Постанова № 53151445, 30.10.2015, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2015 року № 813/4188/15

13 год. 14 хв.

Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Клименко О.М., за участю секретаря судового засідання Рехліцької Ю.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник ОСОБА_1;

відповідача: представник ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтергал» до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтергал» (далі ТОВ «Торгова компанія «Інтергал») звернулось до Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області (далі ДПІ у м. Черкаси) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0001652301 та №0001662301 від 05.08.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що оскаржувані рішення прийнято на підставі акта перевірки №168/23-01-22-07/38626927 від 27.07.2015 року.

У вищенаведеному акті контролюючий орган вказав про те, що господарські операції між ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» та його контрагентом ТОВ «Стайлтон» не спричинили реального настання юридичних наслідків. Позивач з такими висновками не погоджується, зазначив про те, що відповідач не надав належної правової оцінки документам, які підтверджують факт реального здійснення господарських операцій позивача з названим контрагентом, а також доказам, які повязані із господарською діяльністю ТОВ «Торгова компанія «Інтергал». Долучені до матеріалів справи документи, на думку позивача, повністю спростовують висновки відповідача про порушення податкового законодавства щодо заниження податку на прибуток та податку на додану вартість за 2014 рік. Вважає твердження податкового органу про недоцільність залучення комерційних посередників безпідставним та необґрунтованим. А тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення є протиправними і підлягають скасуванню. Представник позивача позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задовольнити.

Відповідач позов заперечив повністю з підстав, викладених в письмових запереченнях на позовну заяву, зміст яких зводиться до такого. Оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі висновків акта №168/23-01-22-07/38626927 від 27.07.2015 року, складеного за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» (код ЄДРПОУ 38626927) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Стайлтон» за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року.

Відповідач зазначає, що позивачем не надано до перевірки необхідних первинних документів на підтвердження реальності здійснення господарських операцій із контрагентом ТОВ «Стайлтон», надані до перевірки первинні документи є однотипними та не містять інформації про зміст наданих послуг. З огляду на наведене вважає, що формальне дотримання позивачем вимог законодавства не є підставою для визнання податкової вигоди обґрунтованою.

Крім того відповідач звернув увагу, що договір між позивачем та ТОВ «Стайлтон» підписано не директором контрагента (ОСОБА_3С.), а іншою особою, зокрема ОСОБА_4 Вказане, на думку відповідача, ставить під сумнів легітимність даного договору.

Представник відповідача в судовому засіданні наголосив, що перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів. Просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, на які сторони покликаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив письмові докази, якими такі обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини справи.

ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» зареєстроване як юридична особа 21.02.2013 року Черкаським міським управлінням юстиції, здійснює господарську діяльність з оптової торгівлі зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптової торгівлі твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; інші види кредитування; оптової торгівлі молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами; дослідження конюнктури ринку та виявлення громадської думки.

У період з 14.07.2015 року по 20.07.2015 року ДПІ у м. Черкасах проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» (код ЄДРПОУ 38626927) з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні господарських взаємовідносин з ТОВ «Стайлтон» за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, за наслідками якої складено №168/23-01-22-07/38626927 від 27.07.2015 року.

У висновках акта перевірки відповідач зазначив про порушення ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» п. 138.2. ст. 138, п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток за 2014 рік всього на суму 3293124,00 грн., а також про порушення п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього на суму 3659050,00 грн., в т.ч. за листопад 2014 року в сумі 3659050,00 грн.

На основі таких висновків було прийнято податкові повідомлення-рішення №0001652301 та №0001662301 від 05.08.2015 року.

Дослідивши долучені до справи письмові докази суд встановив наступні обставини.

ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» та Tefida Business LLP (GP) (London England) уклали контракт № 08 від 04.08.2014 року, відповідно до якого Tefida Business LLP продає та постачає ТОВ «Торгова компанія «Інтергал», а останнє приймає та оплачує бензин автомобільний неетилований в кількості 30000,00 т +/-5% та дизельне паливо в кількості 70000,00 т +/- 5% (товар), партіями за заявками Покупця.

