Ухвала суду № 53146669, 29.10.2015, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/6358/15 Головуючий 1 інстанції Шиянова Л.О.

Справа № 639/8212/13-ц Доповідач: Коваленко І.П.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2015 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Коваленко І.П

суддів - Овсяннікової А.І., Коровіна С.Г.

при секретарі - Калюжній Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі їх представника ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_4, 3-ті особи - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання договору міни недійсним та за позовом третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги: ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, 3-тя особа Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_6 про визнання договору міни удаваним, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами за договором міни положення про переважну купівлю-продаж частки у праві спільної часткової власності та переведення прав та обов'язків покупця за договором,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_4 про визнання договору міни від 09 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. недійсним.

В обґрунтування вимог посилались на те, що між позивачами та відповідачем 09 березня 2010 року було укладено договір міни, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., реєстровий №709. Вказували, що сторони угоди домовилися про те, що житло, а саме 46/100 частин комунальної квартири обмінюються на металеву конструкцію гаражу. Свідченням недійсності договору вважали, що є явна не співмірність вартості об'єктів обміну. Жодних коштів у якості грошової доплати позивачі не отримували. Позивачі зазначали, що нотаріус посвідчив угоду взагалі без документів на металеву конструкцію. Вважали, що 46/100 частин комунальної квартири складаються із однієї кімнати, що є неподільною річчю, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Позивачі вказують, що жодних податкових платежів, обов'язок сплати яких виникає у зв'язку з укладенням договору міни, до бюджету не сплачували і у договорі міни відсутнє роз'яснення нотаріуса про необхідність такої сплати. Позивачі посилаються на те, що договір міни був вчинений ними під впливом помилки, вони неправильно сприйняли природу договору, його істотних умов, що вплинуло на їхнє волевиявлення, оскільки вони вважали, що укладають договір застави квартири, а не договір міни. Позивачі не розраховували при укладенні договору міни, що позбавляються своєї квартири та втрачають можливість користуватися своєю власністю. У зв'язку з цим позивачі просять суд визнати недійсним договір міни від 09 березня 2010 року.

Окрім цього, треті особи ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, треті особи приватний нотаріус Чуприна Галина Олександрівна, ОСОБА_6 про визнання договору міни удаваним, застосування до правовідносин, що виникли між сторонами за договором міни положення про переважну купівлю-продаж частки у праві спільної часткової власності та переведення прав і обов'язків покупця за договором.

Свої вимоги треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, обґрунтували тим, що вони та ОСОБА_6, ОСОБА_1, ОСОБА_2 є власниками комунальної квартири АДРЕСА_1. Дана квартира належить вказаним особам на праві спільної часткової власності. 09.03.2010р. ОСОБА_1, ОСОБА_2 уклали з ОСОБА_4 договір міни належних їм 46/100 частин комунальної квартири на металеву конструкцію гаражу з доплатою у розмірі-127 700,00 грн. Вважали, що такі обставини, як явна не співмірність вартості об'єктів обміну значна сума грошової доплати за об'єкт обміну є доказом того, що сторони удавали, що ніби укладають договір міни. Крім того, вважали, що сторони договору міни вдалися до укладення договору міни, а не договору купівлі-продажу з метою ухилення від приписів цивільного законодавства про переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності іншими співвласниками.

У зв'язку з цим просили суд визнати договір міни 09.03.2010р. удаваним, застосувати правовідносин, що виникли між сторонами за договором міни положення про переважну купівлю-продаж частки у праві спільної часткової власності та перевести на них права і обов'язки покупця за договором.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання з'явилася, позовні вимоги підтримала, пояснила. що укладаючи договір міни від 09.03.2010р. помилилася щодо природи договору, оскільки вважала, що укладає договір застави квартири, а не договір міни. Позовні вимоги третіх осіб просила залишити без задоволення.

