складена 03 листопада 2015 року.

Головуючий-суддя Л.В.Губська

Судді Ю.А.Ісаєнко

О.М.Оксененко

.

Головуючий суддя Губська Л.В.

Судді: Ісаєнко Ю.А.

Оксененко О.М.