На виконання вказаного контракту між ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» та ТОВ «Стайлтон» укладено договір комерційного посередництва № 15-10/2014-КП від 15.10.2014 року про надання посередницьких (агентських) послуг у сфері оптової купівлі-продажу (поставки) нафтопродуктів.

На підтвердження виконання договірних зобов'язань з вищевказаним контрагентом та оплати придбаних послуг позивач долучив:

- договір № 15-10/2014-КП від 15.10.2014 року з додатками та акти про надання послуг комерційного посередництва до договору комерційного посередництва № 15-10/2014-КП від 15.10.2014 року (т. 1, а. с. 47-126);

- податкові накладні (т. 1, а. с. 127-163);

- платіжні доручення та виписки з банківського рахунка про оплату послуг за договором № 15-10/2014-КП від 15.10.2014 року (т. 1, а. с. 220-229).

Податкові накладні по контрагенту ТОВ «Стайлтон» відображені у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних за листопад 2014 року.

Суми ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «Стайлтон» відображено в податковій звітності ТОВ «Торгова компанія «Інтергал», про що свідчить копія додатку № 5 до податкової декларацій з ПДВ за листопад 2014 року.

У бухгалтерському обліку дані операції відображено в картках рахунку 6312 за 2014 р. (т. 3, а. с. 88-99).

Вирішуючи спір, суд керується наступними положеннями чинного законодавства:

Податковий кодекс України містить наступні нормативні положення щодо порядку формування податкового кредиту та сплати зобов'язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

Згідно з п. п. 135.4.1. п. 135.4. ст. 135 ПК України дохід від операційної діяльності визнається в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі, в тому числі при зменшенні зобов'язань, та включає дохід від реалізації товарів, виконаних робіт, наданих послуг, у тому числі винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо).

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Беручи до уваги наведені вище норми закону, необхідною умовою для формування валових витрат та віднесення платником ПДВ до податкового кредиту звітного періоду сум ПДВ, включених в ціну придбаних товарів (послуг), є факт придбання таких товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника. Закон не ставить у залежність необхідність попередньої сплати ПДВ до бюджету кінцевим споживачем чи первісним постачальником як умову для формування податкового кредиту платника податку. Аналіз господарської діяльності платника податку повинен здійснюватися на підставі даних його податкового, бухгалтерського обліку та відповідності їх дійсному економічному змісту операцій.

Податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При вирішенні спору суд виходить з наступного.

Так, статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства. Із положень ч. 1, 2, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизація інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Норми аналогічного змісту містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Суд відмічає, що надані позивачем первинні документи містять всі необхідні реквізити, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак, є належними первинними документами які фіксують факт здійснення господарських операцій.

Так, статтею 295 Господарського кодексу України (далі ГК України) встановлено, що комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

Статтею 297 ГК України визначено, що за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. Агентський договір повинен визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг, права та обов'язки сторін, умови і розмір винагороди комерційному агентові, строк дії договору, санкції у разі порушення сторонами умов договору, інші необхідні умови, визначені сторонами. Договором повинна бути передбачена умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює діяльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України. Агентський договір укладається в письмовій формі. У договорі має бути визначено форму підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента.

Факт реального придбання послуг відповідно до договору комерційного посередництва із контрагентом позивача підтверджується первинними документами встановленої форми, які оформлені із урахуванням наведених норм ГК України. Долучені позивачем документи мають усі необхідні реквізити та відомості, у повній мірі відображають зміст господарських операцій, і в суду немає підстав ставити під сумнів їх достовірність. Податкові накладні, які засвідчують факт придбання послуг, також належно оформлені. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» по придбанню послуг підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

Також, на підтвердження використання придбаних послуг від контрагента ТОВ «Стайлтон» у господарській діяльності, позивач долучив: вантажно-митні декларації форми МД-2 про розмитнення нафтопродуктів, отриманих від Tefida Business LLP (т. 1, а. с. 230-250; т. 2, а. с. 1-59).

Щодо твердження відповідача про те, що перевіркою не встановлено наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного придбання та продажу товарів, суд зазначає наступне.