Представник позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав, просив визнати договір міни від 09 березня 2010 року недійсним посилаючись на доводи викладені в позовній заяві. Позовні вимоги третіх осіб просив залишити без задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судове засідання з'явився, подав заперечення проти позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2, де просив суд у задоволенні позову відмовити повністю. Зазначив, що договір міни від 09 березня 2010 року відповідає нормам чинного законодавства України, вимоги позивачів є необґрунтованими, позивачами не надано належних та допустимих доказів існування помилки під час укладення оспорюваного правочину, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Проти задоволення позовних вимог третіх осіб заперечував, подав заперечення проти даного позову, де зазначив, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, доводи третіх осіб ґрунтуються виключно на припущеннях оскільки ними не надано до суду жодних доказів у підтвердження позовних вимог.

Третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Чуприна Галина Олександрівна до судового засідання не з'явилася, про час, дату та місце слухання була повідомлена належним чином, подала до суду письмові пояснення де зазначила, що 09.03.2010р. до неї звернулися ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 для нотаріального посвідчення договору міни. Згідно предмету даного договору позивачі зобов'язувалися передати відповідачу належні їм 46/100 частин комунальної квартири АДРЕСА_1 а відповідач взамін зобов'язувався передати металеву конструкцію гаражу з доплатою у розмірі 127 700,00 грн. Всі необхідні правовстановлюючі документи на квартиру були надані позивачами нотаріусу. Приватний нотаріус пояснив, що для укладення та нотаріального посвідчення договору міни, предметом якого була металева конструкція гаражу як рухоме майно, правовстановлюючі документи на дану конструкцію не вимагаються. Після підтвердження сторонами бажання укласти договір, нотаріусом роз'яснено приписи цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин, жодних запитань, незрозумілостей у сторін не виникало, договір був підписаний сторонами власноручно, справжність підписів нотаріусом перевірено. Договір міни сторони підписали після підтвердження про отримання грошової доплати у розмірі 127700,00 грн.

Третя особа - ОСОБА_7 у судове засідання з'явилася, поданий позов підтримала.

Третя особа - ОСОБА_8 у судове засідання з'явився, поданий позов підтримав.

Третя особа - ОСОБА_6 до судового засідання не з'явилася

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 липня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відмовлено.

В задоволенні позову третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_7, ОСОБА_8 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі їх представника ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким визнати недійсним укладений 09.03.2010 р. між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 договір міни 23/100 та 23/100 частин комунальної квартири по АДРЕСА_1 на металеву конструкцію гаражу.

Посилається на незаконність, необґрунтованість рішення, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Колегія суддів, вислухавши суддю - доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При цьому колегія суддів виходить з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що 09.03.2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 був укладений договір міни, посвідчений Чуприною Г.О., приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №709 (т.1 а.с.5).

Згідно ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 1.1 цього Договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зобов'язуються передати ОСОБА_4 у власність належні: ОСОБА_1 - 23/100 частин комунальної квартири, ОСОБА_2 - 23/100 частин комунальної квартири, а ОСОБА_4 взамін також зобов'язується передати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у власність належне їй майно: металеву конструкцію гаражу.

Відповідно до п. 4.8. Договору грошова доплата складає 127700,00 грн., яку ОСОБА_4 сплачує ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до п. 4.4. вказаного Договору цей Договір підлягає державній реєстрації.

28.11.2012 року 46/100 комунальної квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 було зареєстровано за новим власником ОСОБА_4, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав, виданим Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» за №36461193 (т.1 а.с.44-45,47).

Доводи позивачів стосовно того, що договір міни від 09 березня 2010 року був вчинений під впливом помилки, а тому має бути визнаний судом недійсним обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегією суддів.

Відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Аналізуючи дану правову позицію суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстав вважати, що договір міни позивачі укладали під впливом помилки, немає, оскільки текст договору вони оглядали, власноруч його підписували, бачили його назву, сторони домовились про істотні умови договору.

Посилання позивачів стосовно того, що вони помилилися, оскільки вважали, що насправді укладають договір застави квартири і що дана обставина є підставою для визнання договору недійсним, обґрунтовано не прийняті судом першої інстанції і не приймаються колегією суддів.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що вона бачила ,що укладається договір міни, однак, не зважаючи на те ,що укладається договір міни, довіряла її знайомому ОСОБА_9, який умовив її укласти угоду .

Крім того, при укладенні Договору позивачі були попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений правочин (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину).

Вказане свідчить, що позивачі знали, що укладають договір міни і волевиявлення було спрямовано саме на укладання договору міни.

Обґрунтовано суд першої інстанції дійшов і висновку стосовно того, що позивачі не надали доказів відносно неотримання ними жодних коштів у якості грошової доплати.

Так, із договору міни вбачається, що позивачам була передана металева конструкція гаражу та доплата у розмірі 127700,00 грн.. Факт отримання грошових коштів був встановлений в ухвалі апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2012 року, в тексті якої зазначено, що факт отримання грошей у вищевказаній сумі не оспорюється (т.1 а.с.38-43).

В заяві нотаріуса ХМНО Чуприни Г.О., яка направлена на адресу суду, зазначено, що договір міни сторони підписали після підтвердження про отримання грошової доплати у сумі 127700,00 грн. (т.2 а.с.58)

Відповідно до ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Також судом першої інстанції обґрунтовано не прийняті доводи позивачів, що квартира, що є предметом договору міни та знаходиться за адресою АДРЕСА_1, складається з однієї житлової кімнати і така жила нерухомість відноситься до неподільних речей.

Згідно технічного паспорту на квартиру №24 станом на 09.03.2010 року 69/100 частини комунальної квартири складаються із трьох житлових кімнат. За договором міни від 09.03.2010р. позивачі передали 46/100 частин комунальної квартири, що складається із двох житлових кімнат, житловою площею 49,8 кв.м. та загальною площею 66,5 кв.м.( т.2 а.с. 1-2).

Щодо доводів позивачів, що вони не сплачували жодних необхідних податкових платежів до бюджету, обов'язок сплати яких виникає у зв'язку з укладенням договору міни, і у договорі міни відсутнє роз'яснення нотаріуса про необхідність такої сплати, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що дані обставини не є підставою для визнання правочину недійсним.

Крім того, з письмових пояснень приватного нотаріуса ХМНО Чуприни Г.О. вбачається, що всі необхідні у зв'язку з укладенням договору міни платежі були сплачені. (т.2. а.с.58).

Також обґрунтовано судом першої інстанції не прийняті посилання позивачів як на доказ на обвинувальний вирок відносно ОСОБА_9, оскільки він не містить жодної інформації щодо предмету доказування, не містить обставини та події, про які заявляли позивачі, а отже, не має значення для вирішення справи по суті.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку стосовно того, що позивачі, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надали доказів на підтвердження своїх вимог.

Що стосується позовних вимог третіх осіб ОСОБА_7 та ОСОБА_8, то колегія суддів вважає що суд першої інстанції також дійшов обґрунтованого висновку про відмову у озові.

Підставою для звернення з даним позовом вони посилаються на статтю 235 ЦК України.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. І

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемнсті або про визнання його недійсним.

Відповідно до ч. З ст. 209 ЦК України нотаріальне посвідчення може бути вчинено на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

З договору міни від 09.03.2010р. вбачається, що сторони, діючи добровільно і перебуваючи при здоровому глузді та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо будучи ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений між ними правочин, уклали договір.

Крім того, в ухвалі апеляційного суду Харківської області від 03 вересня 2012 року у справі №2/2012/149/2012 зазначено, що спірний договір міни від 09.03.2010 р. відповідає вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки, особи, які його вчиняли, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їхній внутрішній волі, правочин вчинено у письмовій формі та нотаріально посвідчений і був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Будь-яких доказів на підтвердження своїх вимог ОСОБА_7 та ОСОБА_8, відповідно до вимог ст..60 ЦПК України, не надали.

Крім того, самі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не вважали, що вони уклали договір купівлі-продажу.

В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_2 пояснила, що вважала ,що укладений договір застави.

За таких обставин колегія суддів вважає, що рішення суду законне і обґрунтоване, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

На підставі наведеного та керуючись п.1 ч.1 ст.307, 308, 313, п.1 ч.1 ст.314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі їх представника ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 липня 2015 року - залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -