Рішення № 53147233, 27.10.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

_________________

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.10.2015 Справа №908/66/15-г

Господарський суд Донецької області у складі судді Кротінової О.В.,

при секретарі судового засідання Величко Н.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, ЄДРПОУ 20077720,

до відповідача, Комунального підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь Донецької області, ЄДРПОУ 33760279,

про стягнення 32 525 166,68 грн.,

за участю уповноважених представників:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю;

від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю,

ОСОБА_3 за довіреністю,

Згідно приписів ст.77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 01.10.2015р. по 27.10.2015р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Комунального підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення 32 525 166,68грн., у тому числі 3 113 775,44грн. пені, 2 938 996,70 грн. 3% річних та 26472394,54 грн. інфляційних витрат.

Ухвалою суду від 09.01.2015р. даний позов прийнято судом та порушено провадження у справі №908/66/15-г.

Рішенням господарського суду Запорізькій області від 11.03.2015р. у справі №908/66/15-г означені позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, задоволено частково: стягнуто на користь першого з Комунального комерційного підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь Донецької області, 1 556 887,72грн. пені, 2926415,37 грн. 3% річних та 26 325 528,81 грн. інфляційних витрат, а також 73 080,00грн. судового збору.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.05.2015р. у справі №908/66/15-г вищевказаний судовий акт залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.08.2015р. рішення господарського суду Запорізької області від 11.03.2015р. та постанову апеляційної інстанції від 18.05.2015р. по справі №908/66/15-г скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.

19.08.2015р. ухвалою господарського суду Запорізької області матеріали справи №908/66/15-г скеровано для розгляду за територіальною підсудністю до господарського суду Донецької області.

За результатом розподілу автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області для розгляду справи №908/66/15-г визначено суддю КротіновуО.В.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на укладання договору про купівлю-продаж природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. із відповідачем, несвоєчасне виконання останнім за ним своїх зобовязань з оплати вартості поставленого природного газу протягом січня-грудня 2013р., та на тривале невиконання рішення господарського суду Донецької області від 04.06.2014р. по справі №905/2517/14, внаслідок чого виникли підстави для донарахування пені, інфляційних витрат та 3% річних починаючи з 25.03.2014р. по дату остаточного розрахунку за спожитий у 2013р. природний газ, тобто по 21.11.2014р.

Під час нового розгляду справи представник відповідача надав письмові пояснення №641/01 від 30.09.2015р., відповідно до яких вважає наявними підстави для звільнення від відповідальності за прострочення оплат за договором, з огляду на відсутність вини підприємства у несвоєчасному виконанні зобовязань за договором №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р., зауважено на специфіки використання спожитої електроенергії за наведеним правочином та на здійсненні остаточного розрахунку за спірними зобовязаннями за рахунок бюджетних коштів. Окрім того, вказано, що діяльність підприємства проводиться з урахуванням встановлених законом обмежень та не здійснюється у повному обсязі вільно та на власний розсуд.

До пояснень додано у копіях: картку рахунку:631 за 01.03.2014р. 31.01.2015р. за договором №13/2387-ТЕ (28.12.12), платіжне доручення №11 від 12.11.2014р., виписка по рахунках 21/11/2014.

27.10.2015р. представником позивача надано пояснення №б/н від 02.10.2015р., у яких останній не погоджується з доводами відповідача, оскільки вважає відсутніми підстави для звільнення від відповідальності відповідача за несвоєчасне здійснення розрахунків у межах спірних правовідносин та, як наслідок, від зобовязання сплатити нараховані пеню, 3% річних та інфляційні витрати.

2710.2015р. представником відповідача, разом із клопотанням №б/н від 27.10.2015р., суду представлено у копіях: договір на купівлю-продаж природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р., картка рахунку:631 за 01.03.2014р.-31.01.2015р.: договір №13/2387-ТЕ (28.12.12), спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання №524 від 13.03.2014р., №938 від 17.04.2014р., №1164 від 19.05.2014р., №1448 від 20.06.2014р., №1627 від 23.07.2014р., №1770 від 08.09.2014р. разом із зведеними реєстрами актів звіряння для погашення заборгованості з пільг та субсидій відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005р. №20 (зі змінами) за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України, платіжні доручення №3 від 20.03.2014р., №4 від 26.05.2014р., №5 від 26.05.2014р., №6 від 27.06.2014р., №7 від 29.08.2014р., №8 від 01.10.2014р., договір про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет на 2014р.») №753/30 від 14.10.2014р.платіжне доручення №11 від 12.11.2014р., виписка по рахунку за 21.11.2014р.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позовних вимог, проти доводів відповідача заперечив, з підстав викладених у представлених суду письмових поясненнях.

Представники відповідача у судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечили у повному обсязі, з підстав, викладених у представлених суду поясненнях.

Дослідив матеріали справи та оцінив подані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

За приписами статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та на засадах змагальності.

Відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Судовими доказами за визначенням статей 32-38 Господарського процесуального кодексу України слід вважати документи, які можуть підтвердити або спростувати обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права і обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства , але за аналогією породжують цивільні права і обовязки.

Згідно із ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно приписів ст.35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як свідчать матеріали справи, 28.12.2012 р. між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець, позивач) та Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7, згідно з яким продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ на умовах цього договору (п. 1.1 договору). Газ використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо - комерційної діяльності (п.1.2).

Згідно з п.6.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У матеріалах справи маються підписані сторонами за період з січня 2013 р. по грудень 2013 р. копії актів приймання-передачі природного газу, відповідно до яких позивач передав, а відповідач прийняв природний газ (разом із вартістю транспортування) на загальну суму 187 085 618,70 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 04.06.2014 р. у справі №905/2517/14 встановлено, що станом на 24.03.2014 р. сума основної заборгованості відповідача за договором складала 153 073 123 грн.31 коп. На час прийняття рішення відповідач не надав суду доказів повної чи часткової сплати суми боргу, визначеної позивачем у позовній заяві. Рішенням суду стягнуто з відповідача суму основного боргу у розмірі 153073123,31 грн., інфляційні нарахування у розмірі 1871517,88 грн., 3% річних у розмірі 3128411,88 грн., пеню у розмірі 4579370,58 грн.

Даним судовим актом встановлено факт неналежного виконання обовязку відповідачем щодо оплати отриманого газу у спірний період та наявність боргу останнього перед позивачем, до того ж, досліджені та задоволені вимоги, зокрема, щодо стягнення з відповідача нарахованих 3% річних, інфляційних витрат та пені, з огляду на порушення строків оплати вказаного основного грошового зобовязання та положення п.7.2 договору купівлі-продажу природного газу, приписи ст.625 Цивільного кодексу України.

За приписом ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст.599 Цивільного кодексу України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до довідки по операціях за договором, сальдо з 01.01.2013р. по 30.11.2014р., картки рахунку 631 та платіжних доручень, копії яких долучено до матеріалів справи, відповідач остаточно розрахувався за спожитий у 2013 р. газ лише 21.11.2014 р.

Станом на теперішній час відповідачем сплачено борг за природний газ за зобовязаннями січня-грудня 2013р. за договором купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. у повному обсязі.

Проте, з огляду на таке неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобовязань, позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України та п.7.2 означеного правочину, донараховано та предявлено до стягнення, у межах провадження по даній справі, з урахуванням проведених оплат оплат, 3 113 775,44 грн. - пені, 2 938 996,70 грн. - 3% річних, 26472394,54 грн - суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, які нараховані за період з 25.03.2014 р. (після періоду, за який вже стягнуто рішенням суду у №905/2517/14) по 21.11.2014 р. включно згідно з розрахунком по кожному акту.

Прострочення відповідачем грошового зобовязання на підставі статті 625 Цивільного кодексу України тягне за собою обовязок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обовязку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За приписами п.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Таким чином, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення, наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

У п.5.3 наведеної постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

За розрахунком позивача загальна сума інфляційних витрат за прострочення основного зобовязання лютий-грудень 2013р. становить 26 472 394,54 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, при цьому з урахуванням суми інфляційного збільшення, застосовано залишок боргу з включенням суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів у минулі періоди, за кожним розрахунком, починаючи взагалі з квітня 2014р. та по листопад 2014р., беручи до уваги проведені у цій період оплати).

Одночасно, позивачем заявлено до стягнення 3% річних 2 938 996,70 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, починаючи з 25.03.2014р. по 21.11.2014р., беручи до уваги проведені у цій період оплати).

Також донараховано пеню на підставі п.7.2 договору №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. в загальній сумі 3 113 775,44 грн. (нарахування здійснено щодо кожної із сум, починаючи з 25.03.2014р. та по 13-е число відповідного місяця з дотриманням вимог п.6 ст.232 Господарського кодексу України, беручи до уваги проведені у цій період оплати).

Разом з тим, відповідач заперечує проти задоволення цих вимог, оскільки вважає, що приписи ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та п.7.2 договору №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. не можуть бути застосовні до спірних правовідносин, з огляду на укладення договору про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014рік») №753/30 від 14.10.2014р..

Як свідчать матеріали справи, 14.10.2014р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області, Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації, Управлінням Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, Департаментом фінансів Маріупольської міської ради, Департаментом розвитку житлово-комунальної інфраструктури Маріупольської міської ради, Комунальним комерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» укладено договір №753/30 про організацію взаєморозрахунків (відповідно до п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014рік»).

Предметом наведеного договору є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до п.24 ст.14 та п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» і Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014р. №30 (п. 1 договору).

Відповідно до п.2 цього договору, сторони погоджують перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків, та послідовність виконання сторонами договору.

Пунктом 3 договору №753/30 від 14.10.2014р. визначено, казначейство перераховує кошти, які надійшли до спеціального фонду державного бюджету від продажу облігацій внутрішньої державної позики згідно з п.2 ст.16 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014р.» стороні першій у сумі 144 891 533,01 грн. на підставі рішення Мінфіну, з яких 143 564 848,30 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013р. згідно з договором №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р.

З метою виконання договору сторони зобов'язуються, зокрема, не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору (пп. 2 п.12 договору); забезпечити проведення розрахунків відповідно до договору та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування, якими може передбачатися, що у разі несвоєчасного надання сторонами платіжних документів територіальні органи Казначейства своїм платіжним дорученням можуть самостійно перерахувати кошти в порядку, передбаченому договором (п.п.5 п.12 договору); сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору (п.17 договору).

На виконання договору про організацію взаєморозрахунків №753/30 від 14.10.2014р. відповідач платіжним дорученням №11 від 12.11.2014р. перерахував позивачеві 143 564 848,30 грн. у погашення заборгованості за газ спожитий у 2013р. за спірним правочином.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч.1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про теплопостачання» державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Пунктом 24 ст.14 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» передбачено установити, що у 2014 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами частини третьої статті 15, частини третьої статті 29 і частини третьої статті 30 Бюджетного кодексу України, спрямовуються на реалізацію програм та заходів, визначених частиною четвертою статті 30 Бюджетного кодексу України, а кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами статей 11, 12 і 13 цього Закону, спрямовуються відповідно на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (за рахунок джерел, визначених пунктами 14, 15, 16, 17 і 20 статті 11, пунктом 5 статті 12 та пунктом 10 статті 13 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 №30 затверджено Порядок та умови надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування.

Зазначений Порядок (Постанова №30) визначає механізм перерахування і надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування (далі - заборгованість) (п.1 Порядку (Постанова №30)).

Згідно з п.4 цього Порядку, підставою для проведення розрахунків з погашення заборгованості є договір про організацію взаєморозрахунків, який укладається підприємствами, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію населенню або надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення (далі - надавачі послуг), та іншими учасниками розрахунків з погашення заборгованості (далі - учасники розрахунків), у тому числі у разі заміни сторони у зобовязанні під час здійснення розрахунків за придбану/реалізовану на оптовому ринку електричну енергію та відступлення прав вимоги щодо заборгованості за природний газ на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», згідно з довідкою, що підтверджує наявність в учасників розрахунків кредиторської та/або дебіторської заборгованості на дату підписання такого договору. Примірний договір про організацію взаєморозрахунків наведений у додатках 2 і 3 (у разі проведення взаєморозрахунків за рахунок джерел, визначених пунктом 5 статті 12 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», залучених до спеціального фонду державного бюджету відповідно до пункту 2 статті 16 даного Закону). Кількість сторін зазначеного договору є необмеженою та визначається такою кількістю учасників розрахунків, виконання договору якими забезпечить погашення заборгованості та проведення розрахунків у повному обсязі.

Учасниками розрахунків є: територіальні органи Казначейства; Міністерство фінансів Автономної Республіки Крим, обласні, міські у мм. Києві та Севастополі фінансові управління, фінансові управління районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій або структурні підрозділи з питань фінансів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад (далі - місцеві фінансові органи); надавачі послуг; газодобувні підприємства, Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», її філії, дочірні підприємства і компанії; субєкти господарювання, що здійснюють постачання природного газу за регульованим тарифом; підприємства, що здійснюють передачу та постачання електричної енергії (далі - енергопостачальники); державне підприємство «Енергоринок»; державне підприємство «НЕК «Укренерго»; енергогенеруючі компанії та їх кредитори - постачальники вугільної продукції; державне підприємство «Вугілля України»; вугледобувні підприємства; Держрезерв.

Учасниками розрахунків можуть бути субєкти господарювання незалежно від форми власності. Між надавачами послуг можуть бути проведені взаєморозрахунки. Із субєктами господарювання, що здійснюють постачання природного газу, та енергопостачальниками або газодобувними підприємствами проводяться розрахунки з погашення кредиторської заборгованості за спожиті енергоносії (з урахуванням пені, штрафних та фінансових санкцій, що підлягають стягненню на підставі рішення суду).

Казначейство перераховує субвенцію відповідно до Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 2010 р. № 1132 (Офіційний вісник України, 2010 р., № 96, ст. 3399), і Порядку казначейського обслуговування державного бюджету за витратами, затвердженого Мінфіном. Розрахунки за рахунок джерел, визначених пунктами 14-17 статті 11 Закону України «Про Державний бюджет України на 2014 рік», проводяться шляхом залучення коштів з єдиного казначейського рахунка (п.12 наведеного Порядку).

За приписами Порядку перерахування міжбюджетних трансфертів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1132 від 15.12.2010р. визначено механізм перерахування міжбюджетних трансфертів з державного бюджету місцевим бюджетам (базова дотація, субвенції, стабілізаційна та додаткові дотації), реверсної дотації та міжбюджетних трансфертів між місцевими бюджетами, строки таких перерахувань.

Відтак, уклавши 14.10.2014р. договір про організацію взаєморозрахунків сторони змінили порядок та строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р., відносно суми 143 564 848,30 грн.

Так, за змістом підпунктів 2, 3, 5 п.10 договору про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні; забезпечити проведення розрахунків відповідно до договору та з урахуванням укладених договорів на рахунково-касове обслуговування.

Виходячи з положень ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення; строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобовязання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобовязання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Частинами 1, 3 ст. 653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Беручи до уваги участь в договорі про організацію взаєморозрахунків позивача та відповідача, позицію Вищого Суду України, висловлену у постанові від 23.09.2014р. по справі №5011-35/1271-2012 та у справі №5006/17/84/2012-908/6155/14, господарський суд вважає, що за своєю правовою природою означений договір містить (окрім механізму виділення субвенції тощо) також угоду про зміну умов договору купівлі-продажу природного газу в частині визначеної суми заборгованості у розумінні п.3 ст.653 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, за змістом п.3 ст.653 Цивільного кодексу України встановлені нові умови щодо сплати заборгованості та запроваджуються з дати набрання чинності договором про організацію взаєморозрахунків, адже іншого у ньому не застережене. Означений висновок суду кореспондується із приписами ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України, згідно яких поширення умов угоди до правовідносин, які передували її укладенню, має бути безпосередньо визначено сторонами такої угоди.

Таким чином, факт укладання за участю позивача та відповідача договору про організацію взаєморозрахунків №753/30 від 14.10.2014р., який згідно його п.15 набув чинності 14.10.2014р., не впливає на правовідносини, що передували цій даті, зокрема на наявність простроченого, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України, грошового зобовязання відповідача перед позивачем, виходячи з фактичних обставин та п.6.1 договору купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р..

До того ж, правомірність такого висновку підтверджується і самим змістом договору про організацію взаєморозрахунків №753/30 від 14.10.2014р., оскільки в п.9 статус суми 143 564 848,30 грн., як заборгованість відповідача перед позивачем, не змінився. В свою чергу, у відповідності до ст.625 Цивільного кодексу України, заборгованістю (боргом) є саме прострочене грошове зобовязання, а недотримання строку, обумовленого сторонами у договорі купівлі-продажу природного газу в частині розрахунків за спожитий обсяг газу, тобто наявність факту прострочення є достатньою підставою для нарахування і стягнення як 3% річних, інфляційних витрат, так і, в світлі ст.ст.549, 611 Цивільного кодексу України та ст.ст.230-232 Господарського кодексу України, пені.

Відтак, оцінивши в сукупності викладені обставини, наведені норми матеріального права та приймаючи до уваги зміст п.п.2, 3, 5 п.10 договору про організацію взаєморозрахунків №753/30 від 14.10.2014р., позивач та відповідач, підписавши даний договір, погодили новий порядок виконання грошового зобовязання, що виникло на підставі договору купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р., в розмірі 143 564 848,30 грн. Виходячи з чого, суд вбачає наявними підстави для застосування відповідальності, встановленої положеннями ст.625 Цивільного кодексу України та п.7.2 договору купівлі-продажу природного газу, за порушення визначених договором купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р., що є підставою заявлених позовних вимог, строків виконання грошового зобовязання в частині суми наявного боргу з 25.03.2014р., щодо кожної її складової з урахуванням проведених оплат, та по 13.10.2014р.

Аналогічні за суттю висновки викладено у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2015р. по справі №925/1052/14, від 18.06.2015р. по справі №924/943/14, від 16.07.2015р по справі №927/1733/14, від 15.06.2015р. по справі №918/1436/14.

З огляду на таке, заперечення позивача прийнято судом частково.

Відносно зауважень відповідача, викладених у представлених поясненнях, суд наголошує, що згадувані у них постанови Вищого Суду України не містять правового висновку про застосування ст.653 та ст.631 Цивільного кодексу України, положення яких покладено у підґрунтя позиції при вирішенні спірного питання, що стосується визначення належного періоду стягнення.

Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги твердження відповідача в частині відсутності підстав для застосування положень ст.625 Цивільного кодексу України та п.7.2 договору до спірних правовідносин в цілому, оскільки є наявним факт прострочення строку виконання грошового зобовязання на підставі договору купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. по 13.10.2014р..

Доводи відповідача у підґрунтя викладеної позиції, як засвідчення сторонами у п.17 вказаного договору про організацію взаєморозрахунків відсутності претензій жодної із сторін стосовно предмета договору після його виконання, є у спірному випадку безпідставними, оскільки, виходячи зі змісту його положень, означений пункт регулює наслідки відношень, що склались виключно у межах договору №753/30 від 14.10.2014р. та, з огляду на відсутність визначення іншого у розумінні ч.3 ст.631 Цивільного кодексу України та ч.7 ст.180 Господарського кодексу України, не регулюють правовідношення, обумовлені договором купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. за станом по 13.10.2014р. Окрім того, положення означеного пункту вказаного договору про організацію взаєморозрахунків стосуються предмета договору, яким, у свою чергу, є заборгованість у сумі 143 564 848,30 грн. (щодо спірних правовідносин), а не стягувані у межах цієї справи 3% річних, інфляційні витрати та пеня.

Разом з тим, в частині нарахування інфляційних витрат за несвоєчасне виконання грошових зобовязань за договором купівлі-продажу природного газу №13/2387-ТЕ-7 від 28.12.2012р. слід виходити з наступного.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Таким чином, застосований позивачем розрахунок інфляційних витрат суперечить вищевикладеним приписам постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями), і тому є не вірним та не може бути прийнятий для нарахування цих вимог.

Здійснив перерахунок інфляційних витрат з урахуванням встановленого вище, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», на суму основного боргу, що існувала у період з квітня 2014р. по вересень 2014р., беручи до уваги проведені оплати у межах цього часу, суд дійшов висновку про їх дійсний розмір в загальній сумі 18 828 919,43 грн.

Приписами п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» №14 від 17.12.2013р. визначено, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.

З урахуванням встановленого здійснено перерахунок 3% річних, з 25.03.2014р. по 13.10.2014р. на суму боргу, що існувала у такий період, беручи до уваги проведені оплати у межах цього часу.

За результатами такого розрахунку, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», суд дійшов висновку про дійсний розмір 3% річних в загальній сумі 2 476 167,32 грн.

Пунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу сторони обумовили, що у разі невиконання Покупцем умов п.6.1 означеного договору, він зобовязується сплатити Продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

За змістом п.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування пені, за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості та штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», за період прострочення: за зобовязаннями вересня 2013р. з 25.03.2014р. по 13.04.2014р. на повну суму; за зобовязаннями жовтня 2013р. з 25.03.2014р. по 13.05.2014р. на повну суму; за зобовязаннями листопада 2013р. з 25.03.2014р. по 13.06.2014р. на повну суму; за зобовязаннями грудня 2013р. з 25.03.2014р. по 13.07.2014р. на повну суму, суд дійшов висновку про дійсний розмір цих вимог, що дорівнює 3 113 775,44 грн., з огляду на що задовольняє вимоги у цій частині в розмірі, визначеному позивачем.

Судові витрати згідно ст.49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи зазначене та керуючись ст.ст.1, 4-2, 4-3, 22, 32-38, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, до відповідача, Комунального підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа», м.Маріуполь Донецької області, про стягнення 32 525 166,68 грн., у тому числі 3 113 775,44грн. пені, 2 938 996,70 грн. 3% річних та 26 472 394,54 грн. інфляційних витрат, задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Маріупольської міської ради «Маріупольтепломережа» (87534, Донецька область, м.Маріуполь, вул.Гризодубової, б.1, ЄДРПОУ 33760279, р/р2603333 у ПАТ «ПУМБ», МФО 334851) на користь Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720, п/р26002301921 АТ «Ощадбанк», МФО 300465) 24 418 862,19 грн., у тому числі 3 113 775,44грн. пені, 2 476 167,32 грн. 3% річних та 18 828 919,43 грн. інфляційних витрат, а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 54 866,14 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. В судовому засіданні 27.10.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

6. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його оголошення. Зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст.ст.84, 85 Господарського процесуального кодексу України.

7. Повний текст рішення складено та підписано 02.11.2015р.

Суддя О.В. Кротінова