Сутність доктрини ділової мети полягає в тому, що передбачені податковим законодавством податкові вигоди поширюються лише на операції, що мають розумну економічну причину.

Вказана доктрина закріплена у пп.14.1.231 п.14.1 ст.14 ПК України, згідно якого розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Положення ділової мети та розумного змісту господарської операції широко застосовуються в судовій практиці на підставі судових узагальнень.

Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів у справах про відшкодування ПДВ, неодноразово зазначав, що в справах не встановлено наміру одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності.

Зокрема, вперше доктрину «ділова мета» в Україні використано Верховним Судом України у постанові його Судової палати в адміністративних справах від 12.02.2008 р. у справі №08/28.

Суд звертає увагу, що відповідно до листа нерезидента Tefida Business LLP від 08.10.2014 року № 08/10/14/3 співпраця з комерційним посередником була ініційована зі сторони Tefida Business LLP. Зокрема, Tefida Business LLP наполягало на укладенні договору комерційного посередництва саме з ТОВ «Стайлтон».

Крім цього, матеріалами справи підтверджено отримання прибутку від реалізації нафтопродуктів поставлених Tefida Business LLP, за мінусом витрат на оплату посередницьких послуг ТОВ «Стайлтон», який становив 3335586 грн.

За таких обставин, ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» обґрунтовано наявність господарської мети та економічної доцільності при укладанні зазначеного вище договору комерційного посередництва з ТОВ «Стайлтон».

В свою чергу, податковий орган формально підійшов до встановлення правомірності формування позивачем валових витрат та податкового кредиту, а викладені в акті перевірки від 27.07.2015 року висновки не ґрунтуються на дослідженні договору комерційного посередництва, який укладено ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» із ТОВ «Стайлтон», тому, висновки про відсутність реальності здійснення господарських операцій ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджених жодними доказами.

Стосовно твердження відповідача про нелегітимність договору комерційного посередництва, який укладено ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» із ТОВ «Стайлтон», у звязку з тим, що такий підписано не директором контрагента (ОСОБА_3С.), а іншою особою, зокрема ОСОБА_4, суд зазначає, що у матеріалах справи міститься довіреність № 1 від 13.10.2014 року (т. 3, а. с. 111), відповідно до якої ТОВ «Стайлтон» надає право ОСОБА_4 в інтересах і від імені ТОВ «Стайлтон» укласти та підписати з ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» договір Комерційного посередництва, додатків та актів до нього. Також суд констатує, що позивач під час укладення договорів із контрагентами не має обовязку встановлювати приналежність осіб, які виступають підписантами договорів та інших документів, представлених контрагентом. У випадку дотримання контрагентом позивача встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів, підстав для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у договорі, додатках до нього, накладних та інших первинних документах, немає.

Крім того, суд вважає необґрунтованим твердження позивача про протиправність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з підстав порушення п. 86.9. ст. 86 Податкового кодексу України, оскільки податковий орган не приймає податкові повідомлення-рішення на підставі акта перевірки до набрання законної сили відповідним рішенням суду у кримінальній справі стосовно посадової особи платника податків (юридичної особи). Як вбачається із постанови про призначення документальної позапланової перевірки від 16.06.2015 року (т. 2, а. с. 109-111) перевірку проведено у звязку із розслідуванням кримінального провадження стосовно розкрадання державних коштів службовими особами ПАТ «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України», а не стосовно посадової особи платника податків ТОВ «Торгова компанія «Інтергал».

Відповідно до ч. 4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з надання послуг мали реальний характер, факти отримання позивачем відповідних послуг оформлені документально та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеним договором комерційного посередництва.

Суд також вважає за необхідне вказати щодо доводів відповідача, зазначених у акті перевірки від 27.07.2015 року про порушення податкового законодавства позивачем, які ґрунтуються на отриманих матеріалах ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві по ТОВ «Стайлтон» стосовно досудового слідства у кримінальному провадженні за фактом створення ризикових субєктів господарської діяльності.

Оцінюючи ці доводи, суд надає перевагу письмовим доказам (первинним документам) дослідженим під час розгляду адміністративної справи, а також враховує, що характер придбання послуг відповідає видам діяльності позивача та доказам щодо використання придбаних послуг у господарській діяльності позивача.

Відповідно до ст. ст. 46-49 Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент позивача в подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них. Зазначені обставини не є підставою для нарахування позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Закон не ставить у залежність право платника податку на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати податку до бюджету як його контрагентами, так і іншими учасниками (контрагентами) по всьому ланцюгу товарообігу. Чинне законодавство не передбачає за покупцем обов'язку сплачувати ПДВ повторно, якщо такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, оскільки ПДВ, який включено до ціни товару (робіт, послуг), є податковим зобов'язання продавця товару і саме продавець несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. Невиконання чи неналежне виконання контрагентом покупця свого обов'язку, а також наявність інших обставин, що можуть свідчити про недобросовісне ведення господарської діяльності таким контрагентом, не може створювати наслідки для самого покупця.

Доказів на підтвердження того, що позивач був обізнаний щодо неправомірної, на думку податкового органу, діяльності його контрагента, прямої чи опосередкованої причетності до такої діяльності з метою отримання податкової вигоди не надано відповідачем. Відносини між учасниками попередніх ланок постачання товарів не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності вчиненої господарської операції між конкретними контрагентами. В разі наявності у органу державної податкової служби інформації щодо порушення окремим платником податків податкового законодавства, негативні наслідки повинні застосовуватись саме до цієї особи.

Суд погоджується з твердженнями позивача про недопустимість такого підходу відповідача до правової оцінки правовідносин щодо формування валових витрат та податкового кредиту. З цього приводу слід також зазначити, що висновки податкового органу прямо суперечать не лише нормам Податкового кодексу України, а й практиці Європейського Суду з прав людини, яка відповідно до вимог ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується національними судами як джерело права. Так, Європейський Суд у рішенні від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Податковим кодексом України визначено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної. Отже, єдиними факторами, які можуть впливати на формування податкового кредиту є наявність податкової накладної та наявність господарської операції.

Підставою ж для формування позивачем валових витрат та податкового кредиту були податкові накладні встановленої форми та змісту, виписані ТОВ «Стайлтон» за наслідками операцій з постачання послуг. Зауважень щодо оформлення податкових накладних відповідач не зазначив. Виконання договірних зобов'язань підтверджується належно оформленими первинними документами, які в цілому у повній мірі відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники. Отже, реальність господарських операцій ТОВ «Торгова компанія «Інтергал» по придбанню послуг, підтверджується долученими до справи письмовими доказами та не викликає сумнівів.

При цьому, право на зменшення об'єкта оподаткування податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника на формування податкового кредиту, такі у матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, суд зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. За відсутністю належних доказів, аргументи, якими відповідач доводить відсутність реального виконання господарських операцій, є безпідставними і не доводять правомірності збільшення суми грошового зобовязання з податку на прибуток на суму 4116431 грн., у тому числі за основним платежем 3293145 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 823286 грн., та суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на суму 4573813 грн., у тому числі за основним платежем 3659050 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 914763 грн.

Тому прийняті на основі таких висновків податкові повідомлення-рішення № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 від 05.08.2015 року не відповідають критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, оскільки прийняті необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та непропорційно. В той же час позивач довів обґрунтованість позовних вимог належними та допустимими доказами. Виходячи з положень пункту 1 частини другої статті 162 КАС України суд приходить до висновку, що таке податкове повідомлення-рішення слід скасувати як протиправне.

Відповідно до вимог статті 94 КАС України понесені позивачем судові витрати (судовий збір) відшкодовуються йому за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 17-19, 71, 94, 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області №0001652301 від 05.08.2015 року.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкаси Головного управління ДФС у Черкаській області №0001662301 від 05.08.2015 року.

Присудити із Державного бюджету на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Інтергал» (пл. Старий Ринок, 8, м. Львів, код ЄДРПОУ 38626927) судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) грн. 20 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 04.11.2015 року.

Суддя Клименко О.